Вперше визначено зміни, які відбуються в системі здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду за підприємствами машинобудування, з урахуванням соціально-економічних перетворень в державі. Визначено професійні ризики серед працюючих у машинобудуванні в Україні. Висвітлено закономірності формування професіональної захворюваності серед працівників машинобудування за останні 15 років. Обгрунтовано критерії й інформативні показники для оцінювання рівня безпеки промислових підприємств за проведення державного санітарно-епідеміологічного нагляду за умовами праці та станом здоров'я працюючих.

Представлено матеріали щодо деяких аспектів санітарно-гігієнічного нагляду на підприємствах промисловості України, міста Київ та машинобудування, зокрема. Наведено дані про структуру підконтрольних об'єктів машинобудування та чисельності працюючих за шкідливих та небезпечних умов праці на них. Визначено кількість профзахворювань у галузі машинобудування в м. Київ.

Наведено закономірності формування ризику професійної захворюваності працюючого населення у вугільній, металургійній галузях та машинобудуванні України за окремими формами професійної патології. Розрахунки проведено за допомогою методології, що розроблена на основі використання принципів МОП та ВООЗ щодо вивчення несприятливих ефектів на стан здоров'я працівників, що зумовлені експозицією шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища. Використано підходи до оцінки професійного ризику, що розроблені науковцями НДІ медицини праці РАМН. Виявлено, що сумарні професійні ризики серед працівників досліджених галузей досить високі.

Розглянуто основні позиції щодо реформування Держсанепідслужби України та викладено положення щодо необхідності оптимізації санітарно-епідеміологічного нагляду за промисловими підприємствами. Проаналізовано визначення підприємств за ступенями ризику в минулі роки та на перспективу. Визначено необхідність в узгодженні функцій між закладами та фахівцями Держсанепідслужби, а також у спільних питаннях з іншими інституціями, які займаються охороною здоров'я працюючих.

За даними МОП та ВОО3 кількість нещасних випадків та захворювань, що пов'язані з трудовою діяльністю, має тенденцію до збільшення і забирає понад 2 млн людських життів щорічно. Вивчення професійної захворюваності працюючих в Україні має давню історію. Оцінка здоров'я робітників та зв'язку його з умовами праці набуло особливої гостроти, у тому числі й через зміни соціально-економічного устрою. Мета дослідження - визначити закономірності формування професійної захворюваності з урахуванням ризиків розвитку професійної патології в працюючих основних галузей промисловості. Проведено порівняльний аналіз показників професійної захворюваності в динаміці з урахуванням видів економічної діяльності, основних форм патології на підставі обробки "Карт обліку професійних захворювань (отруєнь)", даних МОЗ України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Здійснено розрахунки ризиків розвитку професійних захворювань в окремих видах виробництва. Визначено, що абсолютна кількість працюючих на виробництвах останнім часом зменшилася, а кількість хворих на професійну патологію, навпаки, зросла. Кількість зареєстрованих випадків вперше виявлених хронічних захворювань коливається в межах 4,0 - 9,0 тис. (2,3 - 4,5 випадків на 10 тис. працюючих). У структурі професійної захворюваності перше місце належить хворобам пилової етіології (40 - 65 %), друге - захворюванням кістково-м'язової системи та сполучної тканини (близько 20 %), третє - вібраційній хворобі (8 - 9 %). Висновки: небезпечними щодо формування професійної патології залишаються регіони, де розташовані великі підприємства провідних галузей промисловості (вугільна, металургійна, машинобудування), у яких зосереджена значна чисельність працюючих за шкідливих умов (Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька області та ін.). Рівень професійного ризику розвитку професійних захворювань корелює з умовами праці за показниками професійної захворюваності, даних поглиблених медичних оглядів, захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

Проаналізовано й порівняно визначення поняття "стійкість підприємства", які надано різними зарубіжними та вітчизняними вченими.

