Приведены результаты анализа химиорезистентности микобактерий туберкулеза (МБТ), выделенных из мокроты 1 060 больных, принимавших лечение в стационаре в 1994 - 2001 гг. Установлена тенденция к росту удельного веса медикаментозной устойчивости МБТ в целом, а также - полирезистентности. Неблагоприятным является выявление у значительного количества химиорезистентных МБТ способности к массивному росту и увеличение большинства из них при максимальных концентрациях стрептомицина, канамицина, рифампицина и ПАСК, что обусловливает необходимость совершенствования системы контроля за резистентностью МБТ к антимикобактериальным препаратам.

Проведён аналитический обзор литературы по проблеме нетуберкулёзных микобактерий (НТМБ) и микобактериозов (МЗ). Освещены различные аспекты данной проблемы. Особое внимание уделено методам идентификации НТМБ, клиническому течению и лечению МЗ, сочетанию МЗ с ВИЧ-инфекцией. На основании представленных публикаций дана оценка настоящему состоянию исследований, касающихся НТМБ и МЗ. Подчеркивается, что современные исследования по вышеуказанной проблеме проводятся в основном в таких направлениях: МЗ и ВИЧ-инфекция, поиск наиболее эффективных лечебных средств, изучение антигенной структуры НТМБ. Проблема НТМБ и МЗ, безусловно, является актуальной и требует дальнейшего изучения.

Узагальнено сучасні погляди на туберкульоз згідно з даними автопсій. Висвітлено статистику туберкульозу за результатами секційних досліджень, яка охоплює такі питання: розподіл померлих за віком та соціальним статусом, фактори ризику смерті; характеристика туберкульозного процесу, який найчастіше мав летальний кінець; розбіжності між клінічним та патолого-анатомічним діагнозом. Детально проаналізовано причини смерті від туберкульозу за умов епідемії з позицій різних дослідників. Підсумком вищевикладеного є ствердження про суттєве погіршення перебігу туберкульозного процесу та його особливості за сучасних умов, а також висновок про те, що зростання смертності внаслідок прогресування туберкульозу, як це не парадоксально, часто відбувається на тлі сучасної поліхіміотерапії, що пов'язано зі стійкістю мікобактерій туберкульозу до лікарських засобів.

Вивчались динаміка показника смертності від туберкульозу, причини та фактори, які впливають на його зростання. Встановлено пряму кореляційну залежність між зростанням смертності та захворюваності всіма формами туберкульозу, туберкульозу органів дихання, бактеріального і деструктивного. Основною причиною збільшення показника смертності від туберкульозу є пізнє виявлення. За умов епідемії зростає процент померлих працездатного віку та з уперше діагностованим туберкульозом, домінуючою причиною смерті є туберкульозна інтоксикація, посилення негативного впливу різних соціальних чинників. Пріоритетним організаційним заходом є обстеження соціально дезадаптованих верств населення із залученням різних державних установ. Наголошено на необхідності стандартизації обов'язків кожного учасника заходів щодо раннього виявлення туберкульозу та збереження послідовності їх дій.

Наведено результати досліджень на основі анкетних даних і звітів протитуберкульозних диспансерів з метою обгрунтування основних причин неефективної організації стаціонарного й амбулаторного лікування хворих. Встановлено, що одними із важливих причин є відсутність контрольованого лікування хворих, нестача протитуберкульозних препаратів і нерегулярне їх постачання, призначення неправильного режиму лікування, недостатня реалізація соціальної підтримки хворих, погіршення інфраструктури протитуберкульозної служби.

Вивчено вплив різних соціальних чинників на діагностику туберкульозу легень за умов епідемії у 247-ми вперше діагностованих хворих. Встановлено, що під час епідемії значно погіршилася соціальна структура хворих на туберкульоз і вплив соціальних факторів ризику значно перевищив вплив ризиків за соматичними захворюваннями. Пізнє виявлення туберкульозу прямо залежить від наявності соціальних факторів ризику, особливо безробіття, зловживання алкоголем, незадовільних матеріально-побутових умов, що вимагає посилення заходів соціального спрямування, зокрема максимального охоплення профілактичним обстеженням осіб з груп соціального ризику.

