Розроблено теоретико-методологічні засади та практичні рекомендації щодо підвищення ефективності функціонування сфери освітніх послуг в Україні. Розроблено систему показників ефективності функціонування сфери освітніх послуг, що базується на відображенні різних форм її прояву. Запропоновано й апробовано підхід до оцінювання внутрішньої та зовнішньої ефективності функціонування освітньої сфери. Удосконалено методику визначення ефективності освіти за внеском у створення продукту національного виробництва та методику оцінювання рівня освіти через урахування підвищення кваліфікації та перекваліфікації у процесі трудової діяльності. Удосконалено систему моделювання причинно-наслідкових зв'язків і динаміки результатів функціонування освітньої сфери шляхом побудови двох багатофакторних моделей, де результати визначаються нагромадженими роками професійної освіти, перекваліфікації та підвищення кваліфікації з використанням як регресантів моделей показників, що характеризують загальний стан економіки та стан сфери освітніх послуг. Зроблено періодизацію наукових уявлень щодо ефективності функціонування сфери освітніх послуг, що базується на критерії пріоритетності освіти як об'єкта економічних досліджень і передбачає виділення п'яти історичних етапів. Обгрунтовано напрями удосконалення державного регулювання сфери освітніх послуг з метою підвищення ефективності її функціонування.

За допомогою методу соціально-економічної нормалі проаналізовано стан вітчизняної системи освіти. Виявлено тенденції, які перешкоджають ефективному розвитку освіти в Україні та проявам її зовнішньої ефективності.

У перші роки ХХI ст. почали стрімко набирати силу нові фінансові інститути - суверенні фонди накопичення. З початком фінансової, а потім і загальної кризи капіталізму, кількість суверенних фондів почала стрімко збільшуватися на американському континенті, включаючи США, в азіатських, а також європейських країнах. Не маючи під собою приватної форми власності, ці фінансові інститути гармонічно вписуються в соціал-демократичну доктрину економічного розвитку і певним чином впливають не лише на інтернаціоналізацію економічного простору, а й на підвищення рівня розвитку людського потенціалу. Мета роботи - обгрунтувати необхідність створення в Україні суверенного фонду накопичення, як інструмента підвищення рівня розвитку людського потенціалу, запропонувати шляхи формування статутного капіталу. Методи дослідження: логічний та порівняльний аналіз, аналогія, графічний та табличний методи. Акумулювання коштів у окремому фонді з прозорою для суспільства підзвітністю дозволить не лише зберегти ці кошти, а й використовувати їх для суспільно значущих проектів з тривалім ефектом віддачі. Непрямі фінансові вигоди створення суверенного фонду накопичення в Україні можуть полягати у формі реалізації важливих проектів соціальної інфраструктури, фінансуванні розвитку інноваційних галузей економіки зі створенням робочих місць, розширенні освітніх можливостей для обдарованих дітей та молоді, поліпшенні системи охорони здоров'я, запровадженні пільгового кредитування для молодих сімей. Саме такий варіант використання коштів показав найбільший синергетичний ефект в економіках багатьох країн, де були створені подібні фонди. Висновок: формування в Україні нового промислового сегменту в секторі видобутку вуглеводнів та залучення масштабних інвестицій створює унікальну можливість для початку використання частини доходів від розробки національних надр на благо всього народу, в тому числі на розвиток людського потенціалу, відповідно до найкращих світових практик. Умовою реалізації даної можливості є створення суверенного фонду накопичення.

Досліджено економічні відносини, що виникають у процесі формування та функціонування фондів цільового капіталу (ФЦК). Мета роботи - виявлення можливостей, переваг і недоліків застосування ФЦК в українській господарській практиці. У процесі дослідження становлення ФЦК використано історичний метод, а можливостей використання ФЦК в українській практиці - логічного та порівняльного аналізу. Обгрунтовано доцільність застосування ФЦК як альтернативи бюджетного фінансування розвитку людського потенціалу. Виявлено переваги та недоліки застосування ФЦК у контексті політики розвитку людського потенціалу в Україні. Результати дослідження можна використовувати під час формування основних напрямів державної політики у сфері фінансування розвитку людського потенціалу. Зроблено висновки, що ФЦК мають важливе значення у розвитку соціальної сфери, адже це є підгрунтям для її довгострокового планування та розвитку. Для некомерційних організацій, як мінімум, переваг дві. По-перше, стабільність фінансування. По-друге, стабільність з точки зору залучення співробітників. Це і гарантії фінансування, і стабільного функціонування.