Розкрито зміст стійкості функціонування підприємств, її складові, визначено чинники, які зумовлюють зміну їх стійкості. Викладено питання удосконалення системи управління стійкістю на будівельних підприємствах, обгрунтовано визначення чинників зовнішнього і внутрішнього середовища функціонування підприємства відповідно до їх впливу на складові стійкості. Для реалізації функцій управління і вибору складових, які визначають стійкість будівельних підприємств у цілому, запропоновано систему показників, яка відображає особливості кожної зі складових стійкості підприємств, дозволяє кількісно оцінити стійкість за складовими та надає можливість всебічно охарактеризувати процес функціонування підприємства. Запропоновано впровадження на підприємствах комплексного оцінювання стійкості їх функціонування на основі методичного підходу, що базується на оцінюванні кожної з функціональних складових стійкості з урахуванням ризику її втрати. Удосконалено систему управління стійкістю функціонування підприємства, яка дозволяє врахувати вплив основних факторів зовнішнього середовища та збалансувати цілі стейкхолдерів для досягнення основної мети.

Проаналізовано різницю між поняттями "процес" і "бізнес-процес" та їх застосування в практиці управління. Здійснено порівняння суті розуміння процесного підходу до управління підприємством. Визначено основні результати, які можуть бути досягнуті під час впровадження авторського розуміння процесного підходу.

Медичні огляди працюючих, особливо для категорії тих, що працюють за шкідливих та небезпечних умов, це вагома частина системи профпатологічної допомоги, яка спрямована на виявлення та профілактику професійних і виробничо-зумовлених захворювань. Реформування системи охорони здоров'я в цілому та Державної санітарно-епідеміологічної служби України (ДСЕС України) негативно позначилося на якості надання медичної допомоги працюючим, практично усунуло ДСЕС України від контролю за організацією та якістю проведення медичних оглядів, призвело до порушень налагоджених взаємовідносин з профпатологами. Мета дослідження - визначення ролі та місця ДСЕС України в організації та контролі за медичними оглядами працюючих за шкідливих і небезпечних умов і шляхів удосконалення системи проведення медичних оглядів працюючих певних категорій у сучасний період. Проаналізовано стан проведення профілактичних медичних оглядів працюючих певних категорій в Україні за даними "Оперативної інформації за результатами періодичних медичних оглядів", регламентованою наказом МОЗ України № 246-07, та інформацій територіальних управлінь ДСЕС України, пропозицій для змін і доповнень до діючого порядку, надісланих до ДСЕС України. Представлені матеріали є результатом аналізу законодавчих, нормативних актів про реформування ДСЕС України, звітних, інформаційно-аналітичних матеріалів щодо організації нагляду, який був спрямований на виявлення особливостей та проблем в організації та проведенні медичних оглядів на об'єктах нагляду в сучасний період у порівнянні з попередніми 2009 - 2013 рр. Сьогодні, коли "промислову" медицину в країні майже зруйновано, під час реформування системи охорони здоров'я не чітко проглядається порядок надання медичної допомоги працюючим за умов шкідливих і небезпечних факторів. Категорії працюючих за шкідливих умов є не тільки на промислових і сільськогосподарських підприємствах, а і на харчових, комунальних об'єктах, у закладах охорони здоров'я тощо. У 2013 р. медичні огляди проведено 1091-ю медичною комісією, з яких майже 90 % працює на базі державних закладів охорони здоров'я, здійснено 253 (23,2 %) перевірки щодо оцінки їх діяльності на виконання наказу МОЗ України № 246-07 (із них ДСЕС України з профпатологами - 52). Висновки: роль і місце ДСЕС України на сучасному етапі змінилися, що призвело до скорочення працюючих у ДСЕС України, зміни організації її роботи, неузгодженості взаємодії з профпатологами й роботодавцями. За результатами аналізу періодичних медоглядів працюючих за шкідливих умов за 2013 р. визначено порушення системи контролю з боку ДСЕС України як за медичними комісіями, так і за організацією медоглядів, виконання медичних рекомендацій на об'єктах.

