Проаналізовано проблему музичної полістилістики в її тісному взаємозв'язку з теорією інтертекстуальності. Розкрито сутність і визначено рівні прояву полістилістики у творчості сучасних композиторів. Наукове дослідження здійснено з урахуванням тенденцій сучасного гуманітарного знання, визначених на підставі вивчення існуючих теорій інтертекстуальності та гіпертексту. Розкрито нові аспекти музичної полістилістики як методу композиторської творчості, що відповідає наміру митця ввести свій задум у загальний стильовий контекст музики та як знакового вираження множинності музичної свідомості. Обгрунтовано принципове значення використання композиторами різних способів текстових взаємодій і прийомів інтертекстуальності, що дозволяє виявити шляхи взаємопереходу "свого" - "чужого" у музиці. Запропоновано типологію музичної полістилістики, проаналізовано її моделі. Досліджено основні підходи щодо вивчення феномену інтертекстуальності у сучасному гуманітарному знанні. Розглянуто суміжні літературознавчі та музиконавчі позиції у сфері теорії інтертекстуальності. Розроблено типологію інтертекстуальності з урахуванням її текстологічних, естетичних (ціннісних) та композиційно-художніх характеристик. Особливу увагу приділено розгляду теорії гіпертексту як цілісного музичного хронотопу, що характеризує музику як симультанне метаісторичне явище. Встановлено суттєвий вплив інформаційної перенасиченості музичної культури на формування методу композиторської творчості у другій половині XX - на початку XXI ст. Показано, що теорія гіпертексту як особливого інформаційно-комунікативного феномена

Висвітлено сучасні тенденції розвитку теорії тексту в гуманітарно-філософських науках та їх вплив на музикознавчу думку; визначено чинники процесу формування та актуалізації музичної текстології на початку XXI століття; виявлено та охарактеризовано основні категорії музичної текстології як опорні в її аналітичному апараті; визначено інтертекстуапьність як фундаментальна властивість сучасного мислення та один з основних чинників текстоутворення; узагальнено основні положення теорії гіпертексту та виявлено властивості цього феномену; запропоновано концепцію музичного гіпертексту як форми музичного тексту та способу функціонування музичної свідомості, уточнено характеристики та розуміння понять алюзія, автоалюзія, цитата, автоцитата, монограма як обумовлюючих реалізацію міжтекстових зв'язків. Запропоновано оригінальну концепцію музичної текстології, яка обумовлена взаємодією понять музичний текст, інтертекстуальність, гіпертекст, алюзія, цитата, монограма, код та знаходить своє завершення в ідеї Метатексту як такої, що розуміє під собою цілісний текст, який поєднує динамічну сукупність музичних текстів. Таким чином утворено надструктуру, що організує тексти у єдиний за наявності ідейно-художньої спільності між ними. Установлено основні форми інтертекстуальних стратегій у творчості композиторів XX - XXI століть, що проявляють себе як принципи побудови тексту з використанням ресурсів інших текстів, текстів інших знакових систем, обрання того чи іншого набору засобів міжтекстової трансляції, пріоритетність певного або певних серед них, а також селекція форми їх включення (експліцитної і/або імпліцитної); надає характеристику інтертекстуальних прийомів. Запроваджено концепцію музичного гіпертексту, що є актуальною на сучасному етапі розвитку музичної культури, оскільки відповідно ситуації, що склалася, допомагає тлумачити механізми і особливості передавання цілих інформаційних пластів. Запропоновано підхід до тембру як до фактору смислової організації музичного тексту, значимого елементу композиторського тексту. Розглянуто особливості тембрової організації музичних текстів в творчості сучасних композиторів.