В історичному й об'єктивному аспектах узагальнено досягнення дорадянської, радянської, пострадянської, сучасної історіографії та історіографії діаспори щодо дослідження українського питання в Російській імперії на початку XX ст. Зроблено критичну оцінку стосовно достовірності ряду фактів і висновків, які в радянський період сприймалися дослідниками як незаперечна істина. Проведено історіографічний огляд публікацій останніх років і розкрито їх значення для суттєвого переосмислення досліджуваної проблеми. Запропоновано періодизацію нагромадження знань у науковій літературі з історії вирішення українського питання в Російській імперії початку XX ст. Висвітлено перспективи подальших наукових розробок у галузі вивчення української національної проблематики початку XX ст.

Проаналізовано найбільш важливі проблеми педагогічної освіти сьогодення, зумовлені входженням України до Болонського освітнього простору.

Виділено особливості історіографічного процесу дорадянського часу, які відображають дослідження питань створення і діяльності сільськогосподарських товариств в Україні у кінці XIX - на початку XX ст.

Висвітлено організаційні моменти роботи Переяслав-Хмельницького педагогічного училища, зокрема, діяльності керівного та викладацького складу навчального закладу. Відзначено, що училище було створено у 1932 р., незабаром було створено вечірнє та заочне відділення, і на 1962 р. воно мало таку структуру: шкільний та дошкільний відділи, предметні комісії, навчальні кабінети, біологічна лабораторія, навчально-дослідні сільськогосподарські ділянки, навчальні майстерні з ручної праці, бібліотека. У 1987 р.Переяслав-Хмельницьке педагогічне училище припинило свою діяльність, (переведене до Білої Церкви), а в місті було відкрито Переяслав-Хмельницьку філію Київського державного педагогічного інституту ім. О. М. Горького. Наголошено, що для всіх періодів діяльності училища характерна висока організація навчального процесу, що керівний та викладацький склад училища в усі роки його існування готував висококваліфіковані учительські кадри.

Освещены организационные моменты работы Переяслав-Хмельницкого педагогического училища, в частности деятельность руководящего и преподавательского состава учебного заведения. Отмечено, что училище было создано в 1932 г., вскоре было создано вечернее изаочное отделения, в 1962 г. оно имело следующую структуру: школьный и дошкольный отделы, предметные комиссии, учебные кабинеты, биологическая лаборатория, учебно-опытные сельскохозяйственные участки, учебные мастерские по ручному труду, библиотека. В 1987 г. Переяслав-Хмельницкое педагогическое училище прекратило свою деятельность (переведено в Белую Церковь), а в городе был открыт Переяслав-Хмельницкий филиал Киевского государственного педагогического института им. А. М. Горького. Отмечено, что для всех периодов деятельности училища характерна высокая организация учебного процесса, руководящий и преподавательский состав училища во все годы его существования готовил высококвалифицированные учительские кадры.

In this article the information about the educational work at Pereyaslav-Kmelnytsky' pedagogical school during the years of it's existence was systemized: main tasks of the educational establishment, the procedure of entry, the presence of structural subdivisions were found out, the peculiarities of studding, the duties of administrative and teaching staff were shown.

Розглянуто ключові аспекти підготовки майбутніх учителів історії до професійної діяльності за умов реформування вищої школи. Акцентовано увагу на значенні педагогічних практик і самостійної наукової роботи студентів для формування педагогічної майстерності. У ході аналізу виділено важливі умови забезпечення формування професіоналізму майбутнього вчителя історії.

Рассмотрены ключевые аспекты подготовки будущих педагогов к профессиональной деятельности в условиях реформирования высшей школы. Акцентировано внимание на значении педагогических практик и самостоятельной научной деятельности студентов для формирования профессионального мастерства. В ходе анализа выделены важные условия обеспечения формирования профессионализма будущего учителя истории.

In the article the key aspects of preparation of future teachers of history to professional activity in the conditions of reformation of higher school are examined; attention is accented on the value of pedagogical practices and independent advanced study of students in the process of the pedagogical readiness formation. In the course of the analysis the important conditions for the future teacher's professionalism formation are singled out.