Досліджено процес становлення людського потенціалу як об'єкта економічних досліджень від середини XVII до початку XXI століть. Зазначено ряд особливостей, що відрізняють концепцію людського розвитку від концепцій економічного зростання. Вказано, що на відміну від концепцій економічного зростання, де метою зростання є зростання макроекономічних показників, метою концепції людського розвитку є розвиток самої людини, надання їй більшого вибору для реалізації власного потенціалу. Доведено, що різними є інструменти досягнення розвитку. В концепції людського розвитку ними є інвестиції в освіту, охорону здоров'я, тобто ті капіталовкладення, що сприяють нарощенню людського потенціалу на відміну від концепцій економічного зростання, де вирішальне значення надається інвестиціям у матеріальну сферу. Підсумовано, що головною ідеологічною відмінністю теорії людського розвитку від інших наукових підходів є визначення зростання якості життя населення як головної цілі соціально-економічного розвитку країни.

Досліджено можливості акцизного податку щодо регулювання поширеності тютюнопаління в Україні. Проаналізовано динаміку зміни специфічних та адвалорних ставок акцизного податку, його частки в дохідній частині Державного бюджету України. Оцінено зміни поширеності тютюнопаління в Україні на основі адаптованої імітаційної моделі за умови збільшення ставок акцизного податку до рівня ставок країн Європейського Союзу. Показано, що акцизний податок є ефективним фінансовим регулятором поширення тютюнопаління в Україні та впливає на стан здоров'я населення.

Предметом роботи є аналіз законодавчого забезпечення функціонування системи соціальних послуг. Мета роботи - виявлення неузгодженостей, що стримують удосконалення системи надання соціальних послуг в Україні та надання пропозицій щодо їх усунення та покращання механізму функціонування системи соціального захисту населення. Робота виконана на основі аналізу нормативно-правового забезпечення надання соціальних послуг зокрема, та системи соціального захисту населення в цілому. Визначено необхідність внесення змін та доповнень до Законів України "Про громадські об'єднання" та "Про благодійну діяльність та благодійні організації", що спростить участь благодійних організацій у закупівлі соціальних послуг. Також необхідним є внесення змін до Бюджетного Кодексу України де визначено, що бюджетні видатки в рамках державних програм соціального забезпечення на надання соціальних послуг призначаються тільки для державних установ (територіальні центри соціального обслуговування, центри соціальної реабілітації дітей-інвалідів, центри професійної реабілітації інвалідів). Разом з тим, можливість спрямування цих коштів для одержання гарантованих державою соціальних послуг позабюджетною установою не передбачена у Бюджетному кодексі. Іншими словами, чинне бюджетне законодавство в Україні базується на концепції, яка передбачає, що соціально незахищеним категоріям громадян чи громадянам, які опинилися в складних життєвих обставинах, соціальні послуги надаються апріорі у бюджетних установах (а не в недержавних закладах) і фінансуються за статтями видатків "Соціальний захист та соціальне забезпечення". Така норма закону порушує принцип рівноправності доступу недержавних постачальників соціальних послуг до одержання фінансування. Галузь застосування результатів: організація та проведення наукових досліджень у сфері державних фінансів, в тому числі фінансів соціальної сфери, формування основних напрямків державної політики регулювання фінансових відносин соціальної сфери. Висновки: без змін в законодавстві, реформування системи соціальних послуг та створення повноцінного ринку соціальних послуг залишиться лише популістським лозунгом, та не призведе до поліпшення якості послуг для громадян та сімей, що знаходяться в складних життєвих обставинах.

