Висвітлено теоретичні та методологічні аспекти технології розробки та прийняття рішень у різних сферах підприємницької діяльності, викладено засади сучасної економічної ризикології. Розглянуто проблеми оцінки, врахування й управління ризиками. Описано методи їх кількісного оцінювання. Наведено інформацію про критерії прийняття рішень за умов ризику та конфліктних ситуацій.

Освещены теоретические и методологические аспекты технологии разработки и принятия решений в разных сферах предпринимательской деятельности, изложены основы современной экономической рискологии. Рассмотрены проблемы оценки, учета и управления рисками. Описаны методы их количественной оценки. Приведена информация о критериях принятия решений в условиях риска и конфликтных ситуациях.

Висвітлено принципи, методи та технологію формування конкурентних переваг з метою забезпечення життєздатності підприєства як суб'єкта економічної діяльності. Розглянуто різні форми економічної конкуренції. Розкрито сутність таких базових принципів оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства, як комплексність, системність, об'єктивність, динамічність, безперервність, оптимальність. Наведено концепцію й описано етапи розробки та реалізації програми конкурентоспроможності підприємства. Доведено необхідність забезпечення стандартизації вимог до якості продукції, процесів, систем та управління, а також сертифікації та оцінки їх якості.

Освещены принципы, методы и технология формирования конкурентных преимуществ с целью обеспечения жизнеспособности предприятия как субъекта экономической деятельности. Рассмотрены разные формы экономической конкуренции. Раскрыта сущность таких базовых принципов оценки уровня конкурентоспособности предприятия, как комплексность, системность, объективность, динамичность, беспрерывность, оптимальность. Приведена концепция и описаны этапы разработки и реализации программы конкурентоспособности предприятия. Показана необходимость обеспечения стандартизации требований к качеству продукции, процессов, систем и управления, а также сертификации и оценки их качества.

  Скачати повний текст

Досліджено еволюцію західних і вітчизняних теорій ризику, уточнено трактування сутності поняття господарського ризику. Запропоновано оригінальну систему понятійно-категоріального апарату теорії підприємницького ризику, визначено його місце у системі економічних категорій. Поглиблено теоретико-методологічні засади аналізу ризиків підприємницької діяльності та обгрунтовано концепцію управління ризиками на підприємствах. Досліджено вплив галузевого ризику на діяльність олійно-жирових підприємств, визначено особливості їх функціонування за умов невизначеності. Здійснено аналітичну оцінку підприємницьких ризиків та специфіки діючої системи ризик-менеджменту. Обгрунтовано поняття комплексної системи управління ризиками (КСУР), досліджено особливості її формування та передумови впровадження на олійно-жирових підприємствах. Визначено два можливих типи КСУР для впровадження на підприємствах залежно від рівня централізації функцій з ризик-менеджменту. Розроблено алгоритм управління ризиками на олійно-жирових підприємствах у межах функціонування КСУР. Емпірично обгрунтовано економіко-математичну модель оптимізації економічних результатів діяльності підприємств з урахуванням ступеня ризику. Удосконалено модель оцінки на базі коефіцієнтів збитку та модель визначення основних принципів управління ризиками зниження ефективності господарської діяльності підприємства. Розроблено методичний підхід щодо визначення пріоритетності управління групами господарських ризиків. Створено алгоритм і систему ранньої діагностики зовнішніх ризиків олійно-жирових підприємств за умов централізованої та децентралізованої КСУР.

Проаналізовано архетипний шар поетики В. Вітмена та Б.-І. Антонича в межах архетипології першостихій (землі, вогню, води, повітря), першообразів колективного підсвідомого і з погляду архетипіки Самотності, Мандрівника, Бога, співця-пророка, пошуків сенсу людського буття. Виявлено ряд типологічних збігів і розбіжностей у відображенні архетипних знаків космологічності, космогонічності та міфосимволіки часопростору в художньому світі американського й українського поетів. Розкрито специфіку поєднання язичницьких і християнських архетипів у творчості В. Вітмена та Б.-І. Антонича.

