Індекс рубрикатора НБУВ: Ш102.21

Рубрики:

Речення

Шифр НБУВ: Ж16332 Пошук видання у каталогах НБУВ 

З урахуванням філософського трактування змісту поняття локативності визначено лінгвістичний статус даної категорії та з'ясовано її місце в семантичній структурі речення. Досліджено умови обов'язкового/факультативного функціонування просторових поширювачів у реченні. Виділено усі можливі в сучасній українській мові диференційовані значення загального плану змісту "носій процесуальної ознаки + процесуальна ознака + просторові межі реалізації процесуальної ознаки" і формально-граматичні засоби репрезентації їх на рівні речень структурної схеми S + P + Adv loc. Виявлено ознаки внутрішньої системної організації простих речень з локативним типом детермінації.

С учетом философской трактовки понятия локативности обоснован лингвистический статус данной категории и определено ее место в семантической структуре предложения. Исследованы условия обязательного/факультативного функционирования пространственных распространителей в предложении. Определены все возможные в современном украинском языке диференцированные значения общего плана содержания "носитель процессуального признака + процессуальный признак + пространственные границы реализации процессуального признака" и формально-грамматические средства репрезентации их на уровне предложения структурной схемы S + P + Adv loc. Установлены признаки внутренней системной организации простых предложений с локативным типом детерминации.

Проаналізовано грамемну структуру синтаксичних категорій речення, їх ієрархію та взаємодію на основі системної організації мови. Висвітлено типологічні властивості формально-граматичних, семантико-синтаксичних та комунікативних реченнєвих категорій як специфічних категорій синтаксичного виміру, описано їх грамемну спеціалізацію.

Проанализированы грамемная структура синтаксических категорий предложения, их иерархия и взаимодействие на основе системной организации языка. Освещены типологические свойства формально-грамматических, семантико-синтаксических и коммуникативных категорий предложений как специфических категорий синтаксического измерения, описана их грамемная специализация.

Розглянуто спосіб моделювання адвербіально-ад'єктивних частин мови в простому реченні (прикметників і деяких видів прислівників). Запропоновано спосіб моделювання структури простого речення, що використовує квантори сучасних модальних логік і дозволяє структуру простого речення подати у формі полімодального твердження. Встановлено можливість більш повного моделювання структури простого речення.

Визначено критерії розмежування модусу й диктуму та їх співвідношення в семантико-синтаксичній структурі речення, розкрито зміст понять, безпосередньо пов'язаних з ними. Наведено способи опису диктуму в сучасній теорії синтаксису. Висвітлено роль валентності у формуванні об'єктивного змісту речення. Проаналізовано категорії модусу й диктуму, встановлено ієрархію засобів їх вираження.

Определены критерии размежевания модуса и диктума, их соотношения в семантико-синтаксической структуре предложения, раскрыто содержание понятий, непосредственно связанных с ними. Приведены способы описания диктума в современной теории синтаксиса. Освещена роль валентности в формировании объективного содержания предложения. Проанализированы категории модуса и диктума, установлена иерархия средств их выражения.

Розкрито теоретичні засади сучасного вчення про речення: його аспекти, співвідношення формально-граматичної, семантико-синтаксичної та комунікативної структур, наведено структурну схему речення. Проаналізовано формально-граматичну організацію простого речення, визначено основні елементи його структурування - синтаксичні зв'язки та відношення. Висвітлено функціональні та структурні різновиди формально-граматичних компонентів - членів речення.

Раскрыты теоретические основы современного учения о предложении: его аспекты, соотношения формально-грамматической, семантико-синтаксической и коммуникативной структур, приведена структурная схема предложения. Проанализирована формально-грамматическая организация простого предложения, определены основные элементы его структурирования - синтаксические связи и отношения. Освещены функциональные и структурные разновиды формально-грамматических компонентов - членов предложения.

Зазначено, що основою для відмежування номінативних речень від омонімних структур (номінативних заголовків, називного уявлення і теми, структурно-номінативних повторів, слів мовленнєвого етикету та команд, речень-звертань, парцелятів, неповних речень) є врахування не лише формально-синтаксичних, а й граматико-семантичних і комунікативних характеристик речення.

Grammatico-semantic, communicative as well as formal characteristics of a sentence constitute the basis for the disambiguation of nominal sentences from the homonymous structures: nominal headlines, nominative of imagination, thematic nominal, nominalrepetitions, words of etiguette, commands, vocative sentences, parcelled structures, incomplete sentences.

Зазначено, що локативна синтаксема в семантико-синтаксичній структурі речення вказує на просторову локалізацію предметів. Вона взаємодіє з локативними предикатами трьох типів: власне-локативними, процесуально-локативними і акціонально-локативними. Розглянуто структуру локативної синтаксеми, її семантичну організацію щодо осей контактність-дистантність, статичність-динамічність.