Предметом роботи є аналіз європейського досвіду розподілу бюджетних видатків. Метою роботи є напрацювання пропозицій щодо пріоритетних напрямів розподілу бюджетних видатків в Україні. Робота виконана на основі аналізу розподілу бюджетних видатків ЄС в постсоціалістичних країнах. Доведено, що розподіл бюджетних видатків відбувається у відповідності із задекларованими пріоритетами розвитку Європейського Союзу. Видатки переважно спрямовані на розвиток сільського господарства та регіональну політику. В межах розвитку регіональної політики в аналізованих країнах кошти спрямовані на розвиток транспортної інфраструктури, капітальний ремонт та будівництво шляхів сполучення, реалізацію екологічних проектів. Деяка частка видатків спрямовується на проекти у сфері освіти та наукові розробки у сфері охорони здоров'я. Висновки: капітальні видатки бюджету ЄС умовно можна охарактеризувати за декількома напрямами: видатки на розвиток людського потенціалу, регіональний розвиток, видатки на сільське господарство та інноваційний розвиток. Також можемо виокремити такі критерії розподілу видатків: наявність екстернальних ефектів, висока економічна та соціальна ефективність, високий рівень інноваційності проектів, сприяння інтеграції країни-отримувача коштів до європейського та світового економічного простору, наявність чітких критеріїв ефективності видатків.

Розглянуто переваги та ризики запровадження бюджету участі в цілях людського розвитку в Україні. Визначено, що перевагами застосування бюджету участі є вдосконалення та розробка напрямів місцевої політики, пошук шляхів більш ефективного використання дефіцитних ресурсів, мобілізація додаткових ресурсів та становленню активної громадянської позиції. Ризиками запровадження бюджету участі є розмивання легітимності існуючих виборних інститутів на користь менш підзвітних громадських організацій; монополізація процесів участі місцевими елітами або найкраще організованими групами населення що відстоюють власні інтереси; завищення очікувань громадян за умов обмеженості ресурсів або недостатньої свободи дій місцевих органів влади у питаннях прийняття рішень з бюджетних питань. Умовами ефективного функціонування бюджету участі визначено здатність громадянського суспільства на місцях долучатися до процесів управління, бажання місцевих управлінців відкривати свої бюджети для громадськості, їх здатність керувати процесом участі громадян у бюджетному процесі, наявність бюджетних коштів, які можна витратити на розсуд місцевої громади, ступінь інституалізації механізмів участі та якість участі, яку вони можуть забезпечити.

Досліджено теоретико-методологічні засади державного фінансового регулювання розвитку людського потенціалу. Узагальнено теоретичні підходи щодо сутності поняття "людський потенціал" та запропоновано його авторське бачення. Вивчено сутність механізму державного фінансового регулювання розвитку людського потенціалу. Розглянуто можливості непрямого оподаткування як інструменту впливу на розвиток людського потенціалу (на прикладі взаємозалежності між ставками акцизного податку на тютюнові вироби та рівнем тютюнопаління в Україні). Обгрунтовано синергетичний взаємозв'язок бюджетних інструментів та оподаткування в контексті впливу на розвиток людського потенціалу (на прикладі можливості формування фінансового ресурсу для надання соціальної адресної грошової допомоги за рахунок вдосконалення оподаткування ПДВ). Доведено соціальну ефективність використання пільгових ставок податку на додану вартість для соціальних товарів і послуг. Розкрито роль державно-приватного партнерства як інструмента державного фінансового регулювання для забезпечення розвитку людського потенціалу. Запропоновано наукову концепцію державного фінансового регулювання розвитку людського потенціалу в Україні.

Проаналізовано зарубіжний та вітчизняний досвід практики функціонування недержавних пенсійних фондів та компаній зі страхування життя з позиції можливостей забезпечення ними додаткових джерел доходів та подолання проблем, характерних для функціонування фінансового ринку України. Враховуючи досвід ЄС, внесено пропозицію щодо розробки комплексу заходів, спрямованих на посилення надійності та ефективності управління недержавними пенсійними фондами, що підвищуватиме рівень довіри до них з боку населення. Доведено, що недержавні пенсійні фонди мають потенціал стати в Україні не лише провідними інституційними інвесторами, а й фінансовими інструментами розвитку людського потенціалу. Сформульовано висновки, що важливим напрямом економічних реформ є розвиток системи недержавних пенсійних виплат, здатних забезпечити не тільки належний рівень існування людини, а й розвивати її потенціал. Доведено, що розвиток системи недержавних пенсійних фондів має відбуватися з урахуванням інтересів усіх учасників фінансового ринку, а стимулюючі механізми для розвитку недержавних пенсійних фондів не повинні нести шкоду іншим учасникам фінансового сектора та руйнувати принципи конкурентної боротьби.

