Досліджено й осмислено соціально-філософські аспекти концепції "Сродної" праці Г.Сковороди, як однієї з найважливіших передумов досягнення людиною щастя, реалізації людського способу життєдіяльності, самоствердження, самопізнання. Необхідність самопізнання зумовлено потребою усвідомлення змісту, напрямку та мети своєї діяльності, бажанням проникнути у таємниці природи і закономірності суспільного буття. "Сродну" працю представлено як основу діяльності, спрямованої на користь суспільства, що є визначальним фактором для відродження національних коренів та морального закону "всередині нас". Розкрито сутнісні особливості "сродності" та форми її вияву - здібності, нахили, що дозволяє визначити її ("сродність") як внутрішній стимул, потребу у виявленні та реалізації своїх сутнісних сил. "Сродна" праця допомагає людині знайти форми індивідуального вираження своїх думок і почуттів. Уміння виплекати свій задум і втілити його на відповідному матеріалі шляхом засередженості та напруженості душевних сил, бажання вираження вселюдського у кожному одиничному вияві є лейтмотивом становлення особистості.

Розглянуто актуальні питання професійної компетентності та професіоналізму, проаналізовано основні сучасні підходи до вивчення означеного феномену. Увагу приділено визначенню і тлумаченню суті понять "компетентність" та "професійна компетентність".

Відображено результати теоретико-методологічного аналізу проблеми релігійної віри. Проаналізовано погляди видатних теологів, філософів та психологів щодо означеного питання, окреслено розуміння феномену релігійної віри у сучасній психологічній науці та описано основні його характеристики.

Проаналізовано основні теоретичні підходи до дослідження професійної компетентності, обгрунтовано архітектоніку структурного змісту професійної компетентності державного службовця центрів зайнятості через структурно-функціональні компоненти. Емпірично з'ясовано інтегративну роль особистісної вимогливості в процесі професіоналізації фахівця, експериментально визначено її професійно-статусний модус в процесі професійного становлення державного службовця центрів зайнятості на емоційно-регулятивному, поведінково-діяльнісному, комунікативному, міжособистісно-формальному та міжособистісно-неформальному рівнях. Описано наступні ефекти трансформації особистісної вимогливості: підвищення невротизації, підвищення критичної оперативності, підвищення формальної директивності, підвищення неформального домінування, збереження комунікативних здібностей.

Проаналізовано й узагальнено основні теоретичні підходи до дослідження професійної компетентності, окреслено особливості професійної компетентності педагогів, обгрунтовано та представлено архітектоніку структурного змісту професійної компетентності педагога через структурно-функціональні компоненти, які визначаються функціонально-професійними компетенціями та професійно-важливими якостями як певною структурою комунікативно-характерологічних особливостей. Наведено результати емпіричного дослідження психологічних особливостей професійної компетентності майбутніх педагогів. Досліджено психологічні чинники, які сприяють формуванню професійної компетентності майбутніх педагогів. Представлено характеристику психологічних портретів студентів-педагогів I - IV курсів навчання. Увагу приділено висвітленню структурно-функціональних компонентів професійної компетентності майбутніх педагогів (інтелектуальному; мотиваційному; комунікативному; емоційно-регулятивному; загальнокультурному; спеціально-професійному) та означенню й характеристиці компетенцій, що їх визначають. Зроблено висновки щодо особливостей професійної компетеності та рівня її сформованості в студентів-педагогів, окреслено перспективи подальших досліджень щодо вдосконалення теоретико-методологічних конструктів вивчення професійно-компетентної особистості педагога та прикладних аспектів конструктивної гармонізації процесу його професіоналізації.

Залежна, або адиктивна, поведінка є однією із форм девіантної поведінки, яка виражається в прагненні до відходу від реальності через зміну свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на певних предметах чи видах діяльності, супроводжується розвитком інтенсивних емоцій і має захисний характер. Ще донедавна досить актуальною була проблема хімічних залежностей, таких як тютюнопаління, алкоголізм, наркоманія, залежність від стимуляторів тощо. Проте сьогодні вже не викликає сумнівів, що залежність може розвинутися не лише від уживання психоактивних речовин, а й від різноманітних видів діяльності (або потоків інформації), які приносять безпосереднє задоволення. Сучасний реєстр подібних поведінкових адикцій, на думку окремих авторів, нараховує близько тисячі різних адиктивних "агентів" (адиктогенів), що спонукують до формування нефармакологічних хвороб залежності. За умов сьогодення досить помітним є виражене прагнення людей орієнтуватися насамперед на кар'єрні та професійні досягнення. Відповідно, фахівець щораз більше часу проводить на роботі і менше часу приділяє іншим сферам свого життя. Подібний спосіб життя утворює певний перекіс у бік професійної діяльності, що може спричиняти виникнення значних проблем в інших сферах життя та порушення психологічного здоров'я. Професійні адикції в патологічній формі прояву стають дедалі частішим явищем, а це означає, що з'являється більша кількість людей, яка потребує психологічної допомоги. Тому одними з найбільш важливих практичних завдань сьогодення є збереження професійного здоров'я фахівця, профілактика професійних залежностей та формування гармонійно розвиненої особистості.

