Розглянуто питання лінгвістичних засад навчальної дисципліни "Українська мова (за професійним спрямуванням)", порушено проблеми загальної мовної освіти. Зокрема, зроблено спробу визначити зміст мовної освіти у вищій школі, висвітлено прогалини у програмі курсу української мови.

Проаналізовано процес семантичного розширення (СР) власних назв (ВН) у контексті теоретичних інтерпретацій природи їх значення. Висвітлено семантику онімів у філософських та лінгвістичних концепціях ХХ - ХХІ ст., семіотичну функцію ВН, питання когнітивної лінгвістики і лінгвокультурології, динаміку значення онімної лексики в контексті концептуалізації і мовної категоризації, оказіональність і прецедентність як фактори СР ВН. Визначено інтер- та інтралінгвальну мінливість семантичного простору ВН, конотоніми як онімний клас. Розкрито семантичний потенціал ВН, проблему мовного статусу онімів образної номінації, типологію та ознаки системної організації конотонімів. Увагу приділено античним, деантропонімним, детопонімним, дезоонімним, депоетонімним конотонімам, а також конотонімам християнського походження. Описано механізм конотонімізації в аспекті концептуального аналізу процесу СР ВН.

Досліджено структуру та чинники формування українського конотонімікону в контексті загальних закономірностей утворення нових онімних значень в інтралінгвальному й інтерлінгвальному аспектах, вивчено особливості їх вияву в українській мові. Проаналізовано семантичні зміни власних назв, результатом дії яких став новий онімний клас - конотоніми. З'ясовано мовні особливості, джерела виникнення, функції, синтаксичні моделі українських конотонімів, етапи їх конотонімізації, а також діапазон відконотонімного творення. Обгрунтовано взаємозв'язок мовних і позамовних чинників у процесі кореферентної номінації різних за характером, умовами функціонування, способами подальшої узуалізації груп конотативних онімів. Визначено чинники формування українського конотонімікону. Виявлено механізми концептуалізації конотонімів як шляхи реалізації семантичної динаміки власних назв. Введено до наукового обігу новий онімний матеріал - українську конотонімію. Простежено в інтерлінгвальному й інтралінгвальному аспектах явище семантичного розширення власних назв як важливого фактора поповнення лексичного складу мови. Встановлено, що просторові та часові зони перетину конотонімосфер української й інших мов засвідчують подібність світосприймання в різних культурах.

Проаналізовано специфіку загальних закономірностей утворення нових онімних значень у семіотичному аспекті. Зроблено спробу описати процес семантичного розширення власних назв у світлі теоретичних інтерпретацій знакової природи значення. З огляду на це перш за все розглянуто знакові ситуації, які передбачають оцінку двох фактів (предметів, подій, явищ) як інформаційних. У центрі уваги автора і знакові імена як своєрідні національні символи з виразною і глибокою змістовністю. Серед трьох видів знаків і ікони, індекси і символи, які передбачають різні способи абстрагування від зовнішньої форми предметів, найчисельнішою названо групу символів. Підкреслено високий потенціал власних назв у процесі творення символьного словника сучасного українського конотонімікону. На основі трактування знака як динамічної мовленнєвої сутності зроблено висновок про накопичення онімної семіотичної маси, що виявляється у семантичному розширенні власних назв і реалізується в явищі конотонімізації.

Подано власні назви різних розрядів, які слугують у мові та мовленні іменами нашого довкілля, але збагатилися й вторинним, понятійним змістом (конотаціями), ставши емоційно-експресивними замінниками загальних назв.

Акцентовано увагу на актуальності осмислення інтертекстуальної природи тексту. Висвітлено поняття інтертекстуальності в аспекті семіотики та розглянуто текст української мовної практики (на прикладі власних назв), як знакову систему, що матеріалізує авторський твір та є базою появи твору реципієнта. Підкреслено, що національний інтертекст як форма існування культури зароджується у просторі когнітивних переходів між рівнями соціокультурного семіозису.

Розглянуто деякі теоретичні аспекти функціонування архетипів у вимірах онімної реальності, простежено основні прийоми функціонування першообразів у конотонімії, подано приклади бінарного архетипу, досліджено практику введення архетипових мотивів та міфологічних образів у сучасний текст, а також певні передумови актуалізації проекцій архетипів, особливості апеляції до кодів культурної пам'яті людства.

Наведено власні назви різних розрядів, які продовжують слугувати у мові та мовленні іменами нашого довкілля, але й набувають вторинного, понятійного змісту (конотацій), стаючи емоційно-експресивними замінниками загальних назв.

Висвітлено сучасні уявлення про мовні параметри документів в аспектах сучасної документної лінгвістики. Представлено матеріал з історії українського документа, з теорії і практики навчального курсу. Проаналізовано особливості використання мовних засобів у різних типах ділових документів, а також подано актуальні практичні рекомендації з редагування документів. Особливу увагу приділено базовому поняттю документної лінгвістики - документному тексту.

Проаналізовано назви дитячих магазинів з погляду їх комунікативно-прагматичного наповнення. Мета роботи - спроба з'ясувати основні способи мовленнєвої дії емпоронімів - назв магазинів як одиниць мовленнєвої поведінки і складника українського ергонімікону. Об'єктом дослідження є онімна категорія ергонімів, які функціонують в українському ергоніміконі. Предметом дослідження стали прагматичні завдання назв дитячих магазинів, пов'язані з учасниками спілкування, темою та ситуацією. Матеріали та методи. Основним методом дослідження є описовий, додатково використовувались порівняльно-історичний, стилістичний, екстралінгвальний. Результати. Унаслідок розвідки на матеріалі назв дитячих магазинів були підтверджені теоретичні положення щодо особливостей ергонімів як онімної категорії, на яку активно впливає мовна ситуація. Для назв дитячих магазинів запропоновано термін "мороемпороніми". Висновки: назви дитячих магазинів становлять один із продуктивних різновидів ергонімікону. Проаналізований матеріал засвідчив, що скерованість на адресата є основною ознакою ефективної комунікації в ергонімному просторі. Практична цінність роботи полягає в можливості застосування наукових положень і висновків дослідження у процесі аналізу фактичного матеріалу не тільки з ергонімії, а й з інших онімних категорій.

Висвітлено сучасні уявлення про мовні параметри документів в аспектах сучасної документної лінгвістики. Представлено матеріал з історії українського документа, з теорії та практики навчального курсу, проаналізовано особливості використання мовних засобів у різних типах ділових документів, а також подано актуальні практичні рекомендації з редагування документів. Особливу увагу у посібнику приділено базовому поняттю документної лінгвістики — документному тексту.

Визначено основні напрями трансформаційних процесів у сучасному світі. Особливу увагу приділено аналізу суспільних і соціокультурних змін та розкриттю їхнього впливу на розвиток інформаційного суспільства. Значне місце у цьому процесі відведено цифровізації як ключовому механізму формування інформаційного суспільства. Досліджено інформаційні технології як важливий інструмент сучасного етапу розвитку цивілізації. Наголошено на важливості досвіду роботи бібліотечних установ - одного із складників інформаційної інфраструктури, визначено їх місце у системі формування медіа- та інформаційної культури. Доведено, що зазначені якісні перетворення суспільства кардинально змінюють сутність і напрями роботи бібліотек сьогодні, що важливо розглядати у контексті соціокультурних трансформацій. Увагу приділено використанню новітніх інформаційних технологій в окремих галузях суспільного життя. Висвітлено застосування штучного інтелекту в різних сферах життєдіяльності.