У дисертації проведено системне дослідження суб'єктних синтаксем у семантично елементарному та неелементарному простому реченні. Виділено семантичні різновиди суб'єктних синтаксем залежно від семантичних типів предикатів. Описано відмінкові та прийменниково-відмінкові засоби вираження семантико-синтаксичної категорії суб'єкта. Розглянуто позиційні варіанти суб'єктних синтаксем.

Системно досліджено об'єктні мінімальні семантико-синтаксичні одиниці у зв'язку з семантичними типами предикатів. Описано знахідний відмінок як основний засіб вираження семантичної категорії об'єкта в елементарних і неелементарних простих реченнях.

Проведено системне дослідження складних мінімальних семантико-синтаксичних одиниць у структурі семантично ускладнених простих речень сучасної української літературної мови. З'ясовано закономірності ускладнення субстанціальних синтаксем предикатними значеннями дії, процесу, стану, причини, наслідку, умови, допустовості, часу.

Проведено комплексне дослідження мінімальних семантико-синтаксичних одиниць сучасної української літературної мови у семантично елементарних і неелементарних простих реченнях. Запропоновано їх типологію, описано семантичні різновиди, морфологічні засоби вираження, позиційні (формально-синтаксичні та комунікативні) варіанти. З'ясовано принципи деривації складних мінімальних семантико-синтаксичних одиниць. Виявлено співвідношення семантико-синтаксичної структури простого елементарного речення з його формально-синтаксичним та актуальним членуванням.

Проведено системне дослідження локативних синтаксем сучасної української літературної мови на матеріалі художніх текстів у зв'язку з семантичними і валентними типами предикатів. Описано прийменникові відмінки як морфологічні засоби вираження категорії локатива в елементарних та неелементарних простих реченнях, її лексичне наповнення.

Проаналізовано мінімальні семантико-синтаксичні одиниці елементарного та ускладненого різновидів. Виділено семантичні й валентні класи предикатів, охарактеризовано відповідні їм субстанційні компоненти з погляду їх облігаторності / факультативності в семантико-синтаксичній структурі елементарного простого речення. Описано центральні й периферійні морфологічні засоби вираження мінімальних семантико-синтаксичних одиниць у зв'язку з семантичними різновидами, визначено їх типові й нетипові формально-синтаксичні варіанти. Простежено можливі вияви суб'єктної, об'єктної, адресатної, інструментальної, локативної, адвербіальної, атрибутивної та модальної транспозиції відмінків, прийменниково-відмінкових і невідмінкових форм. Досліджено механізм творення складних мінімальних семантико-синтаксичних одиниць. Установлено специфіку функціонування семантичних компонентів у комунікативних позиціях теми й реми. З'ясовано характер симетрії / асиметрії семантико-синтаксичної, формально-синтаксичної та комунікативної структури речення. Визначено кількість базових (елементарних) і похідних (складних) мінімальних семантико-синтаксичних одиниць сучасної української літературної мови, ранжовано їх за диференційними ознаками.

Проаналізовано особливості та структурні вияви категорії однорідності на семантико-синтаксичному рівні простого речення. Простежено еволюцію поглядів на речення з однорідними членами та узагальнювальним словом, з'ясовано статус цих конструкцій у сучасній лінгвістиці. Визначено спільні та відмінні диференційні ознаки категорій сурядності та однорідності. Увагу зосереджено на семантико-синтаксичній типології та дериваційних параметрах однорідних синтаксем. Виявлено різновиди семантико-синтаксичних відношень між синтаксемами однорідного ряду та специфіку їх реченнєвої залежності від опорного компонента. Встановлено закономірності функціонування однорідних синтаксем у семантико-синтаксичній структурі простого речення та їхню кореляцію з формально-синтаксичними компонентами.

