Розглянуто проблеми, які виникають у процесі підготовки менеджерів у системі вищої освіти. Акцентовано увагу на його внутрішніх складових: орієнтації майбутнього фахівця, його здатності до лідерства, адаптації до умов, що постійно змінюються.

Вперше у вітчизняному суспільствознавстві сформульовано узагальнюючу, побудовану на міждисциплінарному дослідженні, концепцію освітньої політики. Розкрито особливості дії суспільного механізму трансформації соціальних інтересів в освітню політику. Наголошено, що освітня політика є уособленням та кінцевим результатом взаємодії існуючих соціальних сил, політичних інститутів, індивідів як між собою, так і з оточуючим середовищем - економічною, соціальною, правовою системами, політичною культурою, її різноманітними сегментами. Запропоновано авторське визначення освітньої політики, що розглядається як поле взаємодії різних соціальних груп, індивідів з приводу використання владних інституцій задля реалізації своїх інтересів і потреб в одній із найважливіших сфер суспільного буття - освіті. Встановлено критерії типологізації освітньої політики, приділено значну увагу висвітленню діяльності її конкретних акторів, насамперед держави, діяльність якої розглядається в контексті нової для вітчизняного суспільствознавства дисципліни - аналізу політики (Policy Analysis). Значну увагу приділено проблемі створення моделей освітньої політики як необхідної теоретичної основи реформування існуючої системи політичного керівництва та управління системою освіти в Україні. Визначено шляхи подальших досліджень освітньої політики в трансформаційних суспільствах, обгрунтовано деякі практичні рекомендації.

Презентовано сучасний стан філософії освіти як галузі філософського знання, яка покликана вирішувати проблеми в освіті на основі філософського аналізу. Динаміка змін світової цивілізації обумовлює трансформацію всіх сфер соціального життя та його інститутів. Безпосереднім чином актуалізовано переосмислення мети, завдань і характеру освіти, яка завжди виступає головним каналом історичної трансляції культурних цінностей і детермінантом соціального прогресу. Репрезентовано прагнення здійснити аналіз сукупності методів, способів, методології, які лежать в основі функціонування і розвитку теорії освіти. Це дозволить побачити той смисл і вимоги, які ставить час перед освітою. Це - нова роль освіти в цивілізаційному процесі, яка враховує специфіку самосвідомості особистості в умовах трансформації цінностей, які ставлять на перше місце не стільки оволодіння сумою знань, скільки розуміння сутності освітнього процесу. Українська філософія освіти виходить з того положення, що мета будь-якої освітньої системи полягає у формуванні такого практичного світогляду людини, який би краще поєднував її професійну діяльність із загальними цивілізаційними цінностями, закладеними в основу цієї системи. Оскільки філософія з часу свого виникнення завжди відігравала функцію теоретично-рефлексійного аналізу буття людини та його подальшого розвитку, то вона набула найважливішого значення і в становленні нових освітніх систем. В свою чергу освіта також впливає на філософію. Взаємодія між філософією і освітою завжди відігравала істотну роль у розвитку української системи освіти.