Надано загальну характеристику освітньої системи України: описано її базові структурні елементи; визначено основні освітньо-кваліфікаційні рівні, які можна здобути в її межах, та окреслено типові освітні траєкторії, пов'язані з їх набуттям. Увагу приділено кількісним характеристикам освітньої системи України (визначенню кількості осіб, що навчаються у різних типах освітніх закладів, рівня освіти українців у цілому та по окремих регіонах, оцінки українцями стану справ в освітній галузі, показників гендерної рівності в освітній галузі, кількості неписемних тощо), які порівняно з аналогічними показниками для інших країн. На підставі одержаних даних зроблено висновки щодо актуального стану справ в освітній галузі та визначено перспективи її подальшого розвитку.

Розглянуто підхід до вивчення внутрішньої будови осередків наукової діяльності (університетів), запропонований французьким соціологом П. Бурдьє. Аналізуючи, як соціальний капітал конвертується в позиції в університетському полі, Бурдьє на засадах виокремлення двох видів капіталу - наукового й університетського - продемонстрував механізм відтворення в часі статусної ієрархії та пов'язаних із нею можливостей здійснення влади в межах закладу вищої освіти.

Досліджено механізми соціальної детермінації наукової діяльності, що визначає її зміст на різних етапах суспільного розвитку. Висвітлено основні рівні наукової діяльності, на яких послідовно здійснюється інкорпорація суспільних потреб, тобто відбувається адаптація до основних вимог епох суспільного розвитку. Як суб'єкти наукової діяльності розглянуто соціальний інститут науки, спеціалізовані організації. Значну увагу приділено аспекту залучення наукової діяльності до процесу творення суспільних відносин, базуючись на її здатності виробляти специфічні дискурси, що легітимізують трансляцію чи трансформацію соціогрупової структури шляхом перерозподілу владних повноважень між окремими соціальними групами.

Досліджено процес переходу української молоді від освіти до праці. Розглянуто основні характеристики системи освіти, поширеність здобутих молодими людьми освітніх кваліфікацій, особливості реалізації освітнього потенціалу на ринку праці. Визначено класовий статус молоді на ринку праці на ранніх етапах трудової кар'єри та його соціальні домінанти. Розглянуто питання, пов'язані з нерівністю у сфері освіти та міжгенераційною освітньою мобільністю української молоді.

Увагу приділено аналізу місця та ролі соціального інституту освіти в житті суспільства на різних етапах його розвитку, вивченню соціогрупової структури освітнього процесу, висвітленню специфіки освітніх організацій. Окреслено проблеми сучасної освіти та визначено основні засади для здійснення ефективного управління та реформування в освітній галузі.

Розглянуто відповідність освітньо-кваліфікаційного рівня української молоді актуальним вимогам ринку праці. Проаналізовано основні характеристики освітньої кваліфікації молодих українців (розподіл за освітньо-кваліфікаційними рівнями та напрямами підготовки) та окреслено можливості їх успішної професійної самореалізації. Увагу приділено з'ясуванню оцінки молоддю потенціалу освіти як джерела поліпшення свого статусу на ринку праці.

Розглянуто процедуру конструювання інтегрального індексу загальних вмінь і навичок та визначення його валідності і надійності за даними опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у 2007 р. на замовлення Світового банку, за темою "Перехід від освіти до роботи". Як основний метод побудови індексу використано категоріальний метод головних компонент.

Вивчено уявлення населення про роль Уряду у регулюванні нерівності у доходах в українському суспільстві. Проаналізовано експектації українців щодо окремих напрямів діяльності Уряду з регулювання нерівності у доходах та визначено соціальні детермінанти їх загального налаштування на активну роль Уряду у цьому процесі.

У турбулентних умовах суспільних відносин, які склалися як у світі, так і в Україні, спостерігається перехід на новий рівень господарювання, тому виникає необхідність у застосуванні новітніх інструментів у державній соціальній політиці. Одним із таких інструментів є соціальне підприємництво, яке водночас сприяє розвитку економіки та зосереджує увагу на розв'язанні важливих соціальних проблем. Досліджено роль соціального підприємництва в розвитку соціально-економічних відносин в Україні, визначено проблеми його розвитку та окреслення шляхів їх подолання. Висвітлено бачення поняття "соціальне підприємництво" різними вченими та описано підходи до визначення цієї категорії. Охарактеризовано поняття "соціальне підприємство" згідно з основними підходами до його визначення. Розглянуто та обгрунтовано основні ознаки соціального підприємства. Визначено вплив соціального підприємництва на економіку та описано конкретні наслідки його розвитку. Охарактеризовано стан соціального підприємництва в Україні та основні тенденції, що його визначають. За результатами дослідження запропоновано основні шляхи державного стимулювання соціального підприємництва за основними компонентами. А проблеми обліку та формування механізму мотивації соціального підприємництва повинні стати перспективою подальших досліджень.

Зауважено, що у монографії представлено деякі силуети однолітків Незалежності держави - тих, хто народився на початку 90-х років минулого століття. Ті абриси, які їм надавали відмінності у соціальному походженні, а також час та події надзвичайної загальної значущості та індивідуальної важливості. Те, як вони - не в універсальний спосіб - усвідомлювали рух історії та своє місце в ньому. Дано оцінку чисельності когорти 1991 року народження і в найзагальніших рисах охарактеризовано соціально-економічні умови її первинної соціалізації. Розглянуто соціологічну інтерпретацію покоління, розкрито відмінності й особливості однолітків незалежної України, досліджено участь у подіях 2013 - 2014 років - Майдану та війни на Сході країни. Зауважено, що емпіричну базу становлять дані порівняльних міжнародних обстежень, моніторингу Інституту соціології НАН України, ініціативні опитування у мережі, що їх виконали співробітники кафедри соціології історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, власні матеріали, отримані за участі авторів книги в різних наукових та історико-біографічних проєктах.

Наведено результати соціологічних спостережень за змінами в українському суспільстві та його підсистемах унаслідок агресії РФ. Розглянуто глобальні та локальні аспекти війни, трансформації інституціональної та соціально-групової структури, зсуви в настроях, очікуваннях, ціннісних орієнтаціях громадян, соціально-психологічному стані населення. Зазначено, що емпіричну базу становлять дані моніторингу Інституту соціології НАН України за роки, що передували 2022-му, окремих порівняльних міжнародних досліджень, ініціативні опитування у мережі та інтерв'ю, що їх виконали співробітники Інституту соціології, дані Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), соціологічної групи "Рейтинг".

Розглянуто основні загальнонаукові концепції алгоритму дослідження та особливості соціологічної методології, зокрема застосовуваної у стратифікаційних розвідках. Висвітлено прояви різних форм структурних нерівностей, їхні чинники, уявлення населення про стратифікаційні порядки й їхню легітимність. Розроблено, за висновками авторських розвідок, узагальнювальну концепцію вимірювання структурних нерівностей у соціології, подану у формі принципів та правил.