Проведены эксперименты на взрослых собаках, которым выполнена погружная пластика суставных концов костей замороженными и деминерализованными костно-хрящевыми аллотрансплантатами. Рентгенологически и гистоморфологически достоверных различий в динамике перестройки имплантатов не выявлено. Однако, предпочтение отдается деминерализованным имплантатам. Сделан вывод о возможности их применения в клинике.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р543.410.032

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено морфологічні зміни у плевробіопсіях, на тлі синдрому плеврального випоту, за неспецифічних і туберкульозних плевритів і у разі пухлинного ураження плеври. Визначено вірогідні комплекси морфологічних ознак, харакерні для запалення плеври різної тривалості, що дозволило розподіляти плеврити на гострі, підгострі та хронічні (у фазі загострення або ремісії). Наведено характеристику емпієм плеври різного походження, визначено їх загальні та відмінні ознаки. Систематизовано прояви пухлинного процесу в плевробіопсіях, здійснено спробу визначити найбільш ранню або розповсюджену стадію пухлинного ураження плеври. Визначено раціональний алгоритм діагностики пухлинного ураження плеври та характеру такого процесу за його наявності - первинного або метастатичного. Запропоновано мінімальну оптимальну панель імуногістохімічних маркерів для верифікації пухлинного процесу. Показано застосування оригінальних методик раннього визначення такого процесу у плеврі та диференційної діагностики етіології плевральних випотів на підставі плевральної рідини. Уперше на підставі значної кількості випадків досліджено частоту розповсюдженості плевритів різної етіології за період епідемії туберкульозу в Україні за зверненнями пацієнтів до головного фтизіо-пульмонологічного закладу та зіставлено одержані результати з відповідними показниками у країнах з різною структурою захворювань. Вивчено основні показники діагностики з використанням матеріалу плевробіопсій, одержаних за різними хірургічними мініінвазивними методами.

Розглянуто одне з найактуальніших питань фтизіатрії - дослідження особливостей клінічного перебігу, лабораторної діагностики мультирезистентного туберкульозу легень (МРТБ). Період досліджень охоплював рік. За клінічними матеріалами визначено статево-вікові характеристики хворих на туберкульоз цього типу, деякі особливості лікувальних заходів, виставлено клінічні діагнози, охарактеризовано резистентність до МБТ, профілі резистентності, поширення серед хворих. Установлено, що пік захворюваності припадає на вікову групу 21 - 39 років, серед хворих із МРТБ переважає феномен набутої (вторинної) резистентності - у 165 (73,66 %) осіб, а за профілем медикаментозної резистентності переважає HRS-резистентність.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р412 + Р413.1

Рубрики:

Хвороби системи дихання

Хвороби стравоходу

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - вивчити клініко-лабораторні, морфологічні особливості у прооперованих хворих на прогресуючий фіброзно-кавернозний туберкульоз (ФКТ) та туберкульому легень. Група досліджуваних - 23 особи з прооперованим ФКТ легень та туберкульомою легень. Застосовано комплексне клініко-лабораторне обстеження, мікробіологічне дослідження харкотиння, гістологічне дослідження операційного матеріалу. Окреслено основні чинники, що призводять до появи прогресуючих форм легеневого туберкульозу. Описано деякі клініко-лабораторні та морфологічні особливості високої активності туберкульозного запального процесу на прикладі групи обстежених хворих на ФКТ та з туберкульомами легень. Висновки: існують гістологічні особливості сучасного прогресуючого перебігу туберкульозу. Реактивацію туберкульозного процесу у випадку туберкульом можна вважати виявом сучасного патоморфозу туберкульозу. Морфологічним компонентом прогресування процесу у разі ФКТ та туберкульоми легень є перифокальна ексудативно-некротична реакція легеневої паренхіми.