За умов сучасного динамічного інформаційного середовища одним з перспективних шляхів розв'язання проблеми підвищення якості надання медичної допомоги працюючим є створення сучасних медичних інформаційних систем (МІС), зокрема, з метою вдосконалення обліку та реєстрації хворих на професійні захворювання (ПЗ). Це надасть змогу об'єктивно оцінити рівень ПЗ, своєчасно розробити та впровадити превентивні заходи. Мета дослідження - узагальнити дані наукової літератури щодо можливостей застосування МІС для оперативного та довготривалого моніторингу здоров'я працюючих. Проведено аналітичний огляд наукових публікацій, а також баз даних PubMed, WHO та інших електронних ресурсів мережі Internet. Викладено актуальність використання сучасних проблемно-орієнтованих ІС шляхом формування єдиного інформаційного простору між спеціалізованими закладами охорони здоров'я (ЗОЗ). Організація структурованих баз даних щодо хворих на ПЗ та автоматизація процесів управління системою сприяє підвищенню якості використання медичних даних. Мета розробки сучасних ІС - аналіз проблемних питань галузі та прийняття на їх основі ефективних управлінських рішень. За умови дотримання принципів створення ІС та чітко визначених завдань щодо її функціонування, використання якісних інформаційних та програмно-технічних ресурсів стає можливим оптимізація процесів зберігання, обміну та аналізу інформації, інтенсифікація комунікативної взаємодії між всіма користувачами системи, розв'язання багатьох питань наукового, медичного та організаційного характеру.

Відзначено, що існуюча нині система охорони здоров'я в Україні не забезпечує пріоритетне медико-санітарне обслуговування працюючих. Особливу соціальну значимість сьогодні набуває професійна захворюваність, достовірна інформація про яку є важливою для оцінки та управління професійними ризиками. Проаналізовано професійну захворюваннісь в Україні в 2005 - 2014 роках та вивчено шляхи вдосконалення статистики та аналізу професійної захворюваності на основі сучасних комп'ютерних технологій для підвищення ефективності управління профілактикою професійних захворювань. Проведено аналіз професійної захворюваності в Україні в 2005 - 2014 роках. Досліджено сучасні можливості використання медичних інформаційно-аналітичних систем для обліку та аналізу інформації щодо професійних захворювань. Стан професійної захворюваності в Україні має особливості щодо її рівнів і розподілу потерпілих за галузями. Найбільшу кількість профзахворювань реєстрували у вугільній, машинобудівній та металургійній промисловостях. Інтенсивні показники профзахворюваності по областям на 10 тис. працюючих свідчать, що найбільш високі її рівні, значно вищі, ніж середній рівень по країні, у Донецькій (9,2 - 16,6 на 10 тис. працюючих), Дніпропетровській (6,1 - 10,4), Луганській (9,9 - 27,4) та Львівській (5,5 - 12,7) областях. Розподіл випадків професійних захворювань за основними формами патології виявив, що найбільша кількість професійних захворювань припадає на захворювання органів дихання та хвороби опорно-рухового апарату. Порівняльна характеристика функціонування Реєстру потерпілих від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань Фонду соціального страхування нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України і Автоматизованої інформаційної системи МОЗ України свідчить, що вони майже не дають можливості порівнювати результати аналізу виявлення та реєстрації професійних захворювань через різні підходи для накопичення даних про потерпілих від профзахворюваності та реєстрацію випадків професійних захворювань за різними класифікаторами. В обох реєстрах відсутній моніторинг потерпілих. Висновки: у структурі професійної захворюваності найчастіше реєструються хвороби органів дихання та захворювання опорно-рухового апарату. Найнебезпечнішими щодо формування професійної патології залишаються регіони, де розташовані великі підприємства провідних галузей народного господарства, і де зосереджена значна чисельність працюючих у шкідливих умовах (Донецька, Луганська, Дніпропетрівська та ін. області). Найбільший ризик розвитку профпатології у вугільній, металургійній та машинобудівній галузях, що пов'язано з комплексом несприятливих виробничих факторів (пилом, шумом, вібрацією та ін.) при підземному видобуванні корисних копалин. Основним недоліком діючої в Україні системи обліку професійних захворювань є те, що вона не передбачає одержання відомостей щодо накопичених випадків професійної патології за весь період її реєстрації та моніторинг потерпілих, що не дозволяє об'єктивно оцінити якість медичної допомоги працюючим і своєчасно усунути потенційні виробничі загрози їх здоров'ю. Науково обгрунтованим вирішенням цієї проблеми є створення Державного реєстру професійних захворювань на основі новітніх інформаційних технологій.