Розглянуто особливості дослідницьких інтерпретацій питання діяльності Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові та Українського наукового товариства в Києві в кінці XIX - на початку XX ст. Визначено внесок інтелектуального співтовариства вчених у вивчення діяльності товариств гуманітарного спрямування на теренах України XIX - початку XX ст. Проаналізовано зміни методологічних підходів і парадигм у дослідженні історії природничо-наукових товариств України зазначеного періоду. Простежено історіографічний дискурс з історії медичних наукових товариств України XIX - початку XX ст. З'ясовано фактологічний рівень, якісну повноту історичної інформації та тематичну репрезентативність історіографічних джерел.

Висвітлено історіографію наукових товариств на теренах України другої половини XIX - початку XX ст. З'ясовано теоретико-методологічні засади та ступінь наукової розробки проблеми. Запропоновано класифікацію джерельної бази та охарактеризовано її інформаційні можливості. Визначено роль інтелектуального співтовариства вчених у накопиченні знань до діяльності Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, Українського наукового товариства в Києві, товариств гуманітарного, природничого, технічного, медичного та сільськогосподарського спрямування зазначеного періоду. Виокремлено персональний внесок учених дорадянського, радянського та сучасного періодів у вивчені теми. Встановлено фактологічний рівень, якісну повноту історичної інформації та тематичну репрезентативність історіографічних джерел та обгрунтовано перспективи подальших наукових пошуків у цьому напрямі.

Мета роботи - дослідження діяльності вітчизняних видавництв державної форми власності (ДФВ); з'ясування сучасного стану державних видавництв і видавничих організацій в Україні; визначення проблем функціонування та перспектив розвитку галузі. У ході дослідження використано методи узагальнення, порівняння, аналізу та синтезу, описовий, статистичний. Проаналізовано становище видавництв і видавничих організацій ДФА в Україні. Вказано на видавництва, що знаходяться у підпорядкуванні Державного комітету телебачення і радіомовлення України та інших державних установ. Охарактеризовано труднощі, з якими стикаються зазначені видавництва: відсутність гарантованих замовлень на випуск соціально важливих видань, необхідність проведення тендерних процедур, зокрема на придбання паперу та поліграфічні послуги, складнощі в оподаткуванні видавничої діяльності. Виділено проблеми функціонування державних видавництв: незадовільний фінансово-економічний стан, заборгованість з виплати заробітної плати, труднощі з орендою та придбанням приміщень, недотримання повною мірою норм Закону України "Про обов'язковий примірник документів", направленого на формування статистичного обліку видань країни. Проаналізовано статистику випуску книжкової продукції державними видавництвами протягом останніх років; узагальнено динаміку видань за назвами та тиражами. Констатовано, що вітчизняні видавництва ДФВ дають непогані показники видавничої продукції за назвами, що складає в середньому четверту частину всіх видань України (за тиражами державні видавництва значно поступаються організаціям інших форм власності). Акцентовано увагу на оптимізації діяльності державних видавництв України та можливих перспективах їх розвитку.

Предмет дослідження - книжковий ринок України як складна та багатоаспектна система, що є частиною книжкової справи взагалі. Мета дослідження - аналіз державної політики, зокрема Закону України про обмеження доступу на український ринок іноземної друкованої продукції антиукраїнського змісту, спрямованого на стабілізацію національного книжкового ринку. Методи дослідження: узагальнення, порівняння, аналізу та синтезу, описовий, статистичний. Галузь застосування результатів: видавничий і книготорговельний сектор; громадські організації, зацікавлені в оптимізації процесів книговидання і книгорозповсюдження; представники органів законодавчої і виконавчої влади. Розглянуто такі показники книжкового ринку, як видання книг та об'єми їх продаж, зроблено акцент на засиллі російської книги на українському книжковому ринку. Встановлено, що протягом останніх кількох років обсяг офіційного імпорту книг і брошур з Російської Федерації почав знижуватися, проте, на думку фахівців, суттєво зросли обсяги контрабанди, а також друку книг російських авторів контрафактним способом на території України. Обсяги контрабанди орієнтовно втричі перевищують обсяги легального імпорту книг з Росії. Акцентовано увагу на введенні в дію з 1 січня 2017 р. Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо обмеження доступу на український ринок іноземної друкованої продукції антиукраїнського змісту", який мав стабілізувати національний книжковий ринок. Проаналізовано позиції прихильників і противників введення даного закону. На захист російської книги в Україні виступили, наприклад, експерти О. Афонін, І. Степурін, Ю. Володарський, які впевнені, що державні заходи призвели до "вимивання" російської книжкової продукції узагалі, незалежно від її жанру. Закон підтримали брати Капранові, Б. Будний, А. Кокотюха, Д. Висовень та ін. фахівці, які стверджують, що такі заходи не лише зупинять потік в Україну антиукраїнської продукції, а й нададуть пріоритетні умови українським книговидавцям.