Обгрунтовано стратегічні напрями розвитку людського потенціалу в напрямі фіскальної децентралізації. Доведено, що необхідними умовами ефективної децентралізації державного управління є створення правових основ децентралізації, які чітко визначають права й обов'язки різних рівнів влади. Сформульовано висновок, що пріоритет використання інституційного регулювання полягає в тому, що кожен з напрямів формування умов сталого людського розвитку не розвивається спонтанно, а чітко та цілеспрямовано керується - з відповідними показниками ефективності. Характерним є те, що процес управління організований вертикально-ієрархічно, а підгрунтям таких відносин виступає патерналізм наступних елементів ієрархії до попередніх. Подібну структуру можна визначити як систему, що не сприяє прояву свідомих ініціатив суспільства у будь-якій сфері зокрема і в державі в цілому. Протиставлення інституційного регулювання так званому "ручному" є протиставленням ієрархічно одноцентрових вертикалей управління вертикально децентралізованим блочним системам управління та децентралізованим мережевим системам управління, що більше відповідають завданням людського розвитку в умовах викликів сучасності.

Предметом роботи є аналіз фінансового забезпечення соціального захисту населення в Україні. Мета роботи - виявлення проблем у фінансовому забезпеченні соціального захисту населення в Україні, та розробка пропозицій щодо якісних змін в цьому питанні. Використано інструментарій методів наукового дослідження: метод статистичного аналізу, порівняльного аналізу, системного аналізу, логічного узагальнення. Робота виконана за результатами дослідження сучасних наукових поглядів на систему фінансового забезпечення соціального захисту населення. Розкрито сучасний стан фінансового забезпечення системи соціального захисту населення в Україні та виявлено його недоліки. Розглянуто значення Державного та місцевих бюджетів у фінансуванні системи соціального захисту. Проаналізовано основні види видатків зведеного, Державного та місцевих бюджетів та їх динаміку. Наведено ключові принципи та деякі вимоги, які слід враховувати при формуванні видаткової частини бюджету. Окреслено питання реформування фінансового забезпечення системи соціального захисту населення. Організація та проведення наукових досліджень у сфері соціального захисту населення, формування основних напрямків державної соціальної політики щодо фінансового забезпечення. Висновки: сучасний стан фінансового забезпечення соціального захисту в Україні характеризується наявністю значної кількості проблем. Поліпшення фінансового забезпечення соціального захисту неможливе без зміцнення фінансової бази та підвищення фінансової незалежності місцевих бюджетів. Криза державних фінансів, негативна демографічна, економічна ситуація в Україні вимагає поступової зміни підходів до організаційних принципів в фінансуванні соціальної сфери. Водночас, оптимізація державних витрат на соціальний захист не повинна негативно позначатися на бідних верствах населення, їх добробуті та доступі до соціальних допомог і послуг. Сьогодні назріла нагальна потреба докорінно змінювати ситуацію, що склалася в країні, виводити соціальну сферу на новий, якісно досконалий рівень функціонування.

Розкрито економічну сутність державного фінансового регулювання людського потенціалу як складової суспільного розвитку. Запропоновано підходи до інституційної модернізації системи фінансового регулювання розвитку людського потенціалу. Розроблено структурно-функціональну модель державного фінансового регулювання розвитку людського потенціалу. Обгрунтовано пріоритетні напрями трансформації системи фінансового регулювання людського потенціалу.

Одним із основних пріоритетів податкової реформи в Україні визначено реформування органів Державної фіскальної служби, адже саме вони мають справу зі значними обсягами коштів, що і складають суттєву частку ВВП країни. І саме фіскальна служба є однією з найбільших організацій державного сектора, яка найчастіше контактує з бізнесом і, відповідно, найчастіше стає об'єктом його нарікань. Структура та підпорядкованість податкових служб може суттєво відрізнятися залежно від державного устрою, рівня розвитку країни та інших факторів. Відповідно інструменти для оцінювання та порівняння ефективності їх роботи є різноманітними. Здійснено порівняльний аналіз інструментів, що застосовуються для діагностики стану та тенденцій розвитку податкового адміністрування в Україні та світі, а також системи показників, яка використовується ДФС для планування та оцінювання ефективності своєї роботи. Здійснено порівняння із системою показників діагностичного інструменту TADAT (Tax Administration Diagnostic Assessment Tool) та з показниками, які використовуються в інформаційних аналітичних матеріалах Організації економічного співробітництва і розвитку. Виділено ключові відмінності вітчизняної практики оцінювання від світових аналогів.

