Висвітлено проблеми адекватності знеболювання і седації пацієнтів у відділенні інтенсивної терапії (ВІТ) після травматичних оперативних втручань, корекції й запобігання депривації сну і когнітивних розладів, зниження частоти хронізації гострого післяопераційного болю і розвитку посттравматичної стресорної реакції. Отримано нові дані про стан адекватності лікування гострого післяопераційного болю в Україні. Виявлено специфічні для ВІТ причини періопераційного дистресу та визначено їх побічні ефекти упродовж періопераційного періоду. Доведено вплив різних підходів до знеболювання пацієнтів на інтенсивність післяопераційного болю, порушення якості сну та когнітивної функції. Показано вплив різних методів знеболювання на розвиток стресреакції у хірургічних пацієнтів ВІТ на підставі рівня кортизолу в плазмі та рівня глікемії. Визначено ефективну дозу мелатоніну для корекції сну і седації пацієнтів у ВІТ. Доведено гемодинамічну безпеку застосування епідуральної аналгезії у тяжких пацієнтів з політравмою, а також поліпшення мозкового кровообігу.

Мета роботи - порівняти клініко-економічну складову 2-х видів анестезії (інгаляційної і тотальної внутрішньовенної) у разі хірургічних втручань в онкопроктології. Проведено порівняння 2-х груп хворих. У першій групі анестезію проведено з використанням інгаляційного анестетика севофлурану, в другій - з використанням пропофолу. В обох групах анестезію комбінували з епідуральним знеболюванням. Оцінювали глибину анестезії за біспектральним індексом, тривалість пробудження, потребу у фентанілі та м'язових релаксантах, а також вартість кожного виду анестезії. Установлено, що рівень седації за біспектральним індексом, тривалість пробудження, потреба у фентанілі і м'язових релаксантах статистично значуще не відрізнялися у групах. Вартість анестезії з використанням севофлурану дорівнювала 294,48 грн, з використанням пропофолу - 457,55 грн. Висновки: інгаляційна анестезія - економічно обгрунтований сучасний метод загальної анестезії, який надає змогу зменшити вартість і підвищити якість періопераційного лікування та безпечність для пацієнта.

Досліджено ефективність і безпеку застосування дексмедетомідину як анальгетичного ад'юванта при анестезіологічному забезпеченні колоректальних операцій в онкохірургії, а також для оцінки опіоїдзберігаючого ефекту дексмедетомідину під час анестезії. Для цього пацієнтам додатково до загальної комбінованої анестезії призначали інтраопераційну інфузію дексмедетомідину з попереднім введенням навантажувальної дози. Результати нашого дослідження показали, що застосування дексмедетомідину під час оперативного втручання суттєво знижує інтраопераційні потреби в опіоїдах, зменшує інтенсивність післяопераційного болю, а також, імовірно, може сприяти зниженню депресії імунної системи та підвищувати виживаність хворих у віддалений післяопераційний період. Використання дексмедетомідину як компонента мультимодальної анестезії не викликало виражених порушень гемодинаміки, що свідчить про його безпеку в зазначених дозах.

Розглянуто питання впливу L-орнітину-L-аспартату (Гепа-Мерц) на білоксинтезуючу функцію печінки у разі її резекції з приводу первинного або метастатичного ураження. L-орнітин-L-аспартат - сіль природних амінокислот орнітину та аспартату, що покращують виживання гепатоцитів, збільшують їх кількість і вірогідно посилюють секрецію ними трансферину in vitro. На базі відділення анестезіології та інтенсивної терапії Національного Інституту раку (м. Київ) проведено проспективне дослідження ефективності L-орнітину-L-аспартату у разі його використання в онкологічних хворих у періопераційному періоді, яким було охоплено 42 пацієнти, прооперовані під загальним інгаляційним наркозом у комбінації з продовженою епідуральною анестезією, яких було розподілено на дві групи. Хворі 1-ї групи одержували внутрішньовенно L-орнітин-L-аспартат (Гепа-Мерц) у дозі 10 мл (5 г) 1 раз на добу за 2 доби до і впродовж 3 - 4 днів після операції, хворим контрольної групи L-орнітин-L-аспартат не призначали. Показано, що періопераційне введення L-орнітину-L-аспартату у хворих із резекцією печінки може позитивно впливати на показники ефективності синтетичної функції печінки.

Борозна Рув'є (БР) - важливий анатомічний орієнтир в хірургії печінки. Ідентифікація БР може запобігти пошкодженню структур воріт печінки при виконанні анатомічних резекцій в проекції правої частки та забезпечити вибірковий контроль судин глісоновим методом, включно з селективним маневром Прінгла у хворих на метастатичний колоректальний рак (мКРР). Мета роботи - визначити варіантну анатомію БР у хворих на мКРР. БР була присутня у 82 % випадків, із них у 72 % ідентифікована в печінці як відкрита. Сплавлений тип виявлено у 12 % випадків, проте 18 % печінки борозни не мали. Протяжність відкритої БР становила 28 мм (24 - 32 мм), її глибина - 6 мм (діапазон 4 - 8 мм). Праву задню секційну ніжку виявлено у 70 % випадків, а у 25 % - гілку портальної вени до VI сегмента. Висновки: знання аспектів варіантної анатомії БР робить більш безпечними оперативні втручання на правій частці печінки при мКРР.