Дисертація являє собою спробу побудови методологічної моделі взаємодії свідомості зі змістами колективного несвідомого та визначення на цій підставі напрямів її застосування до аналізу соціального буття людини. Досліджуючи феноменологічне розгортання архетипів в образних та символічних презентаціях свідомості, автор наголошує на соціальній значущості освоєння різноманітних виявів колективного несвідомого та окреслює перспективи еволюції особистості і суспільства.

Розглянуто фільми жахів як форму антропологічної кризи масової культури, які породжують специфічні сенси та об'єктивуються у способах контролю та управління суспільством споживання, а також виступають несвідомими ідеологічними медіаторами мультикультуралізму та глобалізації. Основним робочим інструментарієм для аналізу фільмів жахів виступає метод історичної ампліфікації, розроблений К. Г. Юнгом, як основа для проведення порівняльного аналізу символічних інтерпретацій культурних реальностей, існуючих, як і традиція американських фільмів жахів, одночасно в різних сферах людського буття. На цій підставі автори пропонують власну методологічну стратегію аналізу фільмів жахів, доповнюючу теоретичний потенціал юнгіанства методологічними напрацюваннями марксизму і неомарксизму, яку умовно можна назвати "юнгомарксизмом". Вона відрізняється спрямованістю і змістом інтепретацій соціокультурних явищ, сутність яких розглядається у контексті взаємодії соціальних і архетипічних сенсів буття людини і суспільства, а також дозволяє вияляти латентні, несвідомі тенденції виникнення і функціонування соціальних інститутів. При такому підході фільми жахів не тільки є інститутами виробництва і впровадження страху в споживчому суспільстві, але й є біотичної основою управління на всіх рівнях соціальної комунікації. Фільми жахів істотно впливають на суспільство споживання на основі особливої міфології, в якій сублімуються маніпулятивно-пропагандистські методи формування та трансляції сучасної влади. А поява жанру фільмів жахів в американському та світовому кінематографі означає відмову від моделі класичної політичної влади, заснованої на сакралізації та раціоналізації персонального авторитету і фізичного примусу. Рефлексія над творами цього жанру дозволяє зрозуміти біотичні механізми маніпуляції соціальним простором і констатувати формування біовлади як нового якісного стану соціального управління. Антропологічна модель фільмів жахів концентрується в такій максимі: страх споживає людину, людина споживає страх, а біовлада споживає як суб'єктів споживання страху, так і весь, пронизаний терором, контекст їх соціокультурної комунікації. Тому фільми жахів є продуктивним засобом ідеолого-пропагандистського зараження та подальшої деформації і споживчого заміщення ментального ядра інших культурних традицій.