В умовах нестабільності розвитку світової економіки питання активізації ролі державної фінансової політики щодо створення сприятливих умов для людського розвитку та відновлення позитивної економічної динаміки набувають важливого значення. Передумовами забезпечення економічного зростання на довгостроковій основі є конкурентоздатність економіки, вдосконалення виробництва, інституційне середовище. Динамічні перетворення економічної моделі країни потребують застосування виваженого підходу до визначення раціональних методів фінансового регулювання галузей суспільного виробництва. Фінансова складова людського розвитку має забезпечувати поетапне підвищення рівня та якості життя, сприяти вдосконаленню інституційної структури соціальної сфери, зростанню рівня продуктивності праці, підвищенню частки випуску наукоємної та високотехнологічної продукції у валовому внутрішньому продукті. Важливою є реалізація системної та збалансованої державної політики у сфері фінансового регулювання людського розвитку, з використанням комплексу бюджетних, податкових, кредитних, страхових інструментів. Доцільним є адаптивне вдосконалення інституційних засад фінансового регулювання людського розвитку, у тому числі щодо освіти, науки, охорони здоров'я, соціальної сфери, ринку праці.

Податкова політика впливає на реалізацію соціальної функції держави під час справляння податків за рахунок як фіскальної, так і регулюючої функцій. Основними інструментами впливу є: зміни в режимі оподаткування соціальних товарів і послуг та стимулювання, за рахунок податкових пільг, зростання рівня витрат суб'єктів національної економіки на людський розвиток. Перший підхід застосовується переважно при оподаткуванні податком на додану вартість та податком на прибуток підприємств, другий є формою заохочення інвестицій у вигляді податкових пільг для отримання послуг у сфері навчання, професійної підготовки, охорони здоров'я тощо. Складність податкової системи є фактором стримування процесу реалізації соціальної функції держави, адже вагомою умовою ефективності податкових стимулів є спрощеність їх застосування, в тому числі процедури адміністрування та звітності. Важливу роль відіграють інституційні засади щодо гармонізації дії податкових механізмів, зокрема у сфері справляння непрямих податків. У даному контексті координація міжнародних відносин щодо усунення обмежень на шляху до залучення інвестицій та економічної співпраці є важливою складовою соціально-економічного розвитку країни.

Предмет дослідження - методологія обчислення ефективності інвестицій у сферу освіти на державному та приватному рівнях. Мета роботи - дослідження й узагальнення теоретико-методологічних аспектів дослідження ефективності інвестицій в освіту на державному та приватному рівнях. Методи, що було використано у процесі дослідження: метод порівняльного аналізу, узагальнення, статистичний. В методиці оцінки ефективності інвестицій в освіту має бути врахований факт, що ефективність освіти є комплексною категорією, структура і зміст якої може відображатися різними формами прояву, а саме: за сферою: економічні і соціальні, за рівнем, на якому реалізуються: мікро-, макроекономічні та міжнародні; за суб'єктами, що одержують вигоди: внутрішні (для безпосередніх учасників освітнього процесу) та зовнішні (для "третіх осіб"). Разом з тим, ефективність функціонування освітньої сфери визначається різноплановими чинниками, а саме: соціальні: рівень доходів, демографічна ситуація, державна політика зайнятості; економічні: система оподаткування, модель фінансування освіти (співвідношення державних і приватних витрат), інвестиційна політика уряду в освітній сфері, цінова політика в освітній сфері; політико-правові: рівень корупції, політична ситуація в країні, національні особливості системи освіти. Аналіз особливостей функціонування освітньої сфери України показав стримуючий характер її розвитку, що, передусім, пов'язано із недоліками у процесі державного регулювання сфери освітніх послуг, саме тому врахування сучасних тенденцій розвитку освіти має бути покладено в основу нової сучасної методики оцінки ефективності капіталовкладень в освіту. Галузь застосування результатів: Міністерство освіти і науки України, Міністерство фінансів України, Міністерство економічного розвитку та торгівлі України. Висновки: виявлені переваги та недоліки існуючих методик і відсутність загальноприйнятої методики визначення ефективності освіти, а також суттєво відмінні результати оцінок, одержаних раніше різними авторами та зроблені ними висновки потребують вдосконалення існуючих або розробки сучасної методології обчислення ефективності освіти, що є предметом подальших досліджень.

