Висвітлено становище, наслідки руйнувань та особливості відновлення матеріально-виробничої бази школи за умов повоєнної розрухи та залишкового принципу фінансування освіти. Досліджено вплив етнонаціональної та соціальної політики партійно-державного керівництва на діяльність загальноосвітньої школи. Розкрито вплив голоду 1946 - 1947 рр. на функціонування школи та визначено соціальне становище вчителів та учнів у повоєнні роки. Розглянуто наслідки національної політики партійно-радянського режиму, що зумовили звуження сфери вживання української мови, русифікацію, денаціоналізацію та уніфікацію шкільної освіти. Визначено напрями адміністративно-партійного контролю за діяльністю працівників народної освіти. Висвітлено прояви репресивно-карального механізму влади щодо вчителів та учнів.

Висвітлено теоретико-методологічні та прикладні проблеми формування сегментованого ринку праці і розроблено науково-практичні рекомендації щодо вдосконалення його регулювання з урахуванням перспектив інноваційного розвитку економіки регіону. Поглиблено методологію дослідження взаємодії чинників інноваційного розвитку і сегментації ринку праці. Класифіковано типові сегменти регіонального ринку праці. Обгрунтовано сегментаційну модель регіонального ринку праці з урахуванням традиційних та інноваційних сегментів. Оцінено розвиток основних сегментів регіонального і національного ринків праці та тенденції вияву інноваційної активності працівників у межах таких сегментів. Висвітлено явища поглиблення сегментації регіонального ринку праці за сучасних умов господарювання, а також чинники, що блокують становлення його прогресивної структури. Запропоновано концептуальний підхід до побудови механізму регулювання сегментованого регіонального ринку праці за умов інноваційного розвитку. Розроблено пропозиції щодо регулювання взаємодії сегментованого ринку праці і ринку освітніх послуг.

Розглянуто теоретико-методологічні та прикладні проблеми з формування сегментованого ринку праці, а також розроблено науково-практичні рекомендації щодо вдосконалення системи його регулювання за умов інноваційного розвитку. Поглиблено методологію дослідження взаємодії та взаємовпливу чинників інноваційного розвитку та сегментації ринку праці, проведено класифікацію типових сегментів регіонального ринку праці й обгрунтовано сегментаційну модель регіонального ринку праці в аспекті традиційних та інноваційних сегментів. Проведено оцінювання тенденцій розвитку основних сегментів регіонального та національного ринків праці й особливостей прояву інноваційної активності працівників в межах таких сегментів. Доведено процеси поглиблення сегментації регіонального ринку праці за сучасних умов господарювання, а також чинники, що блокують становлення його прогресивної структури. Запропоновано концептуальний підхід до побудови структури механізму регулювання сегментованого регіонального ринку праці за умов інноваційного розвитку. Вдосконалено рекомендації щодо врахування сегментації ринку праці у реалізації регіональної програми зайнятості та соціально-економічного розвитку регіону, розроблено пропозиції щодо регулювання взаємодії сегментованого ринку праці та ринку освітніх послуг.

Наведено статті, присвячені аналізу історичних і культурно-цивілізаційних передумов становлення зовнішньополітичної орієнтації країн пострадянського простору; особливостей зовнішньої політики та постсоціалістичної трансформації пострадянських країн; стратегій Європейського Союзу та Російської Федерації щодо країн регіону. Охарактеризовано чинники національного традиціоналізму у зовнішній політиці сучасного Туркменістану. Висвітлено культурно-історичні передумови формування зовнішньої політики сучасної Естонії. Розкрито історичні чинники зовнішньополітичної орієнтації Азербайджану. Розглянуто українсько-латвійські відносини в контексті євроінтеграційних процесів на сучасному етапі. Подано інформацію про регіональні організації та структури в Центральній Азії.

