Уперше в українському літературознавстві зроблено спробу комплексного й цілісного аналізу творчості Григора Лужницького у контексті програмних ідейно-естетичних засад діяльності львівського літературного угруповання християнських письменників "Логос" з урахуванням його місця у тогочасному історико-літературному процесі. Уперше системно вивчено прояви "логосівських" принципів у різножанровому доробку письменника, висвітлено засоби образотворення, з'ясовано сюжетно-композиційні та стильові особливості творів Г.Лужницького, їх типологічну близькість з доробком інших "логосівців". Досліджено маловідомі художні тексти цього автора, а також інших членів угруповань.

Проаналізовано повість Григора Лужницького "Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до матері" як творче осмислення письменником реальних історичних матеріалів у поєднанні з художнім домислом та вимислом. Досліджено композиційну структуру повісті та враховано символіку чисел. Охарактеризовано біблійні ремінісценції твору, містичні елементи. Указано на поєднання сакрального і профанного в образних характеристиках Андрея Шептицького та його матері. Розглянуто категорії релігійності й патріотизму, які функціонують як нероздільні.

Проаналізовано соціально-психологічну новелу П. Сосенка "Кривавоокі голови". Проведено типологічні зіставлення з новелою М. Коцюбинського "Persona grata". Через образи головних героїв розкрито психологію характеру вбивці. З цією метою до розгляду залучено сни, спогади дитинства, які виринають у свідомості персонажів. Доведено, що потік свідомості вказує на вагання, сумніви, внутрішні конфлікти, які визрівають у душах героїв. Проаналізовано національно-патріотичну проблематику новели П. Сосенка.

На прикладі драми "Сестра-воротарка" проаналізовано внутрішні зв'язки релігійної драматургії Г. Лужицького з містерійним жанром, зокрема з міраклями. З'ясовано, що образ Богоматері-воротарки виступає авторською варіацією міфу перевтілення або перетворення. Увагу звернено на поєднання сакрального і профанного. Проаналізовано композицію, часопросторову модель твору.

Проаналізовано малу прозу Г. Лужницького, її поетикальні ознаки. З'ясовано семантику кольору, яка відіграє чималу роль у текстах. Увагу звернено на асоціативне розгортання сюжету в новелі "Дитина", особливості оповіді та конфлікт, які акумулюють проблеми філософського плану.

Проаналізовано жанрові, сюжетно-композиційні особливості оповідання І. Франка "Терен у нозі". Доведено, що заголовок твору виступає первинним ідейно-смисловим сигналом, який активізує як релігійний, так і фольклорний контекст. Проілюстровано, що принцип параболи, який використовується у оповіданні, дозволив письменнику поєднати дві віддалені у часі події і "прочитати" їх крізь призму мотиву покути/порятунку. Образ тернової колючки символізує неминучі випробування, які проходить кожна людина, пізнаючи життєві істини. Іванові Франку вдалося у малій прозовій формі переповісти усю історію "переродження" героя, психологічно вмотивувавши її.

Проаналізовано художні особливості драм "На полі крові" та "Голгота - Страсті, Смерть і Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа". Доведено, що обидва твори мають містерійні витоки. Вказано, що рецепція євангельських сюжетів і образів залежить від історичної епохи, світогляду письменника, мистецької концепції, жанрової специфіки твору. Григір Лужницький використав прийом "оживлення" біблійної історії. Леся Українка земний шлях Христа подала через ретроспективні спогади Юди Іскаріота, який продав спасителя за 30 срібняків. Виявлено та проаналізовано відмінності між двома варіантами п'єси Лесі Українки "На полі крові". Детально охарактеризовано образ Юди, мотивацію його вчинків, символічні образи і деталі.

Мета дослідження - аналіз жанрових особливостей новелістики В. Стефаника, а передусім драматичного складника її художньої структури. Увагу зосереджено на новелах, які лягли в основу інсценізації театру "Заграва". Режисер В. Блавацький обрав для постановки новели, динамічна жанрова структура яких ідентифікується сучасними дослідниками як драма в новелі - "Вона - земля", "Сини", "Марія", "Злодій", "Побожна", "Morituri" та "Моє слово" (у ролі прологу). Ці твори привернули увагу режисера, оскільки суттєво розширювали тематичні рамки тогочасної драматургії. Головною стала методика генологічних студій, поєднана з прийомами поетикального аналізу домінант внутрішньої організації новел В. Стефаника. У ході дослідження доведено, що саме гострий конфлікт, діалогічність мовлення, напруженість сюжету, часопросторова сконденсованість, суміжна проблематика, зведені до мінімуму описи надали змогу режисерові об'єднати ці твори в одній театральній постановці. Додатково для характеристики ідейно-художніх особливостей новелістики В. Стефаника використано літературно-критичні відгуки та праці М. Євшана, М. Зерова, М. Рудницького, І. Франка, Л. Українки та ін., які вказували на експресивність письма, мінімальну авторську присутність у новелістиці В. Стефаника. Також використано спогади письменника, архівні матеріали, діаспорні дослідження, зокрема статтю Г. Лужницького "Син землі", у якій окреслено специфіку розвитку тогочасного українського театру та гостру необхідність збагачення репертуару інсценізаціями українських авторів, зокрема В. Стефаника. Увагу акцентовано на аналізі новели "Вона - земля", яка виступає центральною в однойменній постановці. Проілюстровано, що земля у творах та інсценізаціях В. Стефаника постає в найрізноманітніших іпостасях - Батьківщина, дім, народ, родина, символізує нерозривність поколінь. Новизною є аналіз тяглості української театральної традиції, яку інтуїтивно відчув новеліст В. Стефаник, трансформувавши в художню структуру прозового тексту, що спричинилося до появи оригінальної генологічної форми - драма в новелі. Зазначена художня традиція знайшла своє переломлення в сучасній постановці Івано-Франківським національним академічним драматичним театром ім. Івана Франка драми-ораторії "Вона - земля".

Проаналізовано передвесільні обряди села Новоселиця Коломийського (в минулому Снятинського) району Івано-Франківської області, а також етап приготування до весілля, пісенний супровід. Зокрема розглянуто такі складові передвесільного циклу, як "обзорини", "церемонія сватання", "злагода", "голошення заповідей". Принагідно вказано, що в давніші часи про одруження хлопця та дівчини іноді домовлялись їх батьки, які прагнули об'єднати свої земельні угіддя, майно. Також розглянуто процес приготування до весілля, який у селі Новоселиця розпочинається в четвер. Описано обряд плетіння віночка, зокрема виокремлено, які рослини та предмети використовуюся для його виготовлення. Проаналізовано процес вбирання деревця в домі нареченого та нареченої. Вказано, що місцеві жителі вірять, що ялинове дерево береже від негараздів. Проілюстровано, що один із етапів приготування до весілля в селі Новоселиця відбувається в п'ятницю, коли майбутня невістка має запросити батьків нареченого на весілля. Принагідно проаналізовано символічні образи в піснях, які виконують у процесі приготування до весілля. Зокрема виокремлено такі, як калина, ягідки, садочок, цвіт, калач, з'ясовано, як вони пов'язані з весільним обрядом. Доведено, що родинно-обрядова творчість тісно переплітається з життям і побутом жителів села Новоселиця, супроводжує важливі події, зокрема одруження. Окрім утилітарної, весільний фольклор часто виконує ще й магічно-ритуальну функцію, а вивчення та збереження культурної спадщини важливе для аналізу культурно-історичного розвитку певного населеного пункту.