На підставі широкого кола джерел досліджено культурно-освітню діяльність громадських організацій України за умов непу: профспілок, комсомолу, організацій національного спрямування та добровільних товариств. Визначено типи, структуру та ідейні засади громадських організацій, що займались культурно-освітньою діяльністю, досліджено основні напрямки цієї діяльності. Проаналізовано форми, методи і засоби посилення впливу комуністичної ідеології на діяльність громадських організацій.

Досліджено проблему становлення й особливості розвитку виданичої справи в радянській Україні у 1920 - 1930-ті рр. Висвітлено структуру книговидавничої мережі, матеріально-технічне та кадрове забезпечення видавництв. Наведено основні напрями, форми та методи виданичої діяльності та вплив урядової політики на розвиток видавничої справи. Розглянуто ідеологічний контроль і політичну цензуру у видавничій справі.

На основі всебічного аналізу оригінальних архівних документів, наукових публікацій зроблено спробу комплексного дослідження проблеми становлення та особливостей розвитку видавничої справи в Радянській Україні в 1920 - 1930-ті рр. Визначено рівень розкриття проблеми в науковій історичній літературі, встановлено, що вона ще не стала предметом комплексних наукових досліджень. Проаналізовано передумови створення та організаційні засади видавництв, які діяли в УСРР - УРСР у 1920 - 1930-ті pp., розкрито особливості становлення видавничої мережі та охарактеризовано її структуру, виявлено провідні видавництва. Здійснено історично-науковий аналіз матеріально-технічної бази видавництв. Проаналізовано кадровий склад видавничої галузі, специфіку його формування та систему підготовки; розкрито ринковий аспект діяльності видавництв. З'ясовано вплив влади на зміст, соціальне призначення та тематику книжкової продукції. Показано вплив українізації на діяльність видавництв. З'ясовано особливості організації випуску періодичних видань. Показано процес формування адміністративно-бюрократичної системи управління видавничою справою в 1920-ті рр. та з'ясовано особливості ідеологічного керівництва й контролю за видавничою діяльністю в 1930-ті рр.; висвітлено вплив політичної цензури на друковані видання.

Розглянуто книжковий ринок України 1920-х рр. Мета роботи - показати як в 1920-і рр. держава формувала читацький інтерес, регулювала характер і пріоритети попиту споживача друкованої продукції засобами цінової політики. В ході вивчення проблеми застосовувалися як загальнонаукові, міждисциплінарні, загальноісторичні, так і спеціальні методи наукового дослідження. Проведено історичний огляд книжкового ринку України в 1920-і рр. Визначено пріоритети споживачів друкованої продукції. Встановлено, що держава намагалась не допустити ринкового впливу на встановлення цін і виступила його регулятором. Галузь застосування результатів: результати роботи можуть бути використані у навчальному процесі вищих навчальних закладів при викладанні дисципліни "Організація захисту прав споживачів". Висновки: питання здешевлення книжок стало послідовною партійною та державною політикою. І, хоча, державну дотацію зосередили в основному на книгах для села, масовій соціально-політичній літературі, яка перестала бути рентабельною на ринку книги, і підручниках, та, в результаті цілеспрямованої державної політики, книга дешевшала.

Розглянуто комплекс питань, пов'язаних з соціокультурними передумовами російсько-української війни. Досліджено витоки та походження ідеології рашизму. Проаналізовано особливості неоімперської, тоталітарної ідеології рашизму, яка спрямована на нівелювання національно-культурних цінностей, формування меншовартісної свідомості та самосвідомості українців. Розглянуто вплив на ідеологеми «русского міра» історичного та політичного міфів. Визначено роль особи у реалізації практики рашизму. Досліджено трансформації ідеологеми «братніх народів» та «возз'єднання» у світлі компаративної соціології у XXI столітті. Охарактеризовано культуру як засіб насадження російсько-імперської ідентичності. Акцентовано увагу на нищенні національно-культурної ідентичності українців як основну передумову російсько-української війни.

