Обгрунтовано тенденції взаємозбагачення інструментарію науки та релігії в постнекласичному контексті. У межах дослідження обгрунтовано, що пізнавальний досвід постнекласичної науки та сучасної релігії характеризують відхід від крайніх позицій і тенденції взаємодоповнення та взаємозбагачення. Показано, що урахування потенціалу критичності наукового дослідження сприяє звільненню від хибних тлумачень і збагаченню релігійного знання, а подолання наукою критичної тенденційності у способах спростування можливості надприродного пояснення й орієнтація на виявлення ціннісно-смислового навантаження наукового знання актуалізує рецепцію досвіду релігійного пізнання. Доведено, що реінтерпретація доповнення науки та релігії дозволяє розширення та збагачення їх гносеологічного, епістемологічного та методологічного інструментарію. Принципи рецепції, кореляції, доповнюваності можуть бути використані як філософсько-методологічні засади осмислення тенденцій інтеграції та диференціації знання в цілому, а також взаємодії наукового та релігійного пізнання.