Розглянуто досвід освітніх реформ у канадських школах від минулого сторіччя до сучасності. Однією з центральних тем реформування спеціальної освіти став рух у напрямі "прогресивної інклюзії", який передбачає поступовий перехід від відокремленого становища та ізоляції дітей з особливими потребами, з явними формами порушень розвитку, до спільного освітнього середовища. Акцентовано увагу на документальному втіленні масштабних процесів, що відбувалися як у спеціальній, так і загальній освіті. Засвідчено, що шкільна реформа - це тривалий процес. Виявлено численні перепони на шляху шкільної реформи, а також переглянуто зміну ролі її учасників - вчителів, учнів і батьків. Запропоновано декілька передумов для успішних змін в системі освіти, а також рекомендовано прийняти збалансовану систему інтересів, стратегій, принципів і практичних підходів до об'єднаної системи освіти.

Проаналізовано стан шкільної реформи в Канаді на загальному тлі світової освітньої спільноти. Зазначено, що до початку 1980-х рр. суспільство було задоволене школами, але останнім часом майже всі аспекти традиційної школи стали мішенню для критики. Вказано на тенденцію заміни механістичних форм управління та контролю більш органістичними формами організації, на прагнення до децентралізації, меншої суворості щодо внутрішніх структур шкіл, а також, що зазвичай після 5 - 7 років учителювання спостерігається зменшення інтересу до професійного зростання, і це є наслідком якості управління школами. Резюмовано, що характер проблематики поточних реформ освітньої системи - це створення в школі спільноти, боротьба за розуміння та розвиток таких понять, як обов'язок, стимулювання, прагнення фундаментально переосмислити те, як може змінитися школа та ін.