Наведено огляд сучасної літератури з питань морфології плеври за нормальних умов і у разі її пошкодження (травмування) та розвитку запального процесу. Представлено дослідження останніх років, що змінили деякі класичні уявлення про клітинний склад серозної оболонки плевральної порожнини в різних її анатомічних ділянках; новітні дані про структурно-функціональні особливості будови, зокрема, парістальної плеври. Особливу увагу приділено мезотеліальним клітинам, що утворюють верхній прошарок плеври, - їх будові та численним функціям. Розглянуто зміни серозної оболонки грудної порожнини за умов її пошкодження та подальшого розвитку запального процесу, передусім увагу акцентовано на надзвичайних динамічних змінах саме клітин мезотелію, на їх вражаючих можливостях перебудови, з урахуванням ембріональної природи походження клітин. Окреслено невирішені питання патоморфології плеври, особливо з погляду плюрипотентних можливостей мезотелію.

Наведено простий спосіб вірогідного визначення реальної тривалості туберкульозу плеври, ускладненого плевральним випотом, за певною сукупністю морфологічних ознак, представлених в матеріалі біопсій плеври, одержаних під час торакоскопії або відеоторакоскопії. На підставі рутинного гістологічного вивчення 61-го верифікованого випадку туберкульозного ураження плеври (препаратів, фарбованих гематоксилін-еозином) і з застосуванням спеціальних статистичних підходів визначено п'ять вірогідних ознак, певна комбінація виразності яких і забезпечує встановлення тривалості патологічного процесу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р542-4

Рубрики:

Туберкульоз легенів

Шифр НБУВ: Ж100471 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Цель работы - определить эффективность цитологического и гистологического исследования (ЦГИ) при применении эндоскопии с биопсией в диагностическом алгоритме заболеваний органов дыхания. Представлена значимость разных методов забора биопсии при эндоскопическом исследовании (ЭИ) с последующим ЦГИ биологического материала. Проведено ретроспективное когортное исследование 194 биопсий, полученных при ЭИ с обязательным гистологическим исследованием биоматериала за 2011 - 2012 годы. Метод получения биопсии при ЭИ определяется характером и распространением патологического процесса в бронхах и/или лёгочной паренхиме, что уточняется непосредственно при выполнении бронхоскопии. Установлено, что по результатам диагностической эндоскопии наиболее часто выставлялся диагноз злокачественного новообразования органов дыхания - 31,44 % случаев. Определены показатели чувствительности, диагностической ценности и результативности методов ЦГИ. Цитологические исследования характеризовались высокими показателями чувствительности и диагностической ценности при установлении диагноза злокачественных и доброкачественных новообразований, неспецифических воспалительных процессов бронхов и лёгких в случаях прямой биопсии при ФБС (100,0 %). При верификации диагноза доброкачественных новообразований, туберкулёза, саркоидоза и "редкой" патологии органов дыхания наибольшее значение имело ГИ исследование материала при ТББЛ, значение этих показателей - 100,0 %. Результативность комплексного морфологического исследования биопсийного материала при прямой биопсии при ФБС составила 80,5 %, а при ТББЛ - 73,6 %. Показатель общей результативности комплексного морфологического исследования биопсий при ЭИ составил 77,05 %.

Проаналізовано стан гістологічної діагностики туберкульозного ураження різних тканин і органів людини, а саме: широкого впровадження в практичну медицину та наукові розробки імуногістохімічного методу дослідження, який надає змогу візуалізувати фрагменти або цілі структури мікобактерій за їх антигенами. Наведено дані про застосування низки специфічних антитіл до антигенів M. tuberculosis з описанням їх переваг і недоліків, а також можливі шляхи вдосконалення цього методу.

Серед низки показників, що характеризують властивості еритроцитів, важливим є їх резистентність до дії різних чинників, і яка є інтегральним показником, що надає змогу судити про функціональний стан еритроцитів. Мета роботи - дослідження перекисної резистентності мембран еритроцитів за експериментальної емфіземи легень. Модель папаїнової емфіземи легень було відтворено на 42-х білих щурах шляхом одноразового інтратрахеального введення папаїну (Sigma Chemical, St. Louis, МО) з розрахунку 50 мг/кг, 75 мг/кг й 100 мг/кг. Дослідження проводилися через 2 тиж після введення папаїну. Вивчали перекисну резистентність мембран еритроцитів. За 2 тиж після інтратрахеального введення тваринам папаїну в дозі 50 мг/кг було виявлено розвиток емфіземи легень, переважно центролобулярного типу. Доза папаїну 100 мг/кг сприяла розвитку переважно панлобулярної емфіземи легень. Збільшення дози папаїну сприяє суттєвому зниженню стійкості мембран еритроцитів до перекису водню. Висновки: емфізематозні зміни в легеневій тканині виявляються після введення папаїну в дозі 50 мг/кг і стають більш вираженими за дози 100 мг/кг. Стійкість еритроцитів до перекисної провокації за експериментальної емфіземи легень порушується за 2 тиж після введення тваринам папаїну в дозах 75 мг/кг і 100 мг/кг.