Проблема вивчення особистості професіонала належить до найбільш важливих та складних питань у психології. Проаналізовано феномен "професійна ідентичність" та його значення для аналізу професіоналізації державних службовців. Подано аналіз наукових робіт вітчизняних і зарубіжних учених з питань професійної ідентичності. Розглянуто базові поняття "ідентичність", "професійна ідентичність". Актуальність дослідження зумовлена тим, що професійна ідентичність виступає як внутрішнє джерело професійного розвитку й особистісного зростання будь-якого суб'єкта діяльності, а питання про розвиток професійної ідентичності входить до кола загальної проблеми становлення професіонала. Зроблено висновок про те, що професійна ідентичність є інтеграційним поняттям, у якому виражається взаємозв'язок когнітивних, мотиваційних, поведінкових, ціннісних характеристик особистості, які надають змогу людині професійно зорієнтуватися, реалізуватись у професії, спрогнозувати перспективу розвитку людини у ролі професіонала. Професійна ідентичність є однією із основних індикаторів професіоналізму і визначається як ототожнення себе з обраним видом діяльності. Професійна ідентичність поєднує соціальний і особистісний складники ідентичності особистості і стає одним із важливих чинників у становленні людини як професіонала. Представлено та проаналізовано результати емпіричного дослідження професійної ідентичності державних службовців. Зроблено висновки щодо особливостей професійної ідентичності державних службовців та рівня її сформованості, окреслено перспективи подальших досліджень щодо вдосконалення теоретико-методологічних конструктів вивчення професійної ідентичності державного службовця та прикладних аспектів конструктивної гармонізації процесу його професіоналізації.

Залежна, або адиктивна, поведінка - одна з форм девіантної поведінки, яка виражається в прагненні до відходу від реальності через зміну свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на певних предметах чи видах діяльності, супроводжується розвитком інтенсивних емоцій і має захисний характер. Питання професійних адикцій - одне з найбільш важливих у контексті актуальних питань професійної психології. Незаперечний той факт, що професійна діяльність - одна з найбільш вагомих сфер у житті сучасної людини, оскільки саме її здійснення створює умови для самореалізації особистості, для забезпечення матеріального благополуччя та духовних цінностей тощо. Однак є певні ризики, пов'язані з неправильною організацією режиму діяльності, що призводять до виникнення й розвитку професійних деформацій, деструкцій, трудових адикцій. Більшість підходів до проблеми трудоголізму має схоже срямування та визначається і зарубіжними, і вітчизняними вченими: трудоголізм - адикція, утеча від реальності за допомогою зміни свого психічного стану, що досягається фіксацією на роботі; деструктивна залежність - потяг людини до роботи, який, при прийнятті характеру залежності, витісняє всі інші інтереси та потреби, заповнює собою життя. Професійні адикції, зокрема трудоголізм, порушують цілісність особистості, негативно впливають на продуктивність діяльності, призводять до стану хронічної втоми, зниження працездатності, психосоматичних захворювань, конфліктів, кризових станів, регресу й навіть професійної деградації.