Проаналізовано особливості функціонування видавництв в Україні в умовах політико-ідеологічного контролю над культурною сферою другої половини 40-х - 50-х рр. ХХ ст. Встановлено, що видавнича діяльність в 1940 - 1950-і рр., як і взагалі протягом всього періоду існування Радянського Союзу, відповідно до партійних директив розглядалася як інструмент ідеологічного впливу на суспільство. Саме книжково-газетним видавництвам панівна комуністична партія відводила роль головного популяризатора своєї політики, тому навіть в умовах післявоєнної розрухи та відновлення економіки держава шукала ресурси для відновлення їх діяльності. Адміністративно-командні методи управління всіма сферами культурного життя, у тому числі й видавничою, ідеологічний тиск, який був дещо послаблений у період війни, з другої половини 1940-х рр. знову починають набирати сили й незабаром набувають характеру ідеологічного наступу. Усім організаціям та установам країни було заборонено випускати самостійно (поза офіційно існуючими видавництвами) книжки, брошури, періодичні видання. Суттєву роль у механізмі ідеологічного впливу на видавничу діяльність відігравала цензура. В умовах тоталітарного суспільства й розгалуженої адміністративно-бюрократичної системи контролю за видавництвами та друкованими виданнями вся друкована продукція ретельно вивчалася на предмет її відповідності ідеологічній політиці держави. Періодична преса публікувала інформаційні матеріали, які не суперечили панівній ідеології і мали формувати потрібну владі суспільну думку. Художні твори, наукові праці передусім розглядалися під кутом зору "ідеологічної витриманості", від чого залежало бути чи не бути їм надбанням громадськості. Особливо системному політичному контролю та ідеологічному редагуванню підлягала українська книга, в якій найчастіше за утвердженням влади "проводилися дрібнобуржуазні націоналістичні погляди". Спеціальні державні та партійні органи, що здійснювали цензурний нагляд, укладали за спеціально розробленою методикою різні види списків друкованих видань, так званої "ідеологічно-шкідливої" літератури, яка підлягала вилученню з видавництв, книжкових складів, магазинів, фондів бібліотек. Конфіскації підлягали твори численних авторів - жертв репресій чи різноманітних ідеологічних кампаній проти "буржуазних космополітів", "критиків-антипатріотів", "переродженців" в історії, філософії, літературі й мистецтві, вчених-генетиків та ін. Також з читацького обігу виймалися книги емігрантів, видання релігійного змісту, а також книжки, в яких містилися фотографії, цитати з праць, позитивні згадки про "ворогів народу". Посилювався нагляд за вивезенням літератури і тими виданнями, які надходили з-за кордону. Адже, поміж першочергових завдань режиму в повоєнний період було виключення будь яких іноземних впливів. Книги в радянському суспільстві виконували виховну функцію тому держава намагалася стимулювати читацький інтерес випуском ідеологічно витриманої літератури великими накладами, ігноруючи інтереси читачів. Питання реалізації непроданої книжкової продукції вирішувалося через комплектування нею бібліотек, внаслідок чого їх книжкові фонди переповнювалися непотрібною для читача літературою.

Проаналізовано методи та прийоми роботи з історичними джерелами, які найчастіше використовуються в практичній роботі вчителя історії з метою активізації пізнавальної діяльності учнів. Розглянуто основні методичні прийоми використання історичних документів у процесі формування компетентностей науково-дослідницької та пізнавальної діяльності студентів. З'ясовано, що робота учнів над вивченням документів повинна бути добре організована вчителем і здійснюватися за певним алгоритмом. Поетапність роботи над історичними джерелами з урахуванням вікових особливостей робить процес навчання більш осмисленим, розвиває історичне та критичне мислення. Робота над історичними документами завжди має бути спрямована на формування таких умінь і навичок, які дозволять учням самостійно здобувати знання з різних джерел і творчо використовувати їх у подальшій діяльності, тобто бути компетентними. Встановлено, що робота з історичними джерелами є однією з необхідних форм роботи на уроці, яка сприяє поглибленому вивченню теми, розвитку критичного мислення, формуванню власної думки, життєвої та громадянської позицій. Дослідницька робота з документами як на уроці, де навчальний процес організовує вчитель, поза уроком, де переважає самостійна робота учнів, так і в позакласній та позаурочній діяльності, сприяє активізації пізнавальної діяльності учнів. Аналіз теорії та практики вивчення історії шляхом роботи з документальною базою дозволяє стверджувати, що включення різноманітних видів документів до навчальної програми шкільного курсу "Історія України" сприяє формуванню цілісних, системних, структурованих знань в учнів про історичний процес, створює умови для глибокого розуміння закономірностей історичного розвитку і стимулює дослідницьку діяльність. Поетапна робота з історичними документами дозволить уніфікувати теоретичний і практичний підхід у навчанні, на прикладі роботи з документами надасть учням уміння працювати з різними історичними джерелами, що стане необхідним навиком під час навчання у вищій школі.