На сьогодні туберкульоз (ТБ) залишається актуальною медико-соціальною проблемою для країн, що розвиваються. Своєчасна діагностика і адекватне лікування є важливими передумовами для її розв'язання. Рентгенологічні методи діагностики, зокрема комп'ютерна томографія (КТ), за інформативністю прирівнюються до патологогістологічних досліджень і можуть бути використані для раннього виявлення, моніторингу ефективності та корекції лікування ТБ. Туберкулома як форма легеневого ТБ з торпідним перебігом і високою ймовірністю реактивації після клініко-рентгенологічної стабілізації вимагає комплексного підходу у виборі тактики лікування. Морфологічне дослідження є найбільш інформативним для оцінки ступеня активності туберкулом, однак його можуть застосовувати тільки ретроспективно після їх хірургічного видалення. У той же час денситометричні показники, виміряні під час КТ, добре корелюють зі ступенем активності, тому можуть слугувати критерієм для прогнозу перебігу захворювання та вибору тактики лікування.

Мета роботи - аналіз хірургічної активності у разі мультирезистентного туберкульозу (МРТБ) легень з урахуванням лабораторних показників за 10-річний період (за матеріалами високоспеціалізованої клініки ДУ "Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського НАМН України" (НІФП). Проведено ретроспективне дослідження за 10-літній період хірургічної активності з приводу туберкульозу (ТБ) легень, зокрема - МРТБ. Загалом виконано 1038 операцій, з них 366 (35,3 %) - за МРТБ легень. Усі випадки мультирезистентності було підтверджено мікробіологічно. За період дослідження аналізували динаміку щорічної частоти операцій та їх типів за МРТБ легень, а також, з урахуванням гістологічних висновків, частоту різних типів операцій залежно від клініко-морфологічної форми МРТБ, морфологічну активність за різних форм уражень легень. Враховано результати мікробіологічного дослідження профілю резистентності мікобактерій. Наведено щорічну загальну кількість операцій з приводу ТБ легень, зокрема відсоток випадків МРТБ за 10-літній період спостереження. Засвідчено, що хірургічна активність несуттєво знизилася загалом, тоді як відсоток операцій у разі МРТБ досить стабільний. Встановлено зміни видів оперативних втручань у разі МРТБ з часом, зокрема зменшення кількості великих операцій на кшталт пневмонектомій. Автори це пов'язують із поліпшенням як власне схем і режимів протитуберкульозної хіміотерапії, так і з впровадженням у хірургічну практику відеоасистованих малоінвазивних хірургічних втручань. Проаналізовано залежність виду оперативного втручання від клініко-морфологічної форми ТБ легень та ступеня морфологічної активності специфічного запального процесу на момент операції. Переважають туберкуломи та фіброзно-кавернозний ТБ у прооперованих хворих на МРТБ, причому у більшості випадків зберігається активність туберкульозного запалення (83 та 97 % відповідно). Мікробіологічне виявлення мультирезистентних штамів мікобактерій ТБ у клініці НІФП було результативним тільки у третини хворих на МРТБ легень із хірургічним лікуванням. Висновки: за останніх 10 років у хірургії МРТБ легень з'явилася тенденція до зменшення кількості пневмонектомій і зростання кількості операцій радикальнішого характеру. Хірургічні втручання показано переважно в разі фіброзно-кавернозного ТБ і туберкулом легень. За результатами морфологічного дослідження на момент операції зберігається активність специфічного процесу у понад 80 % випадків, що є доказом потреби саме в комплексному, зокрема хірургічному, лікуванні таких хворих.

