У роботі проаналізовано форми прояву образу Божої Матері в літературі XVII-XVIII століть. Досліджено літературні твори українських барокових письменників - Іоаникія Галятовського, Іоана Максимовича, Димитрія Туптала, Іоана Величковського, Антонія Радивиловського, Григорія Сковороди, так і невербальні тексти - ікони, гравюри, емблеми та ін. Особливості функціонування символічних образів Божої Матері розглянуто крізь призму складових семіотики - семантики, синтактики і прагматики. Велику увагауприділено проблемам символу в структурі тексту, залежності символічного значення від поетики бароко та проекції образу Богородиці на людей.

Проповіді Лазаря Барановича розглянуто як тексти, побудовані на риторичних засадах. Для представлення й увиразнення зображуваного предмета автор черпає із топосів, що застосовувалися в античних риториках як для похвали богів, так і для прославляння людей. Він користується топосами дефініції, розділення, антитези, прикладу та ін.

Досліджено проповіді архієпископа Чернігівського та Новгород-Сіверського Лазаря Барановича. Вивчено його постать як образ лідера, який формував Чернігів як новий адміністративний та духовний центр Київської митрополії. Розглянуто, як впливав статус першої особи в Київській митрополії на проповідницькі компетенції Лазаря Барановича, чим керувався цей діяч під час написання проповідей; які правила, стереотипи, канони лежали в основі його текстотворчої поведінки; як виявляється його ідентичність у текстах; хто були читачі й слухачі його проповідей; якою поставала людина у його казаннях; наскільки популярними були його книги в Україні та поза її межами.

Вивчено літературну рецепцію постаті Лазаря Барановича його найближчим оточенням. Розглянуто проповіді Лазаря Барановича як послання, тексти яких містять віртуальні образи автора та читача (адресанта й адресата). Проаналізовано образ автора української барокової проповіді як ритора та проповідника на прикладі казнодійського доробку Лазаря Барановича. Охарактеризовано проповідника через мову його казань, картину світу, показники ідентичності, опозицію "віри і справ", автокомунікацію та самохарактеристики. Вивчено композицію казань Лазаря Барановича з точки зору специфіки їх ексордіумів, нарацій та конклюзій. Визначено особливості тлумачення образів святих у проповідях і топічну організацію текстів. З'ясовано характеристики віртуального читача/слухача проповідей Лазаря Барановича. Висвітлено особливості гіперкомунікації у проповідях. Проаналізовано специфіку інтелектуальної, емоційної й естетичної дії проповідей на читача. Окреслено коло реальних читачів збірників проповідей, вивчено рецепцію книг і вплив збірників на розвиток української, російської та сербської гомілетики.

Розглянуто способи зображення Пресвятої Трійці в українській проповіді другої половини XVII ст. Джерелами вивчення стали тематичні проповіді Л. Барановича та А. Радивиловського. Для розкриття одного з найбільш таємничих догматів барокові казнодії вдавалися до теорії гостроти розуму, аналогій, ілюстрацій, прикладів і молитовних формул.

Рассмотрены способы изображения Пресвятой Троицы в украинской проповеди второй половины XVII в. Источниками для изучения проблемы стали тематические проповеди Л. Барановича и А. Радивиловского. Для раскрытия одного из наиболее тайных догматов барокковые проповедники использовали теорию остроты ума, аналогий, иллюстраций, примеров и молитвенных формул.

The article considers the representation methods of Holy Trinity in the Ukrainian Baroque sermon in the second half of the XVII century. The sources of the problem became the issue-related sermons of L. Baranovych and A. Radyvylovskyi. The baroque ecclesiasts use the theory of acute mind, analogies, illustrations, examples and devotional formulas for disclosure one of the most mysterious articles of faith.

Розглянуто літературний образ ікони Іверської Богородиці на матеріалі "Неба нового" Іоаникія Галятовського. Проаналізувавши оповідання, зроблено висновок, що основними функціями образу Іверської Божої Матері є апостольська та функція захисниці і заступниці Іверського монастиря.

15 - 16 жовтня 2021 р. в Харкові проходила міжнародна наукова конференція "Мотиви стихійних лих і катастроф в онтології українських книжників XI - XVIII ст.". Організатори - Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Колегія Патріярха Мстислава й кафедра історії української літератури Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Дистанційний формат уможливив участь у конференції не тільки харків'ян, а й літературознавців з Києва, Варшави, Львова, Кракова, Чернігова, Бердянська.