Увагу приділено оптимізації методів доклінічної діагностики запальної реакції та індивідуального вибору методу розродження жінок з післяопераційним рубцем на матці з метою зниження частоти післяопераційних гнійно-запальних ускладнень. Проведено проспективне когортне обстеження 280-ти жінок, з них 165 вагітних були з рубцем на матці після попереднього кесарського розтину. З'ясовано, що вагітність у жінок з рубцем на матці може супроводжуватися загрозою переривання та плацентарною дисфункцією. Встановлено, що у разі локалізації плаценти на пердній стінці матки може підвищуватися ризик виникнення патології вагітності. Показано, що повторне абдомінальне розродження достовірно збільшує ризик післяпологових гнійно-запальних ускладнень у порівнянні з вагінальними пологами та першим кесарським розтином. Уточнено представленість основних факторів ризику розвитку гнійно-запальних ускладнень у жінок з рубцем на матці. Досліджено патогномонічність та клінічну значущість показників імуноцитокінового статусу породілей з рубцем на матці для прогностичної оцінки ризику розвитку післяпологових гнійно-запальних ускладнень. Для з'ясування ефективності змін тактики розродження жінок з післяопераційним рубцем на матці проведено нерандомізоване контрольоване клінічне обстеження 165-ти вагітних. Обгрунтовано важливість вагінального розродження жінок, які мають інфекційні фактори ризику.

Мета дослідження - визначення найбільш значущих факторів ризику розвитку післяпологових гнійно-запальних ускладнень (ГЗУ) у жінок із рубцем на матці. Обстежено 165 жінок із післяопераційним рубцем на матці. Встановлено, що найбільш значущими чинниками ризику розвитку ГЗУ раннього післяпологового періоду в жінок із рубцем на матці є: анемія вагітних середнього та тяжкого ступеня (ВШ = 4,88; 95 % ДІ: 3,69 - 46,97), безсимптомна бактеріурія/гестаційний пієлонефрит (ВШ = 2,82; 95 % ДІ: 1,52 - 18,69), неспецифічний кольпіт (ВШ = 5,58; 95 % ДІ: 5,9 - 11,85), запальні зміни посліду (ВШ = 3,64; 95 % ДІ: 2,25 - 63,93), гістерорафія кетгутом (ВШ = 5,15; 95 % ДІ: 4,56 - 65,12), дворядна гістерорафія (ВШ = 4,09; 95 % ДІ: 2,09 - 17,22).

Мета дослідження - встановити спосіб розродження та інші компоненти акушерського забезпечення, що найбільш суттєво впливають на зниження частоти післяпологових гнійно-септичних ускладнень у жінок з рубцем на матці (РМ) і наявними інфекційними факторами ризику. Проаналізовано результати розродження 89 вагітних із післяопераційним рубцем на матці, середній вік яких становив 28,55 +- 4,42 (від 20 до 41 року). Сформовано дві групи: основна (n = 43) - жінки, які були розродженні протягом 2012 р. відповідно до сучасних принципів розродження жінок з РМ; контрольну групу склали 46 жінок, розроджених до 2012 р., у яких мали місце відмінності ведення пологів і післяпологового періоду, в порівнянні з основною групою пацієнток. Установлено, що у вагітних з РМ і наявними інфекційними факторами ризику найбільше значення для зниження вірогідності післяпологових гнійно-запальних ускладнень має успішне вагінальне розродження (beta = -0,342, p = 0,012), застосування однорядного вікрилового шва для вшивання матки у разі абдомінального розродження (beta = -0,329, p = 0,002), проведення модуляції імунної відповіді в післяопераційний період (beta = -0,263, p = 0,013), а також скорочення допологового перебування вагітної у стаціонарі до трьох діб і менше (beta = 0,2643, p = 0,014). У жінок з РМ і наявними інфекційними факторами ризику перевагу слід надати вагінальному розродженню за відсутності протипоказань. Сучасні принципи надання акушерської допомоги вагітним із післяопераційним РМ надали можливість знизити частоту післяпологових гнійно-запальних ускладнень у жінок з підвищеним ризиком їх виникнення з 28,2 % в контрольній групі до 9,3 % в основній групі (p = 0,023).