Мета роботи - визначити діагностичні стандарти за такими критеріями: чутливість (інформативність), специфічність (діагностична цінність) і точність (результативність) гістологічного методу діагностики для верифікації етіології дисемінованих процесів легень залежно від типу оперативного втручання. Пацієнтів було розподілено на групи залежно від способу забору біопсійного матеріалу (БМ): I - 105 (48,6 %) хворих, у яких БМ одержано шляхом виконання відеоторакоскопії (BTC); II - 38 (17,6 %) пацієнтів, у яких БМ одержано під час відеоасистованої торакоскопії (ВАТС) з мініторакотомією; III - 9 (4,17 %) пацієнтів, у яких БМ одержано шляхом відкритої біопсії (ВБ) легень; IV - 64 (29,6 %) хворі, у яких БМ одержано за допомогою трансбронхіальної біопсії легень (ТББЛ). Високу точність методів ВТС, ВАТС та ВБ легень встановлено під час гістологічного дослідження у 100,0 % випадків. За мікотичного ураження легень та неспецифічних захворювань органів дихання усі методи біопсії легеневої тканини показали 100,0 %. Серед загального контингенту госпіталізованих переважали хворі з діагнозом: "дисемінований процес у легенях невстановленої етіології" - 121 ((57,6 +- 3,4) %) хворий; "дисемінований процес у легенях у поєднанні з синдромом внутрішньогрудної лімфаденопатії" - 41 ((19,5 +- 2,7) %). Після біопсії з гістологічним дослідженням найчастіше виявляли саркоїдоз - 81 ((37,5 +- 3,3) %) та метастатичне ураження легень - 36 ((16,7 +- 2,5) %). Засвідчено високу чутливість та специфічність гістологічного дослідження в разі ВТС та ВАТС у визначенні етіології дисемінованого процесу в легенях невстановленої етіології - діапазон 75,0 - 100,0 %. Показники загальної точності гістологічного методу в разі ВТС та ВАТС були приблизно однакові - 94,7 та 95,2 % відповідно. За допомогою ВБ легень 100,0 % верифікації досягнуто у разі діагнозу: "дисемінований процес у легенях невстановленої етіології", але цей метод є досить складним та небезпечним, передусім для пацієнта. Метод ТББЛ для діагностики дисемінації в легенях вважають найбезпечнішим, проте й найменш результативним, показник точності дорівнював 65,6 %. Висновки: найбільшу частину хворих госпіталізують до клініки з діагнозами: "дисемінований процес у легенях невстановленої етіології" та "дисемінований процес у легенях у поєднанні з синдромом внутрішньогрудної лімфаденопатії". Після гістологічного дослідження найчастіше виявляли саркоїдоз і метастатичні ураження легень. У разі відеоторакоскопії та відеоасистованої торакоскопії засвідчено високу чутливість і специфічність гістологічного дослідження - діапазон 75,0 - 100,0 %. Відкрита біопсія легень надала змогу забезпечити 100,0 % верифікацію за діагнозу: "дисемінований процес у легенях невстановленої етіології". Метод трансбронхіальної біопсії в разі дисемінації вважають найбезпечнішим, але найменш інформативним (показник точності дорівнював 65,6 %).

Мета роботи - вивчити діагностичну цінність трансбронхіальної біопсії легень під ультразвуковим контролем (endobronchial ultrasound transbronchial biopsy of lung (EBUS TBBL)) за синдрому легеневої дисемінації (СЛД). Проаналізовано результати виконання EBUS TBBL у 64 пацієнтів із СЛД. Серед пацієнтів переважали особи працездатного віку - 52 (81,3 %). Чоловіків було 36, жінок - 28. За результатами патогістологічного дослідження біоптатів легень встановлено таку етіологію легеневої дисемінації: саркоїдоз - у 24 (37,5 %) випадках, туберкульоз - у 6 (9,4 %), онкологічні ураження - у 14 (21,9 %), інша нозологія - у 20 (31,2 %). Інформативність (чутливість) EBUS TBBL становила 87,5 %, специфічність - 89,4%, точність - 65,6 % у разі застосування гістологічного дослідження. За використання EBUS TBBL відзначено: низький рівень інтраопераційних і післяопераційних ускладнень - 7,8 % (4 (6,2 %) випадки травматичного пневмотораксу та 1 (1,6 %) випадок короткотривалого кровохаркання), невелику середню тривалість оперативного втручання ((21,9 +- 0,8) хв), що свідчить про малоінвазивність - безпечність EBUS TBBL як методу встановлення етіології дисемінації. Висновки: EBUS TBBL - метод вибору у разі діагностики етіології легеневої дисемінації, оскільки є малоінвазивним та найменш травматичним методом інвазивної діагностики, не потребує тривалого періоду відновлення після втручання і надає змогу одержати матеріал для морфологічного дослідження.

