Розкрито особливості організації навчально-виховного процесу у вальдорфській школі в контексті філософської концепції антропософії, розробленої Р. Штайнером. Розглянуто поняття ритму в процесі організації навчання в трьох семирічних періодах перебування учнів у школі та проаналізовано засоби, за допомогою яких здійснюється ритмізація їх життєдіяльності.

Розглянуто когнітивно-поведінкову терапію як один із напрямів психотерапії в лікуванні психічних розладів, депресії, спричинених зловживанням наркотиків та алкоголю серед молоді. В основу когнітивно-поведінкової психотерапії покладено корекцію помилкових висновків, що надає змогу змінити ставлення до проблемних реакцій і виправити поведінкові помилки.

Розкрито вплив релігійного чинника на формування і розвиток характерних особливостей виховних традицій Стародавньої Греції. Увагу акцентовано на взаємозв'язку релігійних вірувань греків та виникненні та розвитку специфічних форм і методів соціального виховання жіночої та чоловічої молоді, а також виховних функціях таких суспільних інститутів, як релігійні храми та диктеріони (публічні будинки).

Актуальність теми зумовлена потребою пошуку нової парадигми вищої освіти в постіндустріальному суспільстві, знання історичних джерел якої надасть змогу сформувати об'єктивне уявлення про роль і місце вищої освіти в сучасних реаліях суспільного життя, та необхідністю системного реформування вищої освіти в Україні. Мета роботи - дослідження історичних джерел становлення та розвитку вищої освіти у Європі. Завдання - проаналізувати діяльність вищої ланки освіти в епохи античності та середньовіччя; виявити праобрази сучасних закладів вищої освіти, що функціонували у вказані історичні періоди. Висвітлено передумови становлення та розвитку вищої освіти у Європі.

Висвітлено історичний аспект формування духовно-ціннісного компонента українського виховання. Проаналізовано підходи до трактування поняття "духовність", розкрито особливості його змістового наповнення в процесі історичної еволюції. Обгрунтовано основоположний статус цього компонента в традиційній українській системі виховання та потребу його посилення за сучасних умов.

Розглянуто історичний контекст розвитку кримінальної відповідальності неповнолітніх, види покарань і процес їх гуманізації. Обгрунтовано, що засобом гуманізації покарання неповнолітніх злочинців став виховний підхід. Виявлено особливості історичних етапів його розвитку. Установлено, що на першому етапі становлення виховного підходу його суть полягала у виключенні підлітків із негативного соціального середовища (неблагополучної сім'ї, вуличних молодіжних угруповань тощо) та включення в штучно створене соціально-позитивне (реформаторії, притулки, клуби тощо); на другому - у поєднанні виховних і медичних підходів до виправлення неповнолітнього правопорушника та набуття ювенальним правосуддям терапевтично-виховного змісту; на третьому - у трансформації терапевтично-виховного підходу у відновно-виховний і появі відновного правосуддя.

Наведено результати комплексного історико-педагогічного дослідження виховання як соціокультурного феномену (період античності). Зауважено, що аналіз історичної еволюції виховання, здійснений в логіці цивілізаційного розвитку західноєвропейського суспільства античного періоду базується на авторському теоретико-методологічному трактуванні його сутності. Зазначено, що застосування соціокультурного підходу дозволило спроектувати узагальнену модель виховання, на основі якої розроблено конкретні моделі, що функціонували у різні історичні періоди античності у Стародавній Греції.