Мета дослідження - визначення найбільш значущих факторів ризику розвитку післяпологових гнійно-запальних ускладнень у жінок із рубцем на матці. Було обстежено 165 жінок із післяопераційним рубцем на матці. Встановлено, що найбільш значущими чинниками ризику розвитку гнійно-запальних ускладнень раннього післяпологового періоду в жінок із рубцем на матці є: анемія вагітних середнього та тяжкого ступеня (ВШ = 4,88; 95 % ДІ: 3,69 - 46,97), безсимптомна бактеріурія/гестаційний пієлонефрит (ВШ = 2,82; 95 % ДІ: 1,52 - 18,69), неспецифічний кольпіт (ВШ = 5,58; 95 % ДІ: 5,9 - 11,85), запальні зміни посліду (ВШ = 3,64; 95 % ДІ: 2,25 - 63,93), гістерорафія кетгутом (ВШ = 5,15; 95 % ДІ: 4,56 - 65,12), дворядна гістерорафія (ВШ = 4,09; 95 % ДІ: 2,09 - 17,22).

Розглянуто питання профілактики розвитку резус-конфлікту. Представлено огляд літератури, клінічні настанови та рекомендації у висвітленні й обговоренні зазначеної патології. Описано історію створення антирезусного імуноглобуліну, результати перших його застосувань у вагітних. Наведено фактори прогнозування ризику розвитку гемолітичної хвороби плода та новонародженого, стандарти діагностики гемолітичної анемії. Висвітлено підходи до ведення даної патології, які рекомендовано іноземними професійними товариствами акушерів-гінекологів. У роботі детально представлено етапи профілактики резус-конфлікту: антенатальна профілактика у 28 - 34 тиж. вагітності, післяпологова профілактика, якщо новонароджений резус-позитивний, та профілактика після ускладнень вагітності, пов'язаних з допологовими фетоматеринськими кровотечами. Наведено показання та дози застосування антирезусного імуноглобуліну під час антенатальної профілактики у 28 - 34 тиж. вагітності. Детально описано менеджмент післяпологової профілактики, у якому зазначено дози та спосіб уведення антирезусного імуноглобуліну неалоімунізованим резус-негативним жінкам у випадку народження резус-позитивного немовляти, показання до підвищення дози антирезусного імуноглобуліну. Описано значення виконання тесту Клей-хауера-Бетке для оцінювання об'єму фетоматеринської трансфузії. Наведено стани, за яких проводять профілактику резус-конфлікту після ускладнень вагітності, пов'язаних з допологовими фетоматеринськими кровотечами, антирезусним імуноглобуліном. Розглянуто підходи до профілактики резус-конфлікту, які висвітлено у клінічному протоколі з акушерської та гінекологічної допомоги, що поєднує в собі всі найновіші світові рекомендації.

Післяопераційний контроль болю після кесаревого розтину (КР) є важливою проблемою для пацієнтів і медичних працівників. Частота неадекватного знеболювання після абдомінального розродження сягає 50 %. Це може бути наслідком необгрунтованих побоювань, що знеболювальні препарати або втручання можуть спричинити розвиток материнських і неонатальних побічних ефектів, а також тому, що інтенсивність болю після КР часто недооцінюється. Мета роботи - проаналізувати відповідність післяопераційного знеболювання в акушерських стаціонарах та відділеннях м. Вінницч та Вінницької області чинним протоколам. Проведено багатоцентрове регіональне опитування, в якому взяли участь 69 лікарів-анестезюлогів із 21 лікувального закладу м. Вінниця та Вінницької області, в яких надається допомога акушерським пацієнткам. Електронний опитувальник містив питання щодо оцінювання інтенсивності болю, вибору анальгетика(ів) і таймінгу їх введення для знеболювання жінок, які розроджуються шляхом КР. Отримані результати відображають практику 21/23 (91,3 %) акушерських стаціонарів і відділень у м. Вінниця та Вінницької області. Аналіз даних проведено за допомогою статистичного пакету "SPSS 20" (SPSS Inc.) версії 21.0.0 для "Windows". Установлено, що більшість (87 %) лікарів-анестезюлогів Вінницької області оцінюють післяопераційний біль, використовуючи опис породіллю інтенсивності больових відчуттів або візуально-аналогову шкалу. Серед лікарів-анестезіологів, які надають допомогу акушерським пацієнтам, 81,1 % дотримуються принципів мультимодальної аналгезії. її базисом є призначення ацетамінофену та нестероїдного протизапального засобу з або без опіоїдів. Встановлено, що перспективою підвищення ефективності знеболювання після КР є розроблення та впровадження в м. Вінниця та Вінницькій області чіткої єдиної стратегії лікування післяопераційного болю. При цьому слід більшою мірою реалізувати концепцію попереджувальної аналгезії (preventive analgesia) та планового призначення неопіоїдних анальгетиків через фіксовані проміжки часу (кожні 6 год). Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом усіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень отримано інформовану згоду пацієнток. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.