Изучено влияние разных социальных механизмов на диагностику туберкулеза легких в условиях эпидемии у 247-ми впервые диагностированных больных. Установлено, что во время эпидемии значительно ухудшилась социальная структура больных туберкулезом. В настоящее время влияние социальных факторов риска значительно превышает влияние риска при соматических заболеваниях. Позднее выявление туберкулеза прямо зависит от наличия социальных факторов риска, особенно безработица, злоупотребления алкоголем, неудовлетворительных материально-бытовых условий. Произошли отрицательные изменения в структуре впервые выявленного легочного туберкулеза во время эпидемии, что требует усиления мероприятий социальной направленности, максимального охвата профилактическим обследованием лиц из групп социального риска.

Проаналізовано 448 випадків смерті хворих на туберкульоз легень до й під час епідемії. Встановлено залежність несвоєчасного виявлення туберкульозу від різних чинників. Доведено суттєве зростання за умов епідемії впливу багатьох несприятливих факторів, пов'язаних із несвоєчасним виявленням туберкульозу, на його перебіг з летальним кінцем. Своєчасність виявлення туберкульозу є основним завданням програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007 - 2011 рр.

Проанализированы 448 случаев смерти больных туберкулезом легких до и во время эпидемии. Установлена зависимость несвоевременного выявления туберкулеза от разных причин. Доказано существенное возрастание в условиях епидемии влияния многих неблагоприятных факторов, связанных с несвоевременным выявлением туберкулеза, на его течение с летальным исходом. Своевременность выявления туберкулеза является важнейшей задачей программы противодействия заболеванию туберкулезом в 2007 - 2011 гг.

Наведено результати аналізу недоліків організації лікування хворих на хіміорезистентний туберкульоз за даними анкетування фахівців-фтизіатрів 27 адміністративних територій. Доведено, що організація лікування згаданої категорії хворих недосконала. Основні її недоліки: невідповідність відділень (палат) для лікування хворих на хіміорезистентний туберкульоз вимогам щодо створення їх, брак умов для лікування таких хворих у санаторіях, недостатня соціальна підтримка та труднощі щодо примусового лікування через брак відділень закритого типу та механізму залучення хворих до лікування у разі відмови. Серед причин неефективної організації лікування хворих є 2 найвагоміші - низька прихильність до лікування і недостатнє функціонування інфраструктури та кадрового потенціалу. Лікарі загальної лікувальної мережі виконують покладені на них обов'язки щодо організації лікування хворих на туберкульоз не в повному обсязі, що нерідко пов'язано з об'єктивними чинниками, зокрема, з недостатністю матеріально-технічного забезпечення та недосконалістю законодавства. Виявлені недоліки організації лікування хворих на хіміорезистентний туберкульоз, а також зауваження та пропозиції фахівців-фтизіатрів різних адміністративних територій дуже актуальні саме тепер, коли назріла потреба в реформуванні медичної галузі, а ефективне функціонування фтизіатричної служби у подальшому залежатиме від правильної інтеграції її в загальну систему надання медичної допомоги.

Розглянуто основні публікації щодо проблеми медикаментозної резистентності мікобактерії туберкульозу, в тому числі ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров'я та Міжнародного союзу боротьби з туберкульозом і захворюваннями легень.

Дані літератури, що характеризують проблему хіміорезистентного туберкульозу (ХРТ) в Україні, свідчать, з одного боку, про постійне зростання його поширеності, а з другого - про недостовірність показників. Лише налагодження моніторингу за ХРТ надасть змогу розробити єдину стратегію контролю за цією недугою. Найважливішим компонентом у контролі за ХРТ є належна організація лікування таких хворих.