Предмет дослідження - технології фандрайзингу та грантрайтингу. Мета дослідження - характеристика становища міжнародного грантового фінансування науки в Україні в розрізі технологій фандрайзингу та грантрайтингу. Методи дослідження: узагальнення, аналізу та синтезу, описовий, статистичний. Результати і висновки роботи. Проаналізовано розподіл загального обсягу витрат на виконання науково-дослідних робіт українськими дослідниками за джерелами фінансування. При цьому виявлено тенденцію щодо зростання обсягу фінансування НДР за рахунок коштів іноземних джерел, т. т. грантів. Закцентовано увагу на активній участі вчених у реалізації різноманітних міжнародних проектних пропозицій в умовах суттєвого недофінансування вітчизняної науки. Охарактеризовано такі технології та механізми складання грантових заявок, пошук міжнародних донорів, якісний супровід наукових проектів як проектний менеджмент (управління проектами), фандрайзинг, грантрайтинг, краудфандинг. Встановлено, що грантове фінансування може надаватися і в рамках міжнародної технічної допомоги. Доведено, що залучення України до світового "грантового простору" через особливі фінансові механізми фандрайзингу і грантрайтингу сприятиме як збільшенню позабюджетних надходжень для фінансування досліджень та покращенню матеріально-технічного забезпечення окремих установ і організацій, так і розвитку наукового потенціалу, раціональнішій організації науково-дослідних розробок, розвинутій системі комерціалізації наукових результатів. Зокрема, основну увагу зосереджено на принципах фандрайзингу і грантрайтингу, вимогах, які висуваються до професійних фандрайзерів (менеджерів з фандрайзингу), грантрайтерів, їх кваліфікаційних характеристиках і особистих якостях. Прослідковано особливості підготовки в Україні фахівців з фандрайзингу і грантрайтингу через систему спеціальних курсів, тренінгів-семінарів, вебінарів, шкіл, видання методичної та навчальної літератури тощо. З'ясовано, що подібні поодинокі заходи не гарантують всеосяжності й вирішення питання підготовки висококваліфікованих фахівців, адже на сьогодні дані технології в Україні ще не повною мірою виступають ефективним інструментом суспільної допомоги через відсутність наукових досліджень і розробок в цій галузі. Однією із перспектив розвитку фандрайзингу та грантрайтингу в Україні є необхідність організації освіти відповідних фахівців на рівні університетів.

