Наведено інформацію про фондові колекції Літературно-меморіального музею Лесі Українки в с. Колодяжне, Волинського краєзнавчого музичного музею, Музею Лесі Українки та бібліотеки Волинського національного університету, Науково-дослідного інституту Лесі Українки та державного архіву Волинської області.

Досліджено особливості народних уявлень про відьму на Західному Поліссі. З'ясовано характерні ознаки, генезу, функції міфологічного персонажа.

Охарактеризовано особливості інтерпретації фольклорного образу русалки в прозі М. Гоголя, Х. Купрієнка, О. Сомова, П. Куліша. З'ясовано, що "русалкова тема" стає джерелом творчого натхнення і предметом наукової уваги українських романтиків. Літературні історії розгортаються в площині двох ключових тем: нещасливе кохання та покарання за зраду; русалки-помічниці, які сприяють одруженню закоханих.

Крізь призму народної демонології розглянуто прозу О. Сомова, М. Гоголя, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Куліша, М. Костомарова, О. Стороженка. Романтична концепція сприйняття світу знайшла в їхній творчості наповнення національним матеріалом (теми, сюжети, мотиви, образи). В основі творчої методології - паритетність запозичень та авторських інтерпретацій. Водночас тут йдеться не про наслідування чи копіювання фольклорного фактажу, а про можливості створення романтиками власної оригінальної художньої системи.

Охарактеризовано особливості інтерпретації демонологічного образу вовкулаки в творах О. Сомова та С. Александрова. З'ясовано, що архаїчна семантика персонажа стає універсальним конструктом в ідейно-естетичній організації художнього тексту. Фольклорні історії про перевертнів розгортаються в літературні сюжети про необмежені можливості та надзвичайні здібності людини. В творчості О. Сомова вовкулака постає в образі простака-дурня, чаклуна-перевертня, розбійника-лицаря, а герой С. Александрова проходить шлях від грішника до праведника. Письменників цікавить психологічний стан людини у вовчій шкірі.

Розглянуто особливості функціонування образу відьми у фольклорному та авторському текстах. Увагу зосереджено на повісті "Конотопська відьма" Г. Ф. Квітки-Основ'яненка. Письменник уперше в національній літературі простежив, як народні вірування/"забобони" формують суспільну свідомість. Відьомська "могутність" головної героїні надає змогу авторові відкрити шлях до архетипного змісту образу. Втілюючи темну сторону жіночої суті, цей демонологічний персонаж увиразнює ставлення чоловіка до жінки, виявляє його страх перед її владою. Ірраціональна сила відьми відлякує і позначає незбагненність Іншої.

Вперше в українському літературознавстві здійснено комплексний аналіз функціонування, інтерпретації та ретрансляції демонологічних образів (русалки, мерців, вовкулаки, чорта, відьми) у творчості українських романтиків. Дослідження розкриває основні етапи становлення європейської міфокритики, а також структурує історіографічні та етнографічні основи вивчення української нижчої міфології. Міфокритичний метод апробовано на творах українського романтизму. Доведено, що в літературній обробці демонологічні персонажі виявляють великий потенціал для психологізації сюжетів. Фактично це тіньова, ірраціональна сфера колективної психіки. У кожному з персонажів закодовано підказки до розв’язання важливих екзистенційних і світоглядних проблем. Завдяки архетипному походженню персонажів нижчої міфології митці здобули засоби для розкриття складних колізій психологічного гатунку.