Особлива роль у підтримці працездатності трудового потенціалу країни належить медичним працівникам, які опікуються здоров'ям громадян, зайнятих у виробництві товарів і послуг. Втім ефективність роботи медичної галузі щодо збереження та відновлення здоровія працюючих залежить, зокрема, від здоров'я самих медичних працівників. Вивчено особливість формування професійної захворюваності в медичних працівників України в динаміці 2001 - 2015 років. В основу методики вивчення професійної захворюваності покладено принцип суцільної статистичної обробки первинних документів - усіх "Карт обліку профзахворювань (профотруєнь)", складених на всі випадки вперше виявлених зареєстрованих в Україні за вказані роки в працівників галузі охорони здоров'я України з урахуванням розподілення випадків захворювань за регіонами, формами патології, віком, стажем роботи тощо. У 2001 - 2015 роках в Україні виявлено 1092 випадки професійних захворювань у галузі охорони здоров'я - 35 - 103 випадки щорічно, що відповідає рівню 0,31 - 0,76 на 10 тис. З 2006 року в Україні спостерігається стійка тенденція до зменшення кількості випадків та зниження рівня профзахворюваності, що не корелюється з умовами праці в галузі охорони здоров'я. У структурі професійних захворювань у медичних працівників перше місце стабільно займає туберкульоз (80 - 100 %, у середньому за 15 років - 87,7 %), друге - захворювання опорно-рухового апарату (від 1,3 до 6,7 %, у середньому - 3,1 %), на третьому місці знаходяться алергічні захворювання - від 1,0 до 5,1 % (у середньому 2,3 %). Висновки: професійна захворюваність медичного персоналу обумовлена багатьма причинами, а саме: впливом комплексу різних за своєю природою факторів; формальним проведенням попередніх медичних оглядів та допуску до роботи осіб, що мають медичні протипоказання; розповсюдженістю самолікування серед медиків без звернення до фахівців; відсутністю стандартизованих вимог до безпеки умов праці та охорони здоров'я медичних працівників; застосуванням застарілих технологій у щоденній практиці; недостатнім рівнем професійної підготовки, інформованості та усвідомлення проблеми власної безпеки медичними працівниками під час виконання службових обов'язків, а також низький пріоритет цієї проблеми для адміністрації медичних установ; недостатнім матеріально-технічним забезпеченням медичних установ пристроями, лікувально-діагностичним обладнанням, матеріалами та інструментарієм.

Досліджено проблему врахування ризиків, що виникають у процесі розвитку національної економіки як соціально-економічної системи. Встановлено, що найбільш суттєвими є ризики, пов'язані з імпульсами розвитку. Такими імпульсами є інвестиції в основний капітал та величина витрат на інноваційну діяльність. Виявлено, що саме на мінімізацію ризиків у сфері інвестування та фінансування інноваційної діяльності має спрямовуватися дія драйверів управління розвитком, розглянуто механізм цього впливу. Визначено оптимальну структуру капітальних інвестицій і витрат на інноваційну діяльність.