Представлено результати розробки проблематики, що стосуються психологічних особливостей розвитку професійної кар'єри державних службовців. Викладено уявлення зарубіжних та вітчизняних учених про це явище. Особливості кар'єрного становлення особистості розглянуто у двох напрямах - структурному та процесуальному. Виокремлено й описано стадії кар'єрного становлення фахівця: адаптаційну, інтернальну та стагнаційну. Презентовано модель стадій професійного становлення державних службовців центрів зайнятості. Виявлено, що на державній службі темпи кар'єрного розвитку спеціалістів відрізняються від темпів професійного становлення працівників у підприємницьких структурах. До того ж аналіз посадового підвищення свідчить про стихійність кар'єрного зростання державних службовців, нерівномірність стажу перебування на посаді, утворення так званих кар'єрних тупиків або швидкісних десантних кар'єр. Ці кар'єрні аномалії негативно впливають на стимулювання трудової й фахової віддачі від державних службовців, підтримку сприятливого соціально-психологічного мікроклімату в їх середовищі. Негативним явищем, хоча й типовим для вітчизняної державної служби, є швидкісна кар'єра. Її зміст полягає в стрімкому підвищенні по службі або прийнятті на державні посади (часто дуже високого рівня) осіб без відповідної практики й професійного досвіду. На практиці ж державний службовець перед призначенням на високу посаду повинен пройти всі щаблі, що їй передують. Ця вимога диктується інтересами суспільства, ураховуючи підтримку високого авторитету держави й повагу до її законів.

Викладено результати теоретичних та емпіричних досліджень, що стосуються вивчення соціально-психологічної компетентності персоналу у сфері публічного управління. Здійснено теоретичний аналіз концептуалізації понять "компетентність" і "компетенція" у психологічній літературі. Запропоновано структурно-функціональну модель соціально-психологічної компетентності публічних службовців, яка дає можливість виокремити інтегральні компетенції на психологічному та соціальному рівнях, потрібні для успішного виконання професійних обов'язків. Обґрунтовано основні критерії та методики дослідження психологічної складової компетентності, зокрема шляхом вивчення аксіологічних аспектів діяльності публічних службовців, їх акмеологічної орієнтації та ресурсного потенціалу. Представлено результати емпіричного вивчення командних ролей як предиктора професійної успішності особистості, показників ефективної комунікації та копінг-стратегії у міжособовій взаємодії представників публічної служби. Додатково наведено методичний інструментарій, застосований у дослідженні соціально-психологічної компетентності публічних службовців, а також апробовані тренінгові програми для підвищення рівня сформованості вищеозначених компетенцій.

Здійснено аналіз основних підходів, у межах яких вивчається професійна компетентність юриста. Описано феномени "компетентність", "професійна компетентність". На основі теоретико-методологічного аналізу наукової літератури узагальнено основні характеристики юридичної діяльності. Розглянуто психологічні особливості діяльності юриста, визначено систему особистісних якостей юриста, що зумовлюють ефективність професійної діяльності. Окреслено особливості формування професійної компетентності фахівця. Розглянуто компоненти особистості юриста, сукупність яких спрямовано на вдосконалення професійної діяльності. Зазначено, що професійна компетентність юриста характеризується сформованістю цілісного комплексу знань, умінь та навиків, психологічних якостей, професійних можливостей. Зазначено, що професійно-компетентна особистість - це особлива конкретизація категорії "особистість". Особистість фахівця являє собою систему певних психологічних властивостей та рис, які є необхідними для ефективного виконання професійної діяльності; професійно-компетентна особистість характеризує людину як фахівця, котрий має достатні професійні знання, уміння, навички, професійну зацікавленість, професійний інтерес і здібності, професійний підхід та професійне ставлення до своєї праці й спроможний ефективно реалізовувати професійну діяльність та передбачати її наслідки; професійно-компетентна особистість володіє відповідними професійними знаннями та вміннями (які визначають результативність професійної діяльності), а також комплексом професійно важливих якостей (сукупність психологічних якостей особистості, що визначають успішність навчання та ефективне виконання професійної діяльності), що в сукупності дають змогу людині реалізувати себе як професіонал. Запропоновано власне визначення професійної компетентності фахівця юридичної сфери діяльності, розкрито її структуру, де основними складовими компонентами є загальнокультурна компетентність; особистісно-мотиваційна компетентність; практично-діяльнісна компетентність; спеціальна; професійно-правова компетентність; персональна (особистісна) компетентність; комунікативна компетентність; психологічна компетентність; соціально-психологічна компетентність; соціальна-перцептивна компетентність; аутокомпетентність.

Розглянуто матеріал, що дає змогу отримати уявлення про загальні теоретичні положення соціально-психологічного тренінгу, а також про різні види групової психологічної роботи. Визначено теоретичні основи соціально-психологічного тренінгу: поняття, мета, завдання; основні принципи та норми групової роботи; основні тренінгові методи та форми організаційної роботи учасників. Наведено питання практикуму з організації та проведення соціально-психологічного тренінгу: тренінг самопізнання та самопрезентації, тренінг командоутворення, тренінг громадського лідерства, тренінг переговорів, тренінг тайм-менеджменту, психічне здоров'я особистості на робочому місці.