Осмислено та соціально-філософськи проаналізовано наративи, орієнтації яких закладені відповідними дискурсивними практиками, що містять соціально сконструйовані оповіді, які організують сприйняття соціальних феноменів. Показано, що існує багато наративів, заданих конкретними соціальними та культурними практиками життя. Наратив як форма буття соціальної пам'яті виявляється способом, що надає сенсу людським діям і практикам ідентифікації й уяви, організує переживання суб'єктів. Основною функцією наративу як форми буття соціальної пам'яті є самоідентифікація певної спільноти шляхом текстового збереження та ретрансляції її унікальності. Спільність наративів соціальної пам'яті конструюється як результат соціальних взаємодій, підтримується існуючим смисловим горизонтом і забувається, коли соціокультурні межі, які могли б їх підтримувати, зникають. Розглянуто наративи різних соціальних спільнот - родини, тендерної спільноти, нації тощо та виявлено загальну специфіку наративу як форми буття соціальної пам'яті.