Здійснено компаративно-типологічний аналіз творчості В. Вітмена та Б.-І. Антонича з урахуванням впливу архетипної пам'яті, спрямований на віднаходження та обгрунтування її семіотичних адекватів в художніх світах митців. Використовуючи у творчості сюжети, образи та мотиви різноманітного походження, що з часом стали традиційними завдяки своїй впізнаваності у культурно-историчних континуумах різних епох, американські та українські митці розробили нові, власні варіанти відомих сюжетів та образів. Встановлено подібності та розбіжності у текстурі віршів В. Вітмена та Б.-І. Антонича з урахуванням антропологічно маркованих чинників. Визначено особливості художньої реалізації й функціонування язичницької та християнської символіки у текстах поєтів. Досліджено модифіковані образи першостихій та їх вплив на творчість митців.

Розглянуто історіографію германістики, її науковий апарат, закономірності розвитку германських мов. Проаналізовано методи порівняльно-історичного та типологічного вивчення мов для подальших наукових пошуків. Стисло викладено фонетику та морфологію готської мови, для якої характерна архаїчність окремих рис, що стало основою для типологічних досліджень германських мов. Показано особливості словотвору та синтаксису.

За результатами аналізу наукових джерел щодо проблеми виховання культури спілкування визначено зміст і структуру культури спілкування, окреслено особливості її формування у дітей дошкільного віку. Охарактеризовано систему внутрішніх ресурсів людини, яка забезпечує ефективний перебіг комунікативного процесу. Зазначено, що метою навчання дітей культури спілкування є формування адекватної комунікативної поведінки – сукупності норм і традицій спілкування. Досліджено теоретичні засади формування основ культури спілкування у дітей 5 – 7-ми років. Зроблено висновки, що найбільш сприятливі умови для формування культури спілкування складаються у дошкільному дитинстві, характерними ознаками якого є надзвичайна пластичність психіки, високий рівень емоційної чутливості; що ефективність дошкільного виховання визначається культурою педагогічного спілкування дорослого з дитиною.

В результате анализа научных источников по проблеме воспитания культуры общения определено содержание и структура культуры общения, обозначены особенности ее формирования у детей дошкольного возраста. Охарактеризована система внутренних ресурсов человека, которая обеспечивает эффективное протекание коммуникативного процесса. Отмечено, что целью обучения детей культуре общения является формирование адекватного коммуникативного поведения – совокупности норм и традиций общения. Исследованы теоретические основы формирования основ культуры общения у детей 5 – 7-ми лет. Сделаны выводы, что наиболее благоприятные условия для формирования культуры общения складываются в дошкольном детстве, характерными признаками которого являются необычайная пластичность психики, высокий уровень эмоциональной чувствительности; что эффективность дошкольного воспитания определяется культурой педагогического общения взрослого с ребенком.

The article gives the results of the analysis of scientific sources dealing with the problem of educating the culture of intercourse. The place and role of cultural behavior in the process of communication is defined and components of the culture of intercourse are distinguished. The author investigates theoretical principles of forming the culture of intercourse in children of 5 – 7 years old.

Проаналізовано роль державних форм підтримки молодих учених Національної академії наук України у залученні та закріпленні талановитої наукової молоді в наукових установах НАН України. Окрему увагу приділено зарубіжному досвіду підтримки молодих учених.

Розкрито сутність поняття "культура спілкування", уточнено зміст культури спілкування стосовно дітей 5 - 7 років. Визначено структурні компоненти культури спілкування, критерії і показники її сформованості, рівні сформованості основ культури спілкування у дітей зазначеного віку. Обгрунтовано педагогічні умови формування основ культури спілкування у дітей 5 - 7 років за умов навчально-виховного комплексу дошкільний навчальний заклад - початкова школа: підготовка вихователів дошкільної ланки та вчителів І класів, які працюють у навчально-виховному комплексі, до формування в дітей та учнів-першокласників основ культури спілкування, застосування у відносинах з дітьми діалогічного стилю спілкування; дотримання наступності в організації виховної роботи із старшими дошкільниками та учнями І класів, її змісті, формах і методах з метою забезпечення розширення і поглиблення знань, цінностей і комунікативних умінь під час переходу від дошкільної ланки до шкільної; підвищення педагогічної культури батьків як активних учасників роботи педагогів з формування основ культури спілкування у дітей 5 - 7 років.

Проаналізовано типи ускладнень простого речення; розглянуто синтаксичну будову та досліджено особливості семантичного навантаження простого ускладненого речення. Охарактеризовано проміжну позицію простого ускладненого речення між простим і складним реченнями.

