Простежено розвиток теорії знання про минуле від середини XX до початку XXI ст. на тлі загальних змін у західній гуманітаристиці. Критично проаналізовано постмодерністський виклик історіописанню, розглянуто становище історіографії після постмодернізму, простежено формування нової постгуманітарної парадигми в гуманітаристиці та соціальних науках. Зважаючи на кризовий стан сучасної історіографії, пов'язаний з неспіввимірністю результатів досліджень із дійсністю, що змінюється, та суспільними очікуваннями, запропоновано "рецепт" виходу з цієї ситуації: концепцію практичної методології, яка покликана повернути історії її традиційну привілейовану позицію в гуманітаристиці.