Здійснено огляд праць, присвячених малій прозі Анатолія Дімарова.

Надано визначення поняття "роман виховання", перелічено риси жанру, стисло простежено його еволюцію в українській літературі.

Надано визначення поняттю "соціально-побутовий роман", перелічено риси жанру, здійснено аналіз твору Анатолія Дімарова "І будуть люди" в ключі поетики соціально-побутового роману.

Досліджено специфіку романного мислення як літературознавчої категорії. Спираючись на аналіз існуючої теоретико-літературної думки з окресленої проблеми, сформульовано визначення романного мислення, виокремлено його провідні ознаки, з'ясовано головні відмінності від інших типів художнього мислення, а також взаємозв'язок із жанром роману як найяскравішим репрезентантом романної свідомості. Зроблено висновок що романне мислення і жанр роману - поняття генетично і типологічно близькі, взаємозумовлені, проте не тотожні. Роман є сталою змістово-формальною категорією, романне мислення - динамічною, когнітивною, психічною. Тільки романній моделі художньої свідомості під силу розкрити образ у всій широті об'єктивного світу та у всій глибині проникнення в суб'єктивний світ, тобто зобразити людину як суб'єкт і об'єкт одночасно. Романне мислення також аналізується в аспекті творчої діяльності митця і трактується як система художніх прийомів романіста.

Досліджено жанр роману у творчій спадщині А. Дімарова. Проаналізовано та систематизовано жанрові домінанти, поетикальні особливості романістики письменника, його новаторство в жанрі роману, простежено трансформацію романного мислення. Вивчення окресленого аспекту прози автора здійснено в широкому інтертекстуальному полі та на відповідному культурно-історичному тлі - з урахуванням літературознавчої рецепції романів митця, теоретичного осмислення проблеми, еволюції жанру в національному письменстві.

Досліджено загальні закономірності й основні тенденції розвитку воєнного роману, здійснено спробу його типології та періодизації, виокремлено найбільш поширені жанрові моделі. Роман про Другу світову війну як провідний епічний жанр, що розвиває тему війни в літературі, синтезував увесь набутий письменниками-фронтовиками творчий досвід, став помітним художнім явищем і розповсюдженою змістоформою в західноєвропейському, американському та слов'янському письменстві. Дійдено висновку, що естетичний та ідейно-тематичний рівень художнього моделювання воєнної дійсності локалізований у різних національних літературах нерівномірно та зумовлений передусім історичними й геополітичними масштабами залучення воюючих країн у воєнні дії. До прикладу, в німецькій воєнній романістиці розповсюдженим є т.зв. "ремаркистський" роман, а також роман з вираженим антимілітаристським характером. Натомість в Англії, яка уникла окупації, аналізований жанр займає скромне місце. Головним сюжетом французького воєнного роману виступає рух Опору, а італійського-фашистське панування й окупаційні дії на Балканах. Американські романісти сфокусовані на війні як соціальному явищі, збройних конфліктах у В'єтнамі. Полівекторність художніх пошуків, багатство типів і різновидів воєнного роману (панорамний роман, ліричний воєнний роман, антифашистський роман, солдатський роман, воєнний роман-виховання, воєнний роман з документальною основою та ін.) демонструє воєнна романна творчість східних слов'ян. Зокрема, в розвитку українського воєнного роману літературознавці виокремлюють такі відгалуження, як власне воєнний роман, післявоєнний роман першого десятиліття, воєнна романна проза "другої хвилі" (др. пол. 50 - 60-ті рр.), воєнний роман 70 - 80-х рр., а також сучасна воєнна романістика.