Висвітлено питання формування популяцій копитних за умов надмірної щільності населення та штучного обмеження площі існування даних тварин. З'ясовано, що у лісових угіддях державної організації "Резиденція "Залісся" щільність копитних становить 122 особини на 1 тис. га. У степовому біотопі Азово-Сиваського національного природного парку цей показник становить 519 особин на 1 тис. га. Досліджено формування міжвидових зв'язків між окремими популяціями копитних. Установлено соціальну ієрархію видів, що перебувають на одному трофічному рівні. Для популяції кожного виду наведено чинники, що впливають на динаміку його чисельності. Зазначено, що пристигаючі соснові насадження з розвиненим підліском є пріоритетними угіддями для благородного оленя, звідки він витісняє лань і козулю у свіжі та сухі бори, де переважають сосново-зеленомохово-лишайникові асоціації. За умови спільного утримання лося та плямистого оленя останній домінує у чорновільхових насадженнях з багатим підліском і трав'яним покривом, а поширення лося обмежується сосновими молодняками. Високий рівень біотехнічних заходів зумовлює незалежність дикого кабана від характерних вологих станцій і нейтральні відносини з іншими видами копитних. Муфлон найповніше освоює трофічні ресурси Степової зони та є найбільш пристосованим видом до умов відкритого біотопу. Виявлено, що за його відсутності лань проявляє вищу екологічну пластичність, ніж благородний олень.

Проведено комплексне дослідження актуальних теоретичних проблем, пов'язаних із міжнародним досвідом формування та розвитку курортно-рекреаційної сфери територій зарубіжних країн, зокрема тих, які постраждали від радіаційного забруднення, питання їх реабілітації, відтворення людського капіталу, нормативно-правового забезпечення рекреаційної та туристичної діяльності. Подано аналіз поглядів дослідників із вивчення різних аспектів розвитку та пошуку шляхів удосконалення державного регулювання курортно-рекреаційної сфери територій зарубіжних країн, зокрема тих, що постраждали від радіаційного забруднення. Автором порушено питання теоретичного обгрунтування та розробки практичних пропозицій, спрямованих на перехід від реабілітації постраждалих територій до їх сталого соціально-економічного розвитку за умов забезпечення відповідності вимогам радіаційної безпеки на засадах програмно-цільового підходу до реалізації державної політики розвитку курортно-рекреаційної та туристичної сфери. У роботі увагу зосереджено на нагальній потребі теоретичного аналізу зазначеної проблеми у площині науки державного управління. На підставі аналізу встановлено, що досвід зарубіжних країн відкрив шлях для прийняття стратегічних рішень, спрямованих на гарантування безпечної життєдіяльності, перебудову економіки для одержання нормативно чистої продукції, розвиток курортно-рекреаційної сфери, відродження й підтримку культурної традиції постраждалих районів. Обгрунтовано думку про те, що нагромаджений на сьогодні досвід щодо відновлення постраждалих від радіаційного забруднення територій, діяльність органів публічної влади в Україні мають бути спрямовані на оздоровлення ділового клімату, заохочення інвестицій та сприяння розвитку приватного сектора шляхом стійкого відновлення сфери туризму й надання якісних туристично-рекреаційних послуг у постраждалих районах. Автор доходить висновку про те, що розробка стратегії управління розвитком сфери рекреації та туризму на територіях, постраждалих від радіаційного забруднення, має грунтуватись на основних сформованих напрямах еколого-безпечної економічної політики й потребує суттєвої адаптації чинних у нашій країні норм і вимог до загальноєвропейських стандартів.

Індекс рубрикатора НБУВ: У049(4УКР)684.243.0-21,01 + Б133.1

Рубрики:

Економічна географія окремих країн (економіко-географічне країнознавство)

Радіоекологія

Шифр НБУВ: РА448515 Пошук видання у каталогах НБУВ