Вперше розроблено культурологічну типологію україно-чеської міжкультурної взаємодії XX - початку XXI ст. Проведено аналіз джерельної бази дослідження, уточнено ряд понять ("комунікація", "взаємодія", "спілкування", "діалог", "Інший", "Чужий"). Розкрито особливості конституювання міжкультурної взаємодії в контексті сучасних соціокультурних процесів. Розроблено культурно-історичну типологію становлення україно-чеської культурної взаємодії у XX - на початку XXI ст. на прикладі діяльності української діаспори в Чеській Республіці як чинника збереження соціокультурної ідентичності українців. З'ясовано особливості сучасного стану взаємодії української і чеської культур. Спрогнозовано перспективи діалогу української та чеської культур в контексті європейських інтеграційних процесів і запропоновано шляхи його оптимізації. Вперше до вітчизняного наукового обігу впроваджено нові джерела та праці чеських дослідників української діаспори в міжвоєнний період Л. Бєлошевської, М. Бубенікової, В. Вебера, Л. Гарбулової, Б. Зілинського, З. Сладека, С. Тейхманової та інших._

Проаналізовано роль ЗМІ у формуванні образу "Чужого" (на території Чеської Республіки протягом 2000 - 2010 рр.).

Проаналізовано роль ЗМІ у формуванні образу "Чужого" - України, українця на території Чеської Республіки протягом 2000 - 2010 рр.

Здійснено культурологічний аналіз феномену соціокультурної ідентичності в контексті міжкультурної взаємодії (крізь призму української та чеської культур). Проаналізовано джерельну базу дослідження. Уточнено низку понять, розкрито особливості конституювання міжкультурної взаємодії в контексті сучасних соціокультурних процесів. Розроблено культурно-історичну типологію становлення українсько-чеської культурної взаємодії. Розглянуто етнокультурні стереотипи та толерантність, їх формування та роль у процесі міжкультурної взаємодії.

Релігія завжди відігравала значну роль у суспільно-політичних процесах, була та є важливим фактором світової політики й, на жаль, - причиною конфліктів, що, відповідно, актуалізує пошук новітніх шляхів урегулювання міжконфесійних відносин, одним із яких є релігієзнавча експертиза. Значимий аспект цієї проблематики - питання статусу експертів, їхньої професійної компетентності. З'ясовано, що релігієзнавчу експертизу можуть здійснювати незалежні експерти-релігієзнавці, які повинні мати вищу освіту, учений ступінь кандидата або доктора наук у сфері релігієзнавства, досвід професійної діяльності. Розкрито сутність принципів, якими повинні керуватись експерти, виконуючи релігієзнавчу експертизу (дотримання права на свободу совісті й свободу віросповідання, принципами незалежності експерта, об'єктивності, усебічності, комплексності).

Зростаюча активність жінок у сфері релігії й пошуку духовної самореалізації актуалізувала тему вивчення жіночої релігійності, зростання рівня якої обгрунтовується в цій праці. Висновки з приводу вищої релігійності жінок здійснюються на основі кількісних методів соціологічного аналізу. Також з'ясовано, що нині в межах соціології релігії напрацьовано теоретичні підходи, які пояснюють відмінності в релігійності чоловіків і жінок (економічні теорії, марксистська теорія й психосоціальні теорії), але спроби емпірично їх перевірити не принесли однозначних висновків або були неуспішними.