Розглянуто основні механізми негативного впливу фібриляції передсердь (ФП) на кардіогемодинаміку, систематизовано дані щодо можливостей ехокардіографічної діагностики дисфункції міокарда та визначено найбільш інформативні методи оцінки систолічної та діастолічної дисфункції лівого шлуночка (ЛШ) у хворих з ФП. Для діагностики систолічної дисфункції міокарда доцільно застосовувати визначення фракції викиду ЛШ у В-режимі за методом Сімпсона, оцінку руху мітрального кільця, визначеного у М-режимі. Інформативним методом є також визначення швидкості поширення потоку (ШПП) за методом одномірної кольорової доплерографії. Для діагностики діастолічної дисфункції міокарда доцільним є визначення: максимальної швидкості раннього наповнення ЛШ (пік Е), часу прискорення піку раннього наповнення ЛШ (АссТ), ШПП, відношення Е/ШПП, а також часу ізоволюмічного розслаблення ЛШ (IVRT). Для коректної оцінки вимірювання слід проводити у трьох серцевих циклах. За ФП неможливо визначити співвідношення піків раннього та пізнього наповнення ЛШ, а також часу сповільнення раннього наповнення ЛШ (DecT). Для оцінки глобальної функції ЛШ можна також застосовувати індекс функціональної здатності міокарда (індекс Теі). За даними обстеження 23 пацієнтів з ФП, найкраще відтворюваними показниками виявилися ШПП, амплітуда піку Е, співвідношення Е/ШПП, оцінка руху мітрального клапана та раннього діастолічного прикриття мітрального клапана, визначеного у М-режимі, дещо нижчою - відтворюваність IVRT, періоду ізоволюмічного скорочення ЛШ та АссТ. Відтворюваність індексу Теі була межовою.

У лекції розглянуто принципи діагностики та ведення хворих з ідіопатичною фібриляцією передсердь (ФП), частка якої може становити до 30 % серед усіх хворих з ФП. Ключовий аспект діагностики ідіопатичної ФП - комплексне клініко-ехокардіографічне дослідження, спрямоване на виключення наявності структурного ураження серця і екстракардіальних причин виникнення ФП. Добір лікування ідіопатичної ФП здійснюється з урахуванням механізмів "запуску" пароксизмів і, зокрема їх залежності від вегетативного дисбалансу. Основою припинення та профілактики пароксизмів ідіопатичної ФП та її ускладнень є медикаментозна терапія, яка включає антиаритмічні засоби, антиагреганти і антикоагулянти. Препарати підкласу 1с "Пропафенон" і "Флекаїнід" - антиаритмічні засоби першого вибору у хворих із симптомною ідіопатичною пароксизмальною ФП.

Зроблено оцінку змін структурно-функціонального стану міокарда у пацієнтів з постійною та персистуючою формами фібриляції передсердь (ФП), встановлено інструментальні критерії перебігу й ефективність сучасних методів лікування даної патології. Визначено відтворювані ехокардіографічні показники систолічної та діастолічної функцій лівого шлуночка (ЛШ) у хворих з ФП. Виявлено залежність сприятливих змін внутрішньосерцевої гемодинаміки на фоні адекватного контролю частоти серцевих скорочень (ЧСС) у хворих з постійною формою ФП від ступеня вихідної дисфункції міокарда. Доведено можливість існування сприятливих змін показників систолічної та діастолічної функцій ЛШ після відновлення синусового ритму у хворих з ФП. Виявлено, що виразність сприятливих змін внутрішньосерцевої гемодинаміки залежить від тривалості останнього епізоду ФП. Вперше доведено, що тривалий епізод ідіопатичної ФП супроводжується формуванням структурно-функціональних змін міокарда, зокрема, збільшенням розмірів передсердь, ознак порушення діастолічного наповнення шлуночків серця, ступенів мітральної та трикуспідальної регургітації. Виявлено, що дані зміни можуть характеризувати перебіг і гемодинамічні наслідки епізоду ФП. Показно, що у пацієнтів з ідіопатичною ФП тривале збереження синусового ритму й адекватний контроль ЧСС поєднуються зі сприятливими змінами показників систолічної та діастолічної функцій ЛШ. Зауважено, що зменшення розмірів передсердь і шлуночків серця, ступеня мітральної та трикуспідальної регургітації спостерігається лише за умови збереження синусового ритму.

У статті, присвяченій 40-річному ювілею кафедри функціональної діагностики Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, висвітлено досягнення, проаналізовано проблеми та перспективи післядипломної освіти лікарів з функціональної діагностики. Підкреслено необхідність подальшого оновлення нормативної бази, модернізації системи функціональної діагностики в Україні та підвищення якості підготовки лікарів суміжних спеціальностей з урахуванням досвіду європейських країн.