Туберкульоз (ТБ) - соціально-небезпечна хронічна інфекційна хвороба людини. До професійних груп з підвищеним ризиком інфікування M. tuberculosis (MБТ) відносять працівників лікувальних закладів, клінічних (бактеріологічних і патологоанатомічних) лабораторій, ритуальних служб, служби порятунку, правоохоронних органів і виправних установ, соціальних служб, системи освіти, комунальних послуг, державного управління, пасажирського транспорту, сільського та лісового господарства, мисливців, працівників зоопарків і ветеринарної служби, видобувної галузі, робітників, працівників-мігрантів, персонал сфери громадського харчування, військово-службовців тощо. Мета дослідження - визначення закономірностей формування професійної захворюваності на ТБ у працюючих в Україні в динаміці спостереження. Здійснено порівняльний аналіз даних за період 2013 - 2017 рр. В основу методики вивчення професійної захворюваності було покладено принцип суцільної статистичної виборки первинних документів, складених на всі випадки вперше виявлених профзахворювань і зареєстрованих в Україні за вказані роки. Аналіз проведено за видами економічної діяльності, професіями, віком, стажем роботи тощо. Дані щодо випадків туберкульозу професійного генезу у працюючих за вказаний період були одержано за Договором про співробітництво з Фондом соціального страхування України. За останні 5 років (2013 - 2017 рр.) в Україні було зареєстровано 280 випадків захворювання на ТБ, які пов'язані з професійною діяльністю. ТБ у структурі професійної захворюваності має частку близько 2 %. Основні галузі, що формують захворюваність на ТБ у працюючих в Україні, це добування кам'яного вугілля та медицина й соціальна допомога. Також поодинокі випадки ТБ реєструються у виробництві сталі та чавуну, вогнетривких виробів, під час добування піску, гравію, глин та каоліну та під час добування залізних руд. Середній вік чоловіків, що захворіли на ТБ, 50 років, а середній стаж при цьому дорівнює 12 рокам. У жінок середній вік хворих значно нижчий і 43 роки, за середнього стажу 13 років. Під час розгляду обставин встановлення діагнозу ТБ, пов'язаного з умовами праці, в Україні в 2013 - 2017 рр. видно, що протягом усього досліджуваного періоду випадки професійного ТБ більшою мірою виявляли за звернення працівників до закладів охорони здоров'я, ніж під час проведення періодичних медичних оглядів, що призводило до діагностування хвороби на більш пізніх стадіях розвитку. Висновки: в Україні в період 2013 - 2017 рр. спостерігається зменшення випадків ТБ професійного генезу зі 111 до 32 у разі зменшення рівня захворюваності з 0,6 до 0,2 на 100 тис працюючих, що свідчить про недовиявлення випадків ТБ, пов'язаного з умовами праці, та віднесення його до загальної захворюваності. Найвищий ризик розвитку професійного ТБ спостерігається в галузях видобування вугілля та охорони здоровія й соціальної допомоги, при цьому рівень захворюваності в них значно менший, ніж рівень загальної захворюваності ТБ в Україні. Випадки ТБ виявляються в багатьох професіях видобувної галузі, особливо це стосується прохідників, гірників та електрослюсарів підземних.

