Вивчено патогенез клініки, діагностики, профілактики та лікування гнійних ускладнень гострого панкреатиту. Досліджено основні ланки генезу гнійно-некротичних ускладнень деструктивного панкреатиту з використанням опрацьованої моделі панкреонекрозу, ускладненого гнійним процесом парапанкреатичної клітковини. Вивчено протокову систему підшлункової залози. У порівняльному аспекті проаналізовано наслідки перебігу післяопераційного періоду у хворих з пасивним і активним дренуванням і показано, що постійне "відмивання" порожнини чепцевої сумки за гнійних ускладнень гнійного панкреатиту є одним з заходів профілактики наростання процесу. За умов пасивного дренування у 225-ти хворих (з 253-х) виникла необхідність у релапаротоміях. За постійного активного дренування повторні втручання виконано у 39-ти (з 81-го) хворого. Результати лікування гнійного панкреатиту добре узгоджуються з повідомленнями сучасної літератури. Використання опрацьованих способів лікування гнійних ускладнень гострого панкреатиту та дренування чепцевої сумки дозволили отимізувати "стандартні" метод післяопераційного дренування гнійного вогнища у чепцевій сумці й етапи некрсеквестректомій шляхом застосування лапароскопічних маніпуляцій і комбінованих лікарських препаратів широкого спектра дії для місцевого лікування. Це забезпечило зниження післяопераційної летальності від 37,1 % до 16,0 %. Установлено, що за локалізованих форм гнійно-некротичного панкреатиту ефективним є застосування методу закритого постійного лаважу за Бегером (летальність 18,7 %). Запропоновано використання методу програмованих релапаротомій у випадках

розвитку гнійного перитоніту (післяопераційна летальність - 26,6 %), а методу відкритого лікування через лапаростому - за поширених заочеревинних флегмон з гнійним затіканням у пароколон (післяопераційна летальність 18,0 %).

Мета роботи - поліпшення результатів лікування некротичного панкреатиту (НП) шляхом розробки патогенетично обгрунтованої програми його комплексної діагностики, профілактики та лікування гнійно-некротичних ускладнень (ГНУ). В основі клінічної частини роботи лежить досвід лікування 4630 хворих на гострий панкреатит за період 1970 - 2007 рр. Базисна консервативна терапія дала позитивний результат у 2988 (64,5 %) хворих. У 1642 (35,5 %) хворих розвинувся НП, з них у 706 (15,2 %) зареєстровані ГНУ. У ранні терміни (перші 10 діб) виконано оперативні втручання з приводу ГНУ НП у 51 хворого (7,2 %). У цілому післяопераційна летальність при ранніх втручаннях склала 31,1 %. Програмовані релапаротомії (етапні некрсеквестректомії) виконано у 63 хворих, тривалий закритий лаваж - у 81 (при локалізованих формах ГНУ НП). "Відкрите" лікування шляхом керованої лапаростомії виконано у 49 пацієнтів - у разі інфікованого панкреатиту, ускладненого прогресуючою флегмоною заочеревинного простору. Висновки: розробка патогенетично обгрунтованої програми комплексної діагностики та лікування НП дала змогу знизити післяопераційну летальність з 37,1 до 21,5 %.

З метою покращання результатів лікування некротичного панкреатиту розроблено патогенетично обгрунтовану програму його комплексної діагностики, профілактики та лікування гнійно-некротичних ускладнень. Встановлено, що під час перебігу захворювання порушується цілісність протокової системи підшлункової залози (ПЗ). Проаналізовано досвід лікування гострого панкреатиту (ГП) протягом багатьох років спостереження. Доведено, що основною причиною виникнення гнійних ускладнень ГП є вторинна контамінація мікроорганізмів на 3 - 5-ту добу після втручання, прямі маніпуляції на ПЗ неприпустимі; одноразової хірургічної обробки зон некрозу недостатньо; оптимальною операцією є етапна некрсеквестректомія. Застосування запропонованої тактики сприяло зниженню післяопераційної летальності з 37,1 до 16 %.

Зазначено, що сучасна панкреатологія переживає нове становлення внаслідок глибокого аналізу досягнень та помилок минулих десятиліть. Різноманітність хірургічних методик, які є в арсеналі практичного хірурга під час виконання операції з приводу гнійно-некротичних ускладнень деструктивного панкреатиту, дуже часто ставить лікаря в скрутне становище щодо вибору адекватного оперативного втручання.

Для покращання результатів лікування некротичного панкреатиту (НП) розроблено патогенетично обгрунтовану програму його комплексної діагностики, профілактики й лікування гнійно-некротичних ускладнень (ГНУ). З метою вивчення патогенезу ГНУ НП й апробації нових препаратів місцевого лікування проведене експериментальне моделювання захворювання. Доведено, що під час перебігу захворювання порушується цілісність протокової системи підшлункової залози (ПЗ). Проаналізований 42?літній досвід лікування гострого панкреатиту (ГП). У І період (1970 - 1980) застосовували оперативні втручання; у II період (1981 - 1991) - науково обгрунтовану консервативну терапію; у III період (1992 - 2000) - розширені можливості діагностичних методик, оперативні втручання виконували за суворими показаннями. Встановлено, що основною причиною виникнення ГНУ є вторинна мікробна контамінація на 3 - 5-ту добу після втручання, прямі маніпуляції на ПЗ неприпустимі; одноразової хірургічної обробки вогнищ некрозу недостатньо; оптимальною операцією є етапна некрсеквестректомія.