Розглянуто грунтозахисну технологію вирощування озимого жита шляхом плоскорізного обробітку грунту на глибину 18 - 20 см з урахуванням показників гумусного стану дерново-підзолистого глеюватого грунту. Зазначено: застосування плоскорізного обробітку стабілізує гумусний стан, тобто підвищує вміст і запаси гумусу, покращує його якісний склад, стає більш активним, що є характерним для окультурених дерново-підзолистих грунтів, в якому збільшуються запаси енергії, а також забезпечує приріст урожайності озимого жита та зменшує собівартість вирощування та підвищує рівень рентабельності. Для господарства центрального Полісся рекомендовано під час вирощування озимого жита застосовувати даний вид обробітку.

Висвітлено питання важливості вивчення мікробіологічних показників при проведенні агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення для всебічної оцінки родючості грутнів.

Викладено ретроспективний аналіз наслідків земельної реформи в контексті охорони та раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Запропоновано основні заходи виходу з кризової ситуації шляхом прийняття загальнодержавної і регіональних програм охорони земель, створення Державної служби охорони грунтів та впровадження основних принципів грунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства, адаптованої до сучасних соціально-економічних умов.

Узагальнено результати агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення за 7-го та 8-го турів щодо вмісту гумусу, рухомих сполук фосфору і калію, реакції грунтового розчину усіх грунтово-кліматичних зон.

Проаналізовано зміни показників родючості грунтів унаслідок сільськогосподарського використання. Як механізм адміністративної й економічної відповідальності землекористувачів за порушення ними екологічних вимог у частині погіршення родючості грунтів запропоновано створити Державний фонд економічного стимулювання підвищення родючості грунтів.

Проаналізовано вміст основних поживних речовин у грунтах України різних грунтово-кліматичних зон на основі показників 9 туру агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення. За методикою І. І. Карманова визначено запаси та вартість рухомих сполук поживних речовин (азоту, фосфору і калію), а також побудовано картосхему на основі електронної карти грунтів України масштабу 1:1 500 000.

На інформаційній базі мережі стаціонарних агротехнічних дослідів за умов Західного Полісся України обгрунтовано засади раціонального використання осушуваних земель. Шляхом багатоваріантного імітаційного комп'ютерного моделювання здійснено оцінювання варіантів розвитку галузевої структури аграрного виробництва стосовно умов регіону. Пріоритетним напрямом господарювання виявлено тваринницько-рослинницьку спеціалізацію з поглибленою переробкою у межах господарства.

Проаналізовано дані досліджень екологічного стану поверхневих вод Черкаської обл. Результати досліджень вказують на низькі концентрації у поверхневих водах солей важких металів, таких як мідь, цинк, свинець. Однак у декількох зразках проб води виявлено перевищення рівня ГДК за вмістом заліза і кадмію. У вододжерелах майже всіх обстежених районів відмічено високий уміст дихлорнілтрихлорметилметану, концентрації якого іноді вищі від норми у 20 - 23 рази. Перевищення вмісту нітратів у вододжерелах не виявлено, але високі концентрації відмічено у 2-х зразках. Перевищення за вмістом гексахлорциклогексану незначні - 1,1 - 1,5 ГДК. Для зниження забруднення водного середовища запропоновано профілактичні та ремедіаційні заходи.

Установлено, що застосування плоскорізального обробітку на глибину 18 - 20 см на базі мінеральних і органічних добрив сприяє поліпшенню гумусного стану дерново-підзолистих грунтів.

На базі стаціонарних агротехнічних дослідів здійснено оцінювання агроресурсного потенціалу територій Лісостепу і Степу. Обгрунтовано, що комплексне використання сучасних технологічних можливостей і створення ланцюгів безвідходних виробничих циклів дає змогу оптимально розподілити органічний вуглець рослинної біомаси між продовольством, енергоносіями і грунтом з супутнім переходом до біоорганічної системи землеробства. Формування аграрних виробничих систем на біоенергетичній основі дає змогу реалізувати агроресурсний потенціал сільськогосподарських територій, зменшити інтенсивність деградаційних процесів грунтового покриву, тобто процесів опустелювання, підвищити енергетичну незалежність і продовольчу безпеку країни.