Мета роботи - визначити чутливість, специфічність і точність відеоторакоскопічної (ВТС) і відеоасистованої торакоскопічної (ВАТС) біопсії легені у хворих із синдромом легеневої дисемінації (СЛД) неясного уенезу. Проаналізовано і узагальнено дані 143 хворих із СЛД різної етіології, яким виконували ВТС або ВАТС біопсію легені. Проводили цитологічне, бактеріологічне і патогістологічне дослідження всіх отриманих біоптатів. Чутливість, специфічність і точність ВТС і ВАТС біопсії легені при СЛД є високими і суттєво не відрізняються: 98,0, 99,0 та 95,2 % і 94,7, 100,0 та 94,7 % відповідно. Для ВТС і ВАТС біопсії легені характерні низька частота післяопераційних ускладнень - 4,8 та 7,9 % відповідно, невеликий об'єм середньої інтраопераційної крововтрати - (20,0 +- 3,5) та (35,6 +- 4,3) мл відповідно, невелика середня тривалість оперативного втручання - (25,2 +- 2,6) та (45,1 +- 5,6) хв відповідно. Частота інтраопераційних ускладнень ВТС біопсії легені становила 1,9 %. Інтраопераційних ускладнень ВАТС біопсії легені не зафіксували. Висновки: використання відеоторакоскопічних методик при СЛД надає можливість швидко та малотравматично встановити етіологію захворювання.

Мета роботи - провести ретроспективний аналіз діагностики 47 випадків системних захворювань сполучної тканини (СЗСТ) з маніфестуючим ураженням органів дихання у хворих різного віку. Проведено клінічний аналіз вперше діагностованих 47 випадків СЗСТ у пацієнтів, котрі перебували на лікуванні на базі відділення торакальної хірургії та інвазивних методів діагностики ДУ "Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського НАМН України" у період з 2010 до 2018 р. Серед хворих переважали жінки - 33 (70,2 %). Розподіл за віком був таким: 20 - 29 років - 8 (16,8 %) хворих, 30 - 39 років - 14 (29,8 %), 40 - 49 років - 12 (25,5 %), 50 - 59 років і 9 (19,5 %), 60 років і більше і 4 (8,4 %). Пацієнтів госпіталізовано з такими діагнозами: дисеміноване захворювання легень (ДЗЛ) - 10 (21,3 %) випадків, ДЗЛ, ускладнене однобічним плевритом, - 12 (25,5 %), ДЗЛ, ускладнене двобічним плевритом, - 1 (2,1 %), ДЗЛ, ускладнене однобічним плевритом і внутрішньогрудною лімфаденопатією, - 2 (4,3 %), округле утворення легені - 1 (2,1 %), плеврит однобічний - 4 (8,4 %), плеврит двобічний - 6 (12,9 %), плеврит із перикардитом - 11 (23,4 %). В усіх випадках ідентифіковано специфіку автоімунного ураження. Акцентовано увагу на необхідності ранньої діагностики цієї патології та призначенні адекватного патогенетичного лікування профільними спеціалістами. Висновки: вперше виявлених хворих із сукупним ураженням дихальної, серцево-судинної систем та нирок без наявності в анамнезі хронічного ураження будь-якої з них слід розглядати як групу ризику щодо СЗСТ. Застосування відеоторакоскопічних методів діагностики з проведенням біопсії уражених тканин має бути стандартом дослідження разом з імунологічним підтвердженням при встановленні виду СЗСТ. Ідентифікацію виду СЗСТ слід проводити з урахуванням клінічних виявів за результатами патоморфологічного дослідження та серологічної верифікації діагнозу профільними спеціалістами, оскільки своєчасне встановлення типу нозології сприяє виявленню імунопатологічних синдромів і дає змогу запобігти формуванню імунозалежних ускладнень завдяки адекватно призначеному, патогенетично обгрунтованому лікуванню.