Мета дослідження - аналіз інноваційних теоретико-методологічних підходів до вивчення феномену інтелектуального співтовариства. Зокрема даний зріз проведено на прикладі функціонування природничих наукових товариств на теренах України XIX - початку XXI ст., які є однією з форм інтелектуальних співтовариств. Автори, крім, традиційного історичного (історико-тематичного та історико-хронологічного) бачення проблеми, пропонують вивчати її крізь призму соціокультурного підходу, мережевої моделі науки, методів синергетики, інституціональної методології, концепту "емоційного співтовариства", методології ментальних (когнітивних) мап, а також міждисциплінарного та полідисциплінарного синтезу, принципів антропологізації й персоніфікації історико-наукового пізнання. Висновки: з'ясовано, що соціокультурний підхід надає можливість поєднати в одне ціле три складових: особистість як суб'єкт взаємодії (учений, член наукового співтовариства); суспільство як сукупність взаємодіючих індивідів із його соціокультурними відносинами і процесами (трансформаційні зміни впродовж: XIX - початку XXI ст. у сфері політики, ідеології, економіки, світоглядних суспільних орієнтирів тощо); культура як сукупність цінностей та норм (корпоративна культура науковців-природознавців). Із допомогою методу моделювання інтелектуальних мереж вдається відрбразити вертикальні ланцюги інтелектуальних співтовариств або так звані "міжпоколінні мережі" на зразок учитель/учень; "горизонтальні альянси", тобто взаємопов'язані послідовні групи інтелектуалів; а також структурне суперництво в межах професійних груп (інтелектуальне партнерство/конкуренцію). У даному контексті видається доцільним використання методів синергетики - міждисциплінарної концепції самоорганізації складних систем у просторі їх еволюції, що є чергуванням двох взаємовиключних процесів - ієрархізації та діеєрархізації. Застосування інституціональної методології полягає у відображенні трансформації розвитку наукових товариств у руслі неоінституціоналізму, який вивчає динамічні аспекти інституціоналізації. Доведено, що перспективи вивчення інтелектуального співтовариства як соціального інституту полягають у дослідженні перебігу його первинної і вторинної інституціоналізації, виокремлення індикаторів та джерел кожного з інституціоналізаційних рівнів, з'ясування характерних ознак соціального інституту як продукту інституціоналізаційних процесів тощо. Не менш важливим видається розгляд проблеми наукової творчості з використанням психологічних і соціально-психологічних методів (мотиваційна структура особи вченого, вікова динаміка індивідуальної й колективної наукової творчості, розподіл ролей і лідерство в наукових колективах, система міжособових стосунків у процесі наукової діяльності, психологічний механізм наукового відкриття і його оцінка науковим середовищем тощо), що вдало реалізується саме через використання інноваційного дослідницького концепту "емоційного співтовариства". Акцентовано увагу на доцільності використання ментальних мап особистості при конструюванні біографій учених.

Розкрито поняття інформаційно-аналітичної компетентності майбутніх фахівців з документознавства як складової частини професійної компетентності документознавців через аналіз термінологічного апарату і виявлення особливостей формування даної компетентності. Зокрема, проаналізовано поняття "компетенції", "компетентність", "професійна компетентність", "професійна компетентність документознавців", "інформаційно-аналітична компетентність документознавців". Розглянуто існуючі в науковій літературі класифікації професійних компетенцій фахівців-документознавців, запропоновані Г. Малик, Л. Філіповою та іншими дослідниками. Зосереджено увагу на інформаційно-аналітичній компетентності майбутніх документознавців. Зокрема, простежено співвідношення інформаційного й аналітичного компонентів у структурі компетентності фахівців різних профілів, при цьому наголошено, що документознавці (інформаційні аналітики, аналітики консолідованої інформації), маючи пряме відношення до різних видів інформації та її аналізу, повинні володіти спеціально сформованою інформаційно-аналітичною компетентністю фахівця. Акцентовано на важливості й необхідності формування саме таких результатів навчання, пов'язаних з інформаційно-аналітичними знаннями, уміннями та навичками. Розкрито потенціал навчальних дисциплін інформаційно-аналітичного профілю, які мають вводитися до навчальних планів підготовки фахівців. Наголошено на посиленні аналітичного компонента у структурі інформаційно-аналітичної компетентності підготовки відповідних фахівців. Запропоновано робоче визначення інформаційно-аналітичної компетентності майбутніх фахівців з документознавства як складової частини професійної компетентності документознавців, що інтегрує знання, уміння, навички й професійно значущі якості, необхідні для пошуку, систематизації й аналізу різних видів інформації, презентування опрацьованої інформації у доступному форматі, виявлення закономірностей у певній галузі та прогнозування подальшого розвитку ситуації на грунті виявлених закономірностей та іншого роду інформації.