Рассмотрены основные проблемы определения простого предложения в различных грамматических теориях. Проанализированы подходы ученых к определению структуры, семантики и коммуникативной природы простого предложения и рассмотрены основные противоречия между ними.

Досліджено структуру пізньолатинського речення, в якій відображено зміни, зумовлені поступовим переходом від синтетичної до аналітичної конструкції. Наведено погляди римських риторів та граматиків щодо послідовності елементів речення, які дозволяють зрозуміти той факт, що порядок слів у класичній латині був відносно вільним, не мав граматичного значення і належав до сфери стилістики. Вивчення структурних змін у пізньолатинському реченні здійснено на базі вербоцентричної концепції, тобто порядок послідовності елементів визначається їх положенням щодо дієслова-присудка. Досліджено позицію дієслова-присудка у головному та підрядному реченні, а також її зміни у порівнянні з положенням у реченні класичної латинської мови. Розглянуто положення щодо дієслова-присудка підмета, прямого та непрямого додатків, обставин й обставинних конструкцій різного типу у головному та підрядному реченні. Проаналізовано розвиток конструкції - іменник і його означення: прикметник, займенник, числівник, дієприкметник, атрибутивний генетив. Визначено чинники, що зумовили зміни у структурі речення, зокрема, закономірний внутрішній розвиток мови, вплив класичної конструкції й екстралігвістичних факторів.

Висвітлено теоретичні проблеми семантичної організації речення, визначення функцій предиката як його центрального компонента. Проаналізовано особливості семантичних типів предикатів, семантичної структури речень (ССР) з предикатами різних форм вираження, ускладнення предикативної семантики речення та особливості семантичної категорійності предикатного ядра. Увагу приділено ментальним предикатам в системі семантичних компонентів речення, реченням з предикатами фізичного стану особи, предикатам емоційного стану та фактивним предикатам в ССР. Розкрито семантично-граматичну структуру предикатів з ад'єктивним компонентом, семантико-синтаксичну специфіку прислівника, предикативні функції компонентів номінативного речення, семантичні особливості незакінчених речень, а також вторинні предикатні значення дієприслівника, модифіковані синтаксичні структури з інфінітивом мети, семантику інтервалу у структурі категорії темпоральності.

Розглянуто речення з предикативами емоційного стану як каузативні конструкції, встановлено набір синтаксем, які позначають причину емоційного стану, окреслено особливості вживання у структурі причинових синтаксем пропозитивних і конкретних іменників. Як специфічні засоби каузативності розглянуто дієприслівники, проаналізовано випадки, коли значення причини у реченнях із предикативами емоційного стану розвивають синтаксеми з іншим первинним значенням.

Проаналізовано явище інтонації в комунікативному аспекті речення. Досліджено питання функцій інтонації та їх ранжування.

Запропоновано новий підхід до аналізу структурного рівня мовної організації, який спирається на структурно-функціональні особливості зорового тракту людини; це зумовлює нове бачення синтаксису, який надає формальне визначення базової семантико-синтаксичної структури як основи формування довільного повідомлення, суперечливе розмежування "просте - складне" речення замінює чіткою дихотомією "монопредикатне - поліпредикатне" повідомлення, знімає проблему словосполучення та призводить всі наші знання стосовно мовної організації до чіткої системи.

Простежено особливості вияву модусної категорії авторизації як одного з аспектів непропозиційної структури речення. Описано типові способи експлікації та семантичні реалізації авторизації у складних сполучникових одиницях з пояснювальними відношеннями як структурах, що містять подвійну номінацію тієї самої ситуації.

Досліджено реченнєві конструкції з імпліцитною суб'єктною синтаксемою (РКІСС). Проаналізовано семантичні типи предикатів, що формують РКІСС.

Розглянуто застосування теорії принципів і параметрів до дослідження центральної одиниці синтаксису - речення. До головних модулів цієї теорії належать: Х-штрих-теорія, Теорія обмеження, Теорія керування, Теорія відмінка, Тета-теорія, Теорія зв'язування.

Досліджено особливості реалізації категорії причини в неелементарних складних реченнєвих утвореннях, простежено засоби зв'язку та семантичні відношення між частинами аналізованих структур.

Висвітлено проблему семантико-синтаксичного статусу речень із прийменниково-субстантивним комплексом (ПСК), який слугує для вираження темпоральної семантики, входячи у склад двоядерної предикативної структури. Репрезентовано основні модифікації та можливості трансформації семантичних ПСК.

Проаналізовано роботи мовознавців ХХ - початку ХХI ст. з питання предикативності як базової категорії речення. Досліджено погляди лінгвістів щодо відношення між двома компонентами синтаксичної структури речення - предметом і його модально-тимчасовою ознакою. Розглянуто зв'язок та межу між поняттями "предикативність" і "модальність". Уточнено поняття "комунікативність" та "комунікативна автономність". Проаналізовано терміни "предикація", "глибинна предикація", "актуальна предикація".