Здійснено комплексний аналіз комунікативно-прагматичних парадигм речень-висловлень у сучасній українській мові. Визначено поняття комунікативно-прагматичної парадигми у зв'язку з комунікативно-синтаксичною категорією настанови, орієнтованої на вияв мети комунікативного акту. Вивчено погляди лінгвістів на комунікативні типи висловлень. Вибудувано кількарівневу комунікативно-прагматичну парадигму висловлень відповідно до комунікативної настанови мовців. Теоретичну проблематику розглянуто на тлі морфологічної і синтаксичної структури сучасної української літературної мови. На матеріалі художніх текстів сучасної української мови виявлено лексико-граматичні засоби репрезентації комунікативних парадигм висловлень: частки, модальні слова, займенники, прислівники, дієслівні форми, перформативи, інтонацію, порядок слів, повтори, специфічні синтаксичні конструкції (номінативні, вокативні, еліптичні) тощо. На найвищому рівні виокремлено такі основні комунікативні парадигми, репрезентовані відповідними комунікативними типами висловлень: інформативні, директивні, оптативні, етикетні, оцінні, питальні, кожна з яких на нижчих рівнях членування охоплює підпарадигми, зумовлені конкретними інтенціями учасників спілкування. Інформативна парадигма охоплює розповідні речення реальної модальності, які забезпечують потребу мовця висловити думку, констатувати факти дійсності, повідомити про щось, підтвердити чи заперечити інформацію. Директивна парадигма репрезентована спонукальними конструкціями з дієслівними предикатами у формах імператива, які містять наказ, вимогу, розпорядження, заклик, пораду, застереження, заохочення, прохання, благання, умовляння, запрошення, дозвіл, заборону. Оптативна парадигма охоплює висловлення з дієслівними предикатами бажального способу з семантикою бажаних для мовця дій, процесів, станів. Сукупність висловлень мовленнєвого етикету формують етикетну комунікативно-прагматичну парадигму. Оцінна парадигма охоплює висловлення переважно номінативного типу, що виражають позитивні характеристики осіб, предметів, явищ довкілля: схвалення, захоплення, приємне здивування, повагу, шану. Питальна надпарадигма являє собою сукупність таких комунікативно-прагматичних парадигм: уточнювальної, з'ясувальної, риторичної, спонукальної.

Проаналізовано кодифіковані та некодифіковані негативнооцінні лексеми з власне-образливою конотацією та контекстуально набутою, які формують інвективний континуум в українських медіатекстах. Виділено тематичні групи образливої лексики семантичного діапазону "Людина", які відбивають фізичні, психоемоційні, морально-етичні якості адресата, його етнічну, соціально-професійну, гендерну, конфесійну, політичну належність. Визначено їхній психолінгвістичний потенціал і прагматичне спрямування. Встановлено лінгвістичні та позалінгвальні чинники інтенсивності негативного впливу інвективи на психологію індивіда та масову свідомість, яка залежить, з одного боку, від змістового наповнення образливого вислову, його спрямування, з іншого - від вікових, індивідуально-психологічних особливостей реципієнта, рівня його вихованості, ментальності, темпераменту, стресостійкості, соціального статусу.

Навчально-методичний посібник містить основні теоретичні положення про словосполучення, просте і складне речення, засоби передачі чужого мовлення й текстові одиниці, а також методичні поради майбутнім учителям-словесникам щодо ефективної організації вивчення синтаксису у шкільному курсі української мови. Питання для самоперевірки, термінологічний словник, схеми й зразки синтаксичних розборів, рекомендована література сприятимуть осмисленню багатьох аспектів курсу, зокрема й проблемних питань синтаксису, а система вправ до кожної теми дасть змогу студентам закріпити теоретичний матеріал, допоможе їм виробити й удосконалити вміння та навички, необхідні для фахової підготовки. Наведені вправи мають різноманітний характер: спостереження над мовними фактами, їхній аналіз, порівняння, робота з текстами, синтаксичний розбір, побудова власних висловлень тощо. Посібник слугуватиме в організації практичних занять, самостійної та індивідуальної роботи студентів з навчальної дисципліни «Синтаксис української мови».