Проаналізовано статус простого ускладненого речення в загальній системі синтаксичних одиниць англійської мови порівняно із українською мовою. Відсутність загальноприйнятої дефініції поняття "ускладнене речення" пояснюємо різноспрямованістю тих синтаксичних явищ, які практично підведені під термін "ускладнення". Щоб послуговуватися цим поняттям, необхідно знайти й теоретично визначити ті підстави, спираючись на які можна протиставити будь-яке ускладнене речення неускладненому. У сучасній українській та англійській мовах активно вживаними є речення, ускладнені відокремленими означеннями. Залежно від позиції означення щодо антецедента їх поділено на два різновиди: препозитивні й постпозитивні означення. У кожній із цих груп проаналізовано специфіку функціонування в сучасних художніх текстах англійської та української мов.

Обґрунтовано положення та розроблено науково-практичні рекомендацій щодо удосконалення державного регулювання розвитку інтелектуального капіталу у сфері вищої освіти України в умовах європейської інтеграції. Класифіковано концепції державного управління в національних системах вищої освіти, з огляду на рівень її державної підтримки. Обґрунтовано застосування модульної редакції системного підходу до дослідження процесу відтворення інтелектуального капіталу в секторі публічного управління вищою освітою. Застосування модульної редакції системного підходу дає змогу визначити наукові ресурси, пізнавальні можливості, які потрібні для посилення потенціалу системного підходу до дослідження процесу відтворення інтелектуального капіталу в сфері публічного управління вищою освітою. Сформовано методологічний підхід до дослідження відтворення інтелектуального капіталу у сфері публічного управління вищою освітою. Модульними компонентами відтворення інтелектуального капіталу визначено: суб’єктний, об’єктний, процесний та середовищний. Визначено закономірності розвитку вищої освіти в національних системах світу, з виокремленням основних з них, які мають значний вплив на процеси змін, що відбуваються: розвиток транснаціональної освіти; розвиток онлайн-освіти; розвиток інтеграції та формування ієрархії ЗВО у світовому освітньому просторі. Розвинуто концептуальне положення щодо зростання віддачі вкладень у процесі відтворення інтелектуального капіталу в секторі вищої освіти. Доведено, що такий процес передбачає випереджальне накопичення інтелектуального капіталу в секторі вищої освіти. Установлено, що завданнями держави, відповідно до основних положень концепції бенчмаркінгу ОЕСР, є своєчасність розпізнавання мінливих у ході соціодинамічних циклів соціальних властивостей освітніх послуг і переміщення їх з однієї базової групи в іншу. Визначено домінантні тенденції та сформовано пул характеристик трансформації системи державного регулювання вищої освіти в контексті забезпечення компетентнішого підходу до освітньої діяльності крізь призму вимог ринку праці. Проведений аналіз взаємозв’язку між наявними цілями розвитку наукової та освітньої політик, їх концептуальними підставами показав, що ключовою проблемою є кардинальна зміна інституційної основи. Найбільш ефективним підходом, що дозволяє досягнути найкращих значень в аспекті інтернаціоналізації вищої освіти, визначено підхід, за якого інтернаціоналізація тлумачиться як результат діалектичної, складної взаємодії учасників ринку освітніх послуг на глобальному, національному та локальному (місцевому) рівнях. Конкретизовано форми реалізації стратегії інтернаціоналізації у ролі показника конкурентоспроможності національної системи освіти в умовах боротьби за таланти. При розробленні механізму реалізації стратегії інтернаціоналізації освіти з формуванням освітніх кластерів, ураховано вектори розвитку, що наведені у Національній економічній стратегії на період до 2030 року, основні положення Стратегії зовнішньополітичної діяльності України, а також положення Стратегії державної міграційної політики до 2025 року та Стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2022-2032 роки. Проведено аналіз основних підходів, що оцінюють вплив вищої освіти на розвиток економіки, а саме: традиційний економічний підхід, навичко-орієнтований підхід, оцінка внеску вищої освіти як драйвера інноваційної діяльності економіки, методологія ОЕСР. Доведено, що стратегія набору іноземних студентів у сукупності зі стратегією інтернаціоналізації та комунікаційною стратегією вищої освіти повинна розроблятися з урахуванням усіх форм інтернаціоналізації всім форм навчання і рівнів навчання. Розроблено механізм державного управління формуванням інтелектуального капіталу на рівні вищої освіти в Україні.