Розкрито поняття організаційно-управлінської компетентності та особливості її формування в майбутніх фахівців з документознавства в процесі їх професійної підготовки; окреслено структуру та зміст управлінської (менеджерської) компетентності. Розглянуто існуючі в науковій літературі класифікації професійних компетенцій фахівців-документознавців, запропоновані Г. Малик, Л. Філіповою та іншими дослідниками. Встановлено, що в загальному вигляді науковці трактують організаційно-управлінську компетентність як готовність до виконання організаційних та управлінських завдань, наявність ціннісних орієнтацій, здатність прийняття індивідуальних і колективних управлінських рішень; здатність приймати оптимальні управлінські рішення; сприймати, аналізувати і реалізовувати управлінські інновації в професійній діяльності. При цьому акцентовано увагу на першочерговості саме управлінської (менеджерської) складової даної компетентності. Проаналізовано такі суміжні з організаційно-управлінською компетентністю поняття як "професіоналізм управління", "професійна культура", "компетентнісний профіль документознавця", "управлінська культура документознавців". Звернуто увагу на змістовий компонент вітчизняної документознавчої освіти, в якому, поряд із документознавчим, інформаційним, лінгвістично-комунікаційним, правознавчим циклом навчальних дисциплін, студенти опановують управлінський, пов'язаний із формуванням у них організаційно-управлінської компетентності. Проаналізовано інформацію з сайтів закладів вищої освіти, що засвідчило підготовку документознавців з управлінськими функціями. Наголошено, що вказані фахівці можуть реалізуватися на таких управлінських посадах: керівник адміністративного апарату (завідувач секретаріату, завідувач канцелярії); керівник підрозділу кадрів і трудових відносин (начальник відділу кадрів); керівник/спеціаліст служби документаційного забезпечення управління; менеджер архівних державних та комерційних установ; менеджер з реклами та маркетингових комунікацій; менеджер з управління персоналом; менеджер інформаційної діяльності; керівник відділу реклами; офіс-менеджер; HR-менеджер (управлінець людськими ресурсами в організації); PR-менеджер тощо.

Досліджено створення та діяльність сільськогосподарських дослідних установ на Херсонщині за участі К.І. Архова. Увагу приділено науковим дослідженням з питань механізації виробничих процесів на Кіровоградщині у 2000-х роках. Охарактеризовано історію розвитку селекції кукурудзи в Інституті зрошуваного землеробства НААН. Здійснено історіографію досліджень розвитку ветеринарної медицини в Україні. Досліджено історіографію регулювання браконьєрства та права власності на тваринний світ у Галичині XIX - початку XIX ст. Висвітлено основні концепції формування української елітарності на початку XX ст. Встановлено передумови виникнення та становлення процесу розповсюдження сільськогосподарської науково-технічної інформації (ХVIII - початок ХХ ст.).

Досліджено ґенеза ініціативи процесу електрифікації сільськогосподарського виробництва в УСРР у першій половині 1920-х років. Охарактеризовано внесок О. О. Браунера в розвиток сільськогосподарської освіти на українських землях. Висвітлено особливості становлення сільськогосподарської дослідної справи в Харківському університеті у першій половині XIX ст. Представлено досвід Чехословацької республіки для організації сільського господарства в УСРР в епістолярній спадщині професора С.П. Кулжинського1920-х рр. Досліджено співпрацю австрійських та українських вчених у вивченні культури сої наприкінці XIX ст. Висвітлено білорусько-український взаємовплив на розвиток меліоративної науки в XIX - на початку XX ст. (на прикладі діяльності О. Козловського та Є. Оппокова). Досліджено формування системи аграрних навчально-наукових інституцій в Дублянах (друга пол. XIX - поч. XX ст.).

Представлено найважливішу інформацію довідкового характеру про громадські об'єднання аграріїв. Презентовано перелік із 1 077 сільськогосподарських това¬риств 10 губерній України, які діяли упродовж XIX - початку XX ст., зокрема: назва товариства, рік створення, регіон поширення діяльності, населений пункт, у якому розміщува¬лося керівництво, керівний склад товариства (голова, сек¬ретар та ін.), перелік постійно діючих установ товариства (у тому числі періодичних видань), що відображає основні напрями його діяльності, структура товариства - комітети, комісії, секції, відділи (за наявності). Наведено теоретичний аналіз сутності сільськогосподарських товариств, зокрема визначення їхнього місця у структурі громадських об'єднань у згаданий період, класифікаційні схеми поділу громадських об'єднань аграріїв, кількісні та якісні показники діяльності галузевих асоціацій на українських теренах тощо.