Висвітлено особливості реформ децентралізації в Україні та Латвії, втілення їх у життя та аспекти, які є визначальними в реалізації їх успішного проведення: на латвійському прикладі для України. Визначено, що в Україні децентралізація розпочалась, як і в Латвії, із низового адміністративно- територіального рівня та є глобальною перебудовою моделі управління в державі, створення ефективної системи територіальної організації влади відповідно до положень Європейської хартії місцевого самоврядування, але відсутній дієвий механізм, який би забезпечив практичну реалізацію права громади на прямі практичні дії реалізації ряду поточних питань громади. А децентралізації в Латвії, так само, як і в Україні, усі роки розбудови відновленої незалежності, включала декілька окремих реформ, які проходили не синхронно, через що виникало багато труднощів і проблем. Так, бюджетна децентралізація передувала реформам рад та адмінустрою. Реформа місцевого самоврядування розпочалася раніше і саме самоврядуванню закон дав більше повноважень, але громади не могли реалізувати ці повноваження, бо були неукрупнені, невеличкі за розмірами і недостатньо спроможними діяти самостійно. Визначено ряд рекомендацій, які вартують їх дотримання при подальшій реформі децентралізації в Україні: не відкладати заходи по введенню фінансової і адміністративної автономії, інакше буде більше супротиву, чим підтримки; сприяти не лише об'єднанням, але паралельно розвивати і співробітництво; по мірі можливостей сприяти створенню і укріпленню єдиної асоціації самоуправлінь, проводячи із нею консультації при кожному кроці реформ; консультуватися із кожним самоуправлінням і компенсовувати та допомагати тим, хто може опинитись на околиці; децентралізовувати окремі функції разом із реформами. Зроблені висновки, що долаючи довгий шлях реформ в умовах нестабільності політичної і економічної, ефективність децентралізації в Україні залежить від того, наскільки спроможними стануть громади, які об'єднались і наскільки дієвим інструментом із наданню послуг населенню вони будуть. Формування громад в Україні сьогодні відбувається в умовах світової пандемії, складних геополітичних трансформацій, економічної кризи і потребує як подальших досліджень проблеми, вивчення зарубіжного досвіду, так і зусиль всіх, без винятку: і законодавця, і керівників громад, і обраних, делегованих від народу представників ОТГ, і від кожного пересічного громадянина. Тільки згуртована командна робота, спрямована на позитивний, чітко визначений у стратегічних цілях громади, результат; сумлінна сплата податків; прозорий розподіл та вдала реалізація і освоєння коштів; життєздатна інвестиційна політика, - зможуть гарантувати бажаний позитивний результат і комфортне життя для населення в об'єднаній територіальній громаді.

Розкрито основні види та типи українсько-латвійських комунікативних зв'язків, які сформувалися між Україною та Латвією впродовж довготривалого періоду (1991 - 2020 рр.). Зважаючи на слабку дослідженість зазначеної наукової теми у вітчизняній історичній науці, автор статті подає основний понятійно-категоріальний апарат, зокрема намагається сформувати власне розуміння таких понять як: інформатизація, комунікація та комунікативні зв'язки в сучасних умовах глобалізованого світу. Значна увага також приділена типологізації рівнів комунікативних зв'язків, які сформувалися між Латвією та Україною. Розкриваючи українсько-латвійські комунікативні зв'язки, робиться акцент на особливому місці та ролі спільної історичної пам'яті в розвитку комунікативних зв'язків між обома народами. Саме ця пам'ять не лише укріплює міждержавну та міжнародну комунікацію, а й допомагає обом народам позбутися залишків радянського тоталітарного минулого. Поряд з історичною пам'яттю в досліджуються три основні рівні міждержавної комунікації Латвії та України. Зокрема, першим є офіційний загальнодержавний дипломатичний рівень, представники якого фактично формують зовнішню політику держав; рівень громадський та рівень комунікації у сфері масмедіа. Наголошено на визначальному впливі російської збройної агресії щодо України та формування позитивного іміджу української держави в очах широкого загалу латвійської громадськості. У цей момент прослідковується значна активізація комунікації між народами обох держав на громадському рівні. Наводено приклад цілого ряду форм та методів, які сприяють укріпленню дружніх зв'язків між українським та латвійським народами. Вказано і на цілий ряд проблем, існуючих в комунікаціях між обома державами, до вирішення яких подаються власні авторські пропозиції.

Для історичного осмислення на сучасному етапі розвитку держави Україна в роки незалежності необхідно проводити аналіз нормативного забезпечення її взаємовідносин із державами, які пройшли шлях від російської окупації до незалежності, євроінтеграції і є досвідними в побудові і реалізації власне особистого політичного курсу, розбудови правових і соціальних національних цінностей. Метою дослідження постало визначення взаємовпливів нормативного забезпечення формування міждержавних зв'язків України і Латвії і суспільно-політичного життя суспільств. Розкриваються основні політичні, економічні та гуманітарні чинники, які впливали на формування договірної правової бази між Україною та Латвією у 1992 - 2019 рр. Акцентується увага на основоположних принципах, якими керувалася Україна та Латвія у процесі становлення договірно-правових відносин у досліджуваний період, а саме: суверенна рівність, відмова від застосування сили чи погрози силою; непорушність кордонів і територіальної цілісності; мирного врегулювання спорів, невтручання у внутрішні справи; поважання прав людини і основних свобод, рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею; взаємовигідного співробітництва; сумлінного виконання міжнародних зобов'язань. Наголошується, що між двома державами у досліджуваний період налагоджені дружні відносини, підписані між ними договірно-правові документи відзначаються правовою якістю та політичною виваженістю, з максимальним урахуванням міжнародних договорів та національних інтересів обох держав. Констатується на прикладах взаємозв'язок суспільно-політичного контексту і права, як суспільних явищ. Однак, в ході двосторонньої співпраці між Латвією та Україною були виявлені і цілий ряд проблем, які на сьогодні вимагають свого нагального вирішення у правовому підгрунті. Загалом доводиться, що рівень українсько-латвійських договірно-правових відносин є досить високим, завдяки чому є перспективи для поглиблення і розвитку зв'язків і в політичній, і в торгово-економічній, і гуманітарній, і освітній, і туристичній, і культурологічній сферах.