Мета дослідження - надати характеристику епідеміологічних досліджень професійного здоров'я працюючих в Україні в історичному аспекті: здобутки та перспективи. За даними Держкомстату України, особистих багаторічних спостережень за станом професійної захворюваності надана характеристика професійному здоров'ю працюючих в країні. Зібрано й оброблено дані, наведені в "Картах обліку профзахворювань (профотруєнь)" за понад 40-річне спостереження. Поряд з епідеміологічними, використовувались комплексні гігієнічні, медико-статистичні методи та системний аналіз. Також проведено аналіз наукових публікацій з використанням електронних ресурсів та баз даних WHO, ILO, PubMed. Під час аналізу даних стосовно професійної захворюваності працюючого населення було використано описові методи, дескриптивний аналіз, за тривалістю одномоментні (поперечні, трансверсальні), тривалі (лонгітюдні), ретроспективні, проспективні спостереження, когортні дослідження та дослідження типу "випадок - контроль". Виявлено закономірності формування професійної захворюваності серед працюючих окремих галузей промисловості та сільського господарства з урахуванням віко-статевих, професійних, регіональних особливостей, медичного забезпечення. Визначено шляхи розв'язання проблем медицини праці щодо покращання професійного здоров'я працюючих. Висновки: в Україні проводяться широкомасштабні довгострокові епідеміологічні дослідження щодо вивчення професійного здоров'я працюючих у різних галузях промисловості та сільського господарства з використанням адекватних методичних підходів, що зазвичай застосовуються в епідеміології неінфекційних захворювань. На основі нагромаджених фактичних даних щодо епідеміологічних проявів професійних хвороб було здійснено теоретичні узагальнення щодо закономірностей процесу формування й поширення цієї патології, розробки профілактики та зниження професійних ризиків виникнення професійних захворювань. За останні 30 років відбулись негативні зміни у професійній захворюваності населення: сформувались регіони зі стійким високим рівнем такої захворюваності в Донецькій, Дніпропетровській і Луганській областях, продовжують формуватися високі рівні захворюваності в Сумській, Львівській і Харківській областях; основними галузями економіки, що формують професійну захворюваність населення України, залишаються вугільна, металургійна та машинобудівна промисловості. У структурі професійної захворюваності продовжують домінувати захворювання органів дихання пилової етіології, опорно-рухового апарату, спричинених впливом фізичних факторів; знижується захворюваність професійними дерматозами й захворюваннями хімічного генезу; відбувається зниження якості надання медичної допомоги, у тому числі медичних оглядів працюючих, через що домінує пізня діагностика професійної патології, коли у постраждалих розвивається стійка втрата працездатності. Залишаються проблеми, які потребують подальшого розв'язання шляхом проведення епідеміологічних досліджень: вивчення рівня нервово-емоційної напруги на виробництві, психоемоційного стресу як причини професійного захворювання.

Висвітлено проблему уточнення категоріального апарату управління розвитком національної економіки за умов мінливості зовнішнього середовища. Доведено, що комплексні наукові проблеми управління розвитком національної економіки як соціально-економічної системи потребують подальшого дослідження. Розроблено атрибутивну модель розвитку національної економіки як соціально-економічної системи. Обгрунтовано методологічні засади ідентифікації рівня, характеру та стійкості розвитку національної економіки. Запропоновано концептуальні основи управління розвитком національної економіки та методологію вибору драйверу управління розвитком національної економіки для підвищення її адаптивності до впливу зовнішнього середовища.

Мета роботи - надати характеристику стану здоров'я населення працездатного віку та ефективності функціонування системи охорони здоров'я України. Матеріали та методи. При виконанні роботи були використані статистичні показники Держкомстату України, Центру статистики МОЗ України, Фонду страхування України, Наукові звіти ДУ "Інститут медицини праці ім. Ю. І. Кундієва НАМН України" за останнє десятиріччя. Результати. За демографічними показниками, поширеністю та захворюваністю населення працездатного віку за основними класами хвороб, в т.ч. професійних захворювань та травматизму, в останні року має негативну тенденцію. Висновки: за останнє десятиріччя стан здоров'я населення працездатного віку за показниками хвороб системи кровообігу, дихання, опорно-рухового апарату, органів травлення, хвороби сечостатевої, нервової системи, травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників, поширеності хвороб за класами "Новоутворення", "Розлади психіки та поведінки" має негативну динаміку. Відмічається значна поширеність серед працездатного населення соціально небезпечних інфекційних хвороб, а саме туберкульозу, ВІЛ/СНІДу, хвороб, що передаються статевим шляхом, а також поширеність шкідливих звичок (алкоголізм, тютюнопаління, наркоманія, гіподинамія), що призводить до розвитку різних видів соматичної патології. Адміністративне законодавство в сфері охорони здоров'я на сьогодні потребує суттєвого перегляду, особливо з урахуванням гармонізації нормативно-правової бази з європейським законодавством.