Укладено за матеріалами доповідей та тез, заявлених на XVII Всеукраїнську науково-практичну конференцію молодих учених та спеціалістів. Окреслено творчий шлях Анастасія Єгоровича Зайкевича (1842-1931), видатного вітчизняного вченого агробіолога світового виміру та організатора сільськогосподарської дослідної справи, що своїми науковими досягненнями вніс вагомий внесок у розвиток не лише вітчизняної, а й світової науки. Розглянуто питання сільськогосподарської економіки як науки в творчій спадщині профессора Харківського університету А. Є. Зайкевича. Зазначено, що завдяки фундаментальним підвалинам, закладеними вченим, сучасні наукові напрацювання й розробки стають рішучим кроком до підвищення продуктивності благодатної української землі. Визнано творчий розвиток вагомих наукових досягнень кількох поколінь вчених, акцентовано увагу на підтримку славних традицій наукових шкіл. Визначено, що сучасна наука ґрунтується на обміні досвідом, пошуках можливостей для апробації й впровадженні результатів досліджень. Висвітлено становлення наукових основ тваринництва в діяльності співорганізатора та дійсного члена імператорського товариства сільського господарства південної Росії І. О. Демоля та культурно-просвітницька діяльність професора В. Є. Таїрова (1859-1938). Охарактеризовано передумови створення та організаційну діяльність дослідної станції лікарських рослин, становлення та організацію випробувань сільськогосподарських знарядь та машин на Харківщині наприкінці ХІХ ст. Описано початки формалізації сільськогосподарської дослідної справи в контексті діяльності членів вільного економічного товариства Л. Ейлера та Е. Г. Лаксмана та внесок Юрія Миколайовича Прокудіна у розвиток вітчизняної агростології. Визначено зміни якісних показників чорноземів опідзолених за вирощування сільськогосподарських культур в короткоротаційних сівозмінах. Виокремлено минуле та майбутнє маловідомих культур (амарант). Досліджено історичні аспекти розвитку, поширення і контролю шкідливих організмів у насінні зернових культур. Наведено деякі аспекти історії та макроморфологічну характеристику чорноземів типових та деякі аспекти вирішення земельного питання на території Гуляйполя у 1917-1921 роках. Визначено роль українського науково-технічного товариства сільського господарства у науковому забезпеченні галузі (40-ві - 80-ті рр. ХХ ст.). Увагу приділено історії становлення селекційної роботи з польовими культурами в Україні та сторінкам життя Наполеон Галицького - ветеринарного лікаря, першого директора вищого ветеринарного училища в Харкові (1818-15 (28) грудня 1881) тощо.

Включено до збірника матеріали ІII Всеукраїнської науково-практичної конференції, які розраховано на науковців, істориків природознавства, аспірантів, докторантів, викладачів, спеціалістів аграрної науки та всіх, хто цікавиться історією розвитку вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи. Зроблено професійний аналіз досягнутого, запропоновано шляхи вирішення проблем, на які не існує напрацьованих рішень та відповідей для чергових викликів, через які ми та увесь цивілізований світ проходимо.

Представлено збірник, до якого увійшли матеріали XVIII Всеукраїнської наукової конференції. Зазначено, що нинішні реалії важко передбачити, але вони ще більшою мірою потребують осмислення, обговорення та аналізу, мозкового штурму та пошуку точок докладання зусиль науковців до згуртування наукової спільноти задля інформаційного забезпечення в необхідних для країни діях. Наголошено, що конференція сприятиме згуртуванню зусиль у подальших дослідженнях з актуальних питань історії освіти, науки і техніки без політичних вподобань і кордонів та надихатиме молоде покоління на нові досягнення у вирішенні актуальних проблем у галузі аграрних наук.

Відтворено інтелектуальну біографію Петра Януаровича Стебницького (1862 - 1923 рр.) - громадського діяча, державотворця, активного учасника українського революційного руху, книговидавця, мецената, публіциста, голови "Благодійного товариства з видання загальнокорисних і дешевих книг", одного з фундаторів Всенародної бібліотеки України, міністра народної освіти та мистецтв Української держави часів П. Скоропадського. Проаналізовано його науково-публіцистичну спадщину, зокрема щодо висвітлення питань соціально-економічного розвитку України, мовних полемік тощо. Особлива увага приділена редакторській, лексикографічній, просвітницькій та бібліотекознавчій діяльності громадського діяча, а також організаційній в напрямі книжкового маркетингу, позаяк П. Стебницький був багаторічним очільником товариства, яке займалося друком та розповсюдженням книг для народного читання з сільськогосподарської, економічної, медичної, громадсько-політичної, історичної тематики.