Систематизовано лінгвофольклористичну термінологію щодо лексичних одиниць зі специфічно фольклорною семантикою. Запропоновано типологію фольклоризмів на означення рослин у текстах фольклору. Визначено їх характерні синтагматично-парадигматичні зв'язки. Проаналізовано внутрішню форму та з'ясовано народнотворчу основу мотивації українських назв рослин. Установлено залежність окремих фукціонально-семантичних ознак фітонімів від ментальності авторів фольклорних текстів.

Розглянуто традиційні уявлення українців і чехів про домашніх духів, констатовано помітну близькість таких уявлень. Відзначено, що навіть у межах певного етнографічного району одні демонологічні сюжети домінують, інші ж перебувають на периферії, не зникаючи зовсім. Виявлено, що, попри виразну локальну специфіку розповідей про домашніх духів у чехів та українців, окремі їх фрагменти виявляються майже тотожними, лише по-різному скомбінованими між собою. Це засвідчує давність відповідного пласту демонологічних уявлень.

Досліджено комплекс традиційних уявлень українців про домашніх духів як персонажів нижчої міфології. Опрацьовано наявні джерельну базу та літературу теоретичного характеру з теми дослідження, розширено коло джерел матеріалами авторських польових етнографічних досліджень. На основі вивчення відповідних вірувань, повір'їв, звичаїв, обрядів, прикмет, гадань, ритуальних заборон установлено основні типологічні риси домашніх духів як представників традиційного українського народного демонікону. Досліджено генезу та простежено еволюцію традиційних уявлень українців про домашніх духів. Установлено загальноукраїнські риси, локальні та регіональні особливості уявлень про домашніх духів, здійснено порівняння демонологічних уявлень українців про домашніх духів із відповідною цариною традиційної культури інших слов'янських і неслов'янських етносів. З'ясовано сучасний стан функціонування демонологічних уявлень про домашніх духів. На основі значної кількості джерел, зокрема на багатих польових матеріалах із Полісся, Волині, Бойківщини, Гуцульщини та Покуття, охарактеризовано такі загально визнані дослідниками типи домашніх духів, як власне "домовик" - здебільшого антропоморфний дух-опікун сім'ї, хати, усього господарства, генетично похідний від душі померлого предка; "дух-збагачувач" - по суті, домашній чорт, який прислужує людині, робить її багатою в обмін на зобов'язання віддати душу або утримувати його; "домашня змія" - генетично пов'язаний із померлим предком зооморфний персонаж у подобі вужа чи гадюки, які живуть у домашньому просторі та забезпечують благополуччя сім'ї та худоби; зооморфний персонаж у вигляді ласки, головною ознакою якого є стосунок до худоби. Відомості про назви, вигляд домашніх духів, час і місце їх прояву, функції, уподобання тощо розглянуто у широкому загальноукраїнському, а почасти й у загальнослов'янському контексті, з обов'язковим урахуванням регіональної та локальної специфіки.

На основі значної кількості джерел, зокрема на багатих польових матеріалах автора з Полісся, Волині, Бойківщини, Гуцульщини та Покуття, уперше в українській етнології комплексно охарактеризовано демонологічних персонажів, що входять до категорії “домашніх духів”. Зауважено, що на теренах України це антропоморфний домовик чи “домашній чорт”, також “домашня змія”, ласиця. Назви, вигляд, час і місце прояву, функції, уподобання та інші ознаки домашніх духів розглянуто у широкому загальноукраїнському, а почасти й у загальнослов’янському контексті. Простежено зв’язок віри у домашніх духів з так званим “культом померлих”.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т52(45УКР-4ВОЛ)

Рубрики:

Етнографія сучасних народів

Шифр НБУВ: ВС71471 Пошук видання у каталогах НБУВ