Представлено базові економічні знання та практичні ситуації (вправи), методичні вказівки до їх виконання, приклади розв'язання практичних ситуацій (вправ) для самостійної підготовки та практичної діяльності на підприємствах різних типів та галузей. Досліджено макро- і мікроаспекти оподаткування суб'єктів підприємництва. Увагу приділено традиційні та спеціальні системи оподаткування суб'єктів підприємництва. Висвітлено специфіку оподаткування сільськогосподарських виробників. Проаналізовано процес справляння податків і зборів фінансовими установами. Визначено особливості оподаткування нерезидентів. Досліджено механізми оподаткування торгівельної та туристичної діяльності. Розглянуто порядок оподаткування діяльності суб'єктів малого бізнесу. Висвітлено пільгове оподаткування окремих видів діяльності.

Словник-довідник менеджера, що містить терміни та поняття з економіки, надає користувачам належний навчально-довідковий матеріал, який допоможе зрозуміти сутність різних категорій. Порядок розташування статей словника - алфавітно-тематичний. Це сприяє системності в описі економічних термінів і певній концентрації економічної інформації. Після основного значення слова у статті нерідко вказуються і його найбільш поширені інші форми чи значення - їх подано в загальному контексті.

Згідно з висновками Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), високі показники захворюваності на туберкульоз (ТБ) в Україні мають чітку кореляцію з економічним розвитком країни. Заходи, спрямовані на зниження захворюваності на національному рівні та оцінки їхньої ефективності, залежать від показника зниження/зростання ВВП на душу населення, що є свідченням того, що подолання епідемії ТБ стане можливим лише у випадку якісних і позитивних системних змін не лише в протитуберкульозній службі чи системі охорони здоров'я, але в усій економіці країни. Працівники, які хворіють на ТБ, часто втрачають значну кількість робочого часу. Ефективне своєчасне лікування може повернути працівника до продуктивної зайнятості. Там, де існує професійний ризик захворювання на ТБ, роботодавці несуть особливу відповідальність за впровадження конкретних заходів з протидії захворюванню на ТБ на робочому місці. В Україні і світі профілактичні заходи регламентуються законодавчими та спеціальними нормативно-правовими актами. Нормативні документи в Україні значною мірою враховують вимоги ЄС і рекомендації ВООЗ. Разом з тим, існуючі зміни в системі охорони здоров'я та соціального забезпечення не дають впевненості в реалізації та забезпеченні профілактичних заходів щодо професійного ТБ. Мета дослідження - провести порівняльний аналіз національного законодавства України щодо захисту працівників на робочому місці від ТБ відповідно до міжнародних рекомендацій і стандартів. Проаналізовані нормативно-правові акти, що регулюють профілактику та лікування загального та професійного ТБ в Україні за роки незалежності. В Україні базовим законом щодо профілактики та лікування ТБ є "Основи законодавства України про охорону здоров'я" № 2801-ХIс зі змінами (1992 р.). Стратегічним є також Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" № 1645-III (2000 р.), де регламентовані основні засади державного і правового регулювання діяльності у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, у тому числі ТБ. Висновки: законодавча та нормативна база щодо профілактики та лікування ТБ в Україні формується з документів різного рівня й має скерованість відповідно до нових глобальних стратегій і керівних документів ВООЗ і міжнародних стандартів. Особливості нормативних актів щодо профілактики ТБ значною мірою залежать від умов праці на робочих місцях у різних галузях, де існує ризик біологічної небезпеки: видобувна, переробна промисловість, машинобудування, агропромисловий комплекс, заклади охорони здоров'я тощо. З огляду на зазначене існує необхідність перегляду та зміни підходів до організації, планування та фінансування програми протидії ТБ відповідно до нових глобальних стратегій і керівних документів ВООЗ, зокрема, нової глобальної стратегії ВООЗ "Покласти край туберкульозу" і цільових орієнтирів Комплексного плану дій щодо боротьби з ТБ у Європейському регіоні ВООЗ на 2016 - 2020 роки, які покладені в основу нової програми.