Досліджено проблему ресоціалізації та соціального розвитку дітей-сиріт в Україні у другій половині XIX - на початку XX ст.

Уточнено зміст понять "соціальний розвиток" та "діти-сироти" у контексті розвитку вітчизняної педагогіки зазначеного періоду. Розглянуто умови та зміст соціального розвитку дітей-сиріт, суб’єкти, форми, тенденції його забезпечення. Проаналізовано стан вивчення проблеми в історико-педагогічній літературі, а також ідеї виховання дітей-сиріт у вітчизняній педагогічній думці другої половини XIX - початку XX ст. В історичній ретроспективі охарактеризовано діяльність інституційних закладів для дітей, позбавлених батьківського піклування, з’ясовано її ознаки. Виявлено специфіку змісту соціального розвитку дітей-сиріт, які виховувалися в інституційних закладах. Охарактеризовано сімейні форми влаштування дітей-сиріт (опіку, піклування, прийомну сім’ю та усиновлення), визначено принципи та зміст їх функціонування у другій половині XIX - на початку XX ст. Запропоновано модель соціального розвитку дітей-сиріт у цей період, яка встановлює взаємозв’язок між умовами та змістовими характеристиками їх соціального розвитку і дозволяє дослідити витоки становлення сучасної системи виховання дітей-сиріт і наступність її розвитку. Обгрунтовано перспективи використання позитивних ідей історико-педагогічного досвіду за сучасних умов реформування системи опіки та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.