Висвітлено семіотику ендоскопічної картини стравоходу, шлунка, дванадцятипалої кишки, товстого кишечнику та панкреатобіліарної системи у нормі й у випадку патологічних станів. Розкрито основи анатомії, фізіології та ендоскопічної топографії даних органів. Розглянуто сучасні, схвалені міжнародними асоціаціями та погоджувальними комітетами, класифікації патології органів травлення, диференціально-діагностичні критерії, рекомендації щодо ендоскопічного скринінгу та моніторигу. Наведено понад 600-т ендоскопічних фотографій і схем.

Освещена семиотика эндоскопической картины пищевода, желудка, двенадцатиперстной кишки, толстого кишечника и панкреатобилиарной системы в норме и при патологических состояниях. Раскрыты основы анатомии, физиологии и эндоскопической топографии данных органов. Рассмотрены современные, утвержденные международными ассоциациями и согласительными комитетами, классификации патологии органов пищеварения, дифференциально-диагностические критерии, рекомендации по эндоскопическому скринингу и мониторингу. Приведено более 600-т эндоскопических фотографий и схем.

Проведено аналіз клінічного матеріалу та результати лікування 49 хворих на цироз печінки, ускладненого гострою кровотечею з варикозно-поширених вен стравоходу і шлунка в поєднанні з іншими ускладненнями портальної гіпертензії. Обгрунтовано значення широкого використання ендоскопічних та рентгенендоваскулярних методів діагностики і лікування кровотеч з варикозно-поширених вен стравоходу і шлунка, що призводить до стійкого гемостазу з мінімальними рецидивами кровотечі у віддалений період.

Проведено аналіз ендоскопічної діагностики (ЕРПХГ) та лікування (ЕПСТ) гнійного холангіту у 87-ми пацієнтів. У 62-х хворих причиною гнійного холангіту був холедохолітіаз, з них у 52-х пацієнтів після папілотомії прохідність жовчних шляхів відновлена, а у 10-ти - проведена лапаротомія. У решти 25-ти хворих причиною гнійного холангіту були наслідки дренуючих операцій на холедоху, папіліт, стенозуючий холангіт, стриктури холедоха та пухлина фатерового сосочка, підшлункової залози чи холедоха. Ефективність ендоскопічного лікування в цих випадках складала 52 - 65 %. Обгрунтовано, що своєчасна ендоскопічна діагностика та лікування гнійного холангіту попереджує його прогресування та покращує життєві показники цих хворих.

За період 2002 - 2008 рр. у клініці проліковано 198 хворих на гнійний холангіт (ГХ). Причиною ГХ і сепсису у 49 (79 %) хворих був холедохолітіаз, у 6 (9,7 %) - синдром Міріцці, у 5 (8,1 %) - стенозуючий папіліт, у 2 (3,2 %) - дистальний стеноз загальної жовчної протоки. Для діагностики біліарного сепсису, крім загальноклінічних досліджень, використано інструментальні і спеціальні методи, зокрема, ультразвукове дослідження, ендоскопічну гастродуоденофіброскопію, ендоскопічну ретроградну панкреатохолангіографію, комп'ютерну томографію з контрастним підсиленням, лапароскопію. У всіх хворих проведено бактеріологічне дослідження жовчі та крові. Найчастіше в жовчі висівали кишкову паличку - в 29 (46,8 %) хворих, неклостридіальні анаероби - у 11 (17,7 %), синьогнійну паличку - у 4 (6,5 %), асоціації мікроорганізмів - у 18 (29 %) хворих. У 62 (31,3 %) хворих після комплексного обстеження виявлений біліарний сепсис. Найбільш ефективним є поетапне хірургічне лікування з пріоритетним застосуванням мініінвазивних методик, що включають ендоскопічну папілосфінктеротомію, лапароскопію, тимчасове ендобіліарне стентування та виконання відкритих оперативних втручань за визначеними показами у поєднанні із антибіотикотерапією.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.6

Рубрики:

Хірургічна патологія підшлункової залози

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