Наведено клінічний випадок VATS - одномоментного видалення кістознозміненої ділянки легені, ускладненої аспергіломою, та бронхогенної кісти середостіння (у доступній літературі нами не знайдено повідомлень про одпомоментне хірургічне лікування хворих з зазначеною вище поєднаною патологією). Аспергільоз - друга за поширеністю мікотична інфекція після кандидозу. Збудники інфекції (аспергіли) широко поширені в світі й можуть траплятися скрізь у навколишньому середовищі. Легеневі форми аспергільозу виникають на тлі бронхоектатичної хвороби, хронічних абсцесів легені, туберкульозу і раку легень, хронічного бронхіту тощо. Розрізняють чотири клінічні форми аспергільозу легень - інвазивний аспергільоз, хронічний некротизуючий аспергільоз, алергійний бронхолегеневий аспергільоз і аспергілома. Перші три форми аспергільозу є терапевтичною проблемою і з хірургічної точки зору вони не мають великого інтересу. Велику цікавість і водночас проблему для торкальної хірургії становить аспергілома, що є сформованою грибною кулею всередині вже існуючої порожнини легені або в розширеному відділі бронхіального дерева. Бронхогенні кісти є найпоширенішими кістами середостіння. Причиною розвитку бронхогенної кісти є порушення розвитку легені під час ембріонального періоду. Якщо це відбувається на ранньому етапі - розвивається кіста середостіння, якщо на пізньому - кіста легені. Кістозна гіпоплазія легень є вродженою патологією респіраторного тракту, що характеризується недорозвиненням альвеолярної тканини і судинної мережі в поєднанні з кістоподібним розширенням дистальних бронхіол і субсегментарних бронхів. Аспергіломи, як і бронхогенні кісти, можуть досить довгий час мати безсимптомний перебіг і виявлятися клінічно лише після виникнення ускладнень. У післяопераційному періоді обов'язкове призначення специфічної протиаспергільозної терапії.

Наведено клінічний випадок VATS - одномоментного видалення кістознозміненої ділянки легені, ускладненої аспергіломою, та бронхогенної кісти середостіння (у доступній літературі нами не знайдено повідомлень про одпомоментне хірургічне лікування хворих з зазначеною вище поєднаною патологією). Аспергільоз - друга за поширеністю мікотична інфекція після кандидозу. Збудники інфекції (аспергіли) широко поширені в світі й можуть траплятися скрізь у навколишньому середовищі. Легеневі форми аспергільозу виникають на тлі бронхоектатичної хвороби, хронічних абсцесів легені, туберкульозу і раку легень, хронічного бронхіту тощо. Розрізняють чотири клінічні форми аспергільозу легень - інвазивний аспергільоз, хронічний некротизуючий аспергільоз, алергійний бронхолегеневий аспергільоз і аспергілома. Перші три форми аспергільозу є терапевтичною проблемою і з хірургічної точки зору вони не мають великого інтересу. Велику цікавість і водночас проблему для торкальної хірургії становить аспергілома, що є сформованою грибною кулею всередині вже існуючої порожнини легені або в розширеному відділі бронхіального дерева. Бронхогенні кісти є найпоширенішими кістами середостіння. Причиною розвитку бронхогенної кісти є порушення розвитку легені під час ембріонального періоду. Якщо це відбувається на ранньому етапі - розвивається кіста середостіння, якщо на пізньому - кіста легені. Кістозна гіпоплазія легень є вродженою патологією респіраторного тракту, що характеризується недорозвиненням альвеолярної тканини і судинної мережі в поєднанні з кістоподібним розширенням дистальних бронхіол і субсегментарних бронхів. Аспергіломи, як і бронхогенні кісти, можуть досить довгий час мати безсимптомний перебіг і виявлятися клінічно лише після виникнення ускладнень. У післяопераційному періоді обов'язкове призначення специфічної протиаспергільозної терапії.