Розкрито економічну сутність державного фінансового регулювання людського потенціалу як складову суспільного розвитку, що передбачає використання сукупності норм, правил, методів, форм, механізмів, інструментів і важелів фінансової архітектоніки з метою забезпечення умов для покращення якості інституційного середовища економічного зростання та підвищення рівня людського розвитку за умов посилення впливу інтеграційних процесів на макроекономічну динаміку. Запропоновано підходи до інституційної модернізації системи фінансового регулювання розвитку людського потенціалу. Розроблено структурно-функціональну модель державного фінансового регулювання розвитку такого потенціалу. Обгрунтовано пріоритетні напрями трансформації системи фінансового регулювання зазначеного потенціалу, що надасть можливість забезпечити умови для соціально-економічного розвитку економіки. Систематизовано підходи до формування та реалізації програм фінансового стимулювання розвитку людського потенціалу в країнах з розвинутою та трансформаційною економікою. Розвинуто положення щодо посилення надійності й ефективності функціонування недержавних пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування та компаній страхування життя. Запропоновано підходи щодо посилення дієвості використання механізмів державно-приватного партнерства в галузях охорони здоров'я та освіти. Удосконалено підходи до запровадження системи накопичувального пенсійного забезпечення; методологічні засади оцінювання ефективності державного фінансового регулювання людського потенціалу; механізм формування податкової політики; підходи до посилення дієвості бюджетної складової фінансового регулювання такого розвитку. Визначено інституційні особливості реалізації бюджетної політики у сфері підтримки й активізації процесів поступального розвитку галузей соціального сектору.

Предмет дослідження - концептуальні засади реалізації принципів "зеленого" бюджетування. Мета статті - дослідження особливостей становлення "зеленого" (екологічного) бюджетування у розвинених країнах світу та країнах з трансформаційною економікою, надання пропозицій щодо можливостей, переваг та ризиків запровадження принципів "зеленого" бюджетування у бюджетному процесі в Україні. Метод або методологія проведення дослідження. Для вирішення поставлених завдань було використано сукупність методів наукового пізнання, що дозволило реалізувати концептуальну єдність наукового дослідження. Застосовано системний метод, метод узагальнення, методи аналізу та синтезу, порівняння, наукової абстракції. Розглянуто підходи щодо визначення поняття "зелене" бюджетування, екологічне маркування видатків бюджету. Систематизовано чинники, що визначають успішність досягнення Цілей сталого розвитку та роль "зеленого" бюджетування у даному процесі. Визначено необхідність перегляду заходів державної політики у сфері вирішення питань соціального, економічного та екологічного спрямування, збільшення рівня добробуту людей та зниження соціальної нерівності у вигляді нівелювання екологічних ризиків та забезпечення умов гармонійного розвитку екосистем як складової досягнення Цілей сталого розвитку до 2023 року. Досліджено особливості запровадження "зеленого" бюджетування у країнах Європейського Союзу та країнах-членах Організації економічного співробітництва та розвитку, визначено рівень "екологізації" бюджетної системи та бюджетної політики. Результати дослідження можуть бути використані у процесі реформування системи управління публічними фінансами у частині удосконалення бюджетного процесу через поступове запровадження екологічного маркування видатків бюджету. Висновки: "Зелений" бюджет може мати значну сферу впливу, пов'язану з вирішенням низки екологічних проблем і починається, в переважній більшості, з маркування статей видатків бюджету, пов'язаних, зазвичай, з досить невеликим переліком екологічних цілей, але такі процеси, все ж, формують основу для поступового вирішення більш глобальних екологічних проблем. Це означає, що першочерговими завданнями запровадження екологічного маркування є розуміння мети таких інструментів бюджетної політики, зокрема, розуміння області проблем, які уряд намагається вирішити таким нововведенням, проведення оцінки того, чи зелене маркування є надійним інструментом рішенням екологічних проблем, а також етапу бюджетного процесу, на якому варто розпочинати впровадження зеленого маркування.