Проаналізовано методи та прийоми роботи з візуальними джерелами, які найчастіше використовуються в практичній роботі вчителя історії з метою активізації критичного мислення учнів. Розглянуто основні методичні прийоми застосування візуальних історичних джерел у процесі формування компетентності науково-дослідницької та пізнавальної діяльності учнів. З'ясовано, що робота учнів з опрацювання візуальних джерел має бути раціонально організована вчителем і виконуватися за єдиним алгоритмом. Поетапність роботи над візуальними історичними джерелами з урахуванням вікових особливостей робить процес навчання більш осмисленим, розвиває критичне та історичне мислення. Робота над візуальними історичними джерелами має бути спрямована на формування таких умінь і навичок, які дозволять учням самостійно здобувати знання з різноманітних джерел і творчо застосовувати їх у подальшій діяльності, тобто бути компетентними. Встановлено, що візуалізацію на уроках історії можна здійснити за допомогою карт, малюнків, графічної статистики (таблиць, схем, діаграм), творів образотворчого мистецтва (картин, скульптури, архітектурних споруд, меморіальних комплексів), плакатів, карикатури, фотографій, відеоджерел (відеофільмів, кінофільмів, відеосвідчень), презентацій, інфографіки, речових пам'яток. Застосування різноманітних візуальних джерел на уроках історії в закладах загальної середньої освіти дає можливість на якісно новому рівні вивчати предмет, сприяє більш поглибленому вивченню предмета учнями, формуванню в них певних вмінь та навичок, власної думки, життєвої та громадянської позицій, розвитку в учнів критичного мислення, вміння систематизувати історичну інформацію, самостійно інтерпретувати зміст історичних джерел і спонукає учнів до осмисленого вивчення подій минулого та значно полегшує роботу вчителя. Використання того чи іншого джерела інформації під час вивчення запропонованої теми має бути доречним і залежати від мети, яку прагне досягти вчитель на уроці історії. Також важливою умовою використання візуального історичного джерела є врахування вікових особливостей учнів. Робота з візуальними історичними джерелами створює сприятливі умови для засвоєння запропонованої інформації та її самостійного здобуття, критичного перегляду та практичного застосування творчих завдань через партнерство учнів і вчителя.

Проаналізовано особливості реалізації мовної політики радянською владою в Україні. Розглянуто одну з найзапекліших дискусій щодо теорії "боротьби двох культур", яка виникла на початку й обговорювалась впродовж 1920-х рр. та відобразилась на всьому культуротворчому процесі даного періоду. З'ясовано, що у 1930-ті рр. ті, хто хотів доступитися до сучасних знань та сучасної думки, мусили дедалі частіше вдаватися до російської мови. Хто ж дотримувався української, не тільки прирікав себе на приниження, а й, навіть, наражався на небезпеку бути проголошеним ворогом народу з усіма наступними наслідками. Після закінчення Другої світової війни знову посилився великодержавний вплив у процесі висвітлення та викладання історії, сталися зміни в ідеологічних формулюваннях, які позначилися на становищі української мови. На хвилі поміркованої десталінізації, спостерігалося деяке пом'якшення у мовній сфері. Проте вже наприкінці 1950-х рр. радянська влада продовжила примусовий курс русифікації, результатом якого стало різке обмеження використання української мови в економіці, суспільно-політичному житті, освіті, науці та культурі. Проти процесів русифікації населення України виступали українські науковці, педагоги, письменники, громадські діячі. Але влада вдавалася до різних заходів, щоб змусити населення користуватися російською мовою. Зменшувався тираж україномовних періодичних видань, книг, підручників. Скорочувалась кількість україномовних шкіл. Можна було навчатися в Україні і не вивчати української мови. В театрах, кінотеатрах та на телебаченні домінувала російська мова. Відчутна перевага національної мови спостерігалася лише в радіопередачах. Встановлено, що влада підступно втручалася в розвиток української мови, спрямовуючи зусилля на її штучне зближення з російською (так зване "злиття"), тобто етнокультурну асиміляцію. Агресивна русифікація в містах починалася з дитсадка. Значна частина українців змушена була навчатися в російських школах, а потім майже всі вступали до закладів вищої освіти з російською мовою навчання. Так, серед громадян України з дитинства формувався стереотип неповноцінності української мови. Вся система освіти закладала підвалини для широкомасштабної денаціоналізації підростаючого покоління.