Окреслено в тезовому вигляді вихідні положення дослідження культурно-історичної динаміки з позицій семіотики. Зроблено наголос на тому, що семіотичний підхід однозначно є виправданим у випадку інтерпретації історії, адже саме він має застосовуватися тоді, коли фокусом наукового пізнання постають процеси, об'єкти та явища, які мають неоднозначне трактування, є складними за структурою та не можуть бути адекватно витлумачені з позицій лише певних "одновекторних" точок зору. Проілюстровано деякі з основних вихідних положень відповідним історичним фактажем. При цьому до уваги береться цілий ряд порушених наукових проблем: розгляд історії не лише як семіотичної, а і як комунікативної системи; необхідність виокремлення мінімальної знакової одиниці історії; визначення комплексу парадигм і синтагм культурно-історичного процесу; демонстрація факту множинності коду як у випадку осмислення семіотичної структури історичної епохи, прийнятої як мінімальної смислової одиниці історії (космоархеологічний і системний коди), так і в разі інтерпретації сутності синтагми полілінійності (геокліматичний, космоархеологічний, системний коди). У висновках зроблено акцент на тому безперечному факті, що застосування семіотичного аналізу як дедуктивного методу дослідження надає можливість кваліфікувати культурно-історичний процес як складне багатошарове явище, і насамперед - як процес полілінійний. З'ясовано, що оперування поняттям семіотичного коду здатне забезпечити вихід на розуміння причин цієї полілінійності, а виділення історичної епохи як мінімальної смислової одиниці (свого роду "мікрознака") історії відкриває можливість осягнення сутності самого принципу диференціації культурно-історичного процесу на окремі "лінії" розвитку. Підкреслено, що обраний семіотичний підхід у дослідженні історії (і зокрема - визначення її парадигм і синтагм) надає можливість здійснити адекватну інтерпретацію культурно-історичної динаміки, адже передбачає розбудову комплексної - інтегративної - картини бачення поступу історії, осмисленої як результат залучення даних наук як гуманітарного, так і негуманітарного змісту.

Мета роботи - визначення символічного космологічного змісту триярусної моделі греко-скіфської пекторалі. Вперше аргументовано доведено, що розгадку потаємного смислу цього відомого артефакту слід пов'язувати з усвідомленням скіфами астрономічного явища прецесії рівнодень. Зроблено акцент на тому, що триярусна структура пекторалі має багатошаровий космологічний зміст, смисловим центром якого, з-поміж цілого спектра різних міфологічних мотивів, і виступає символічно представлена ідея усвідомлення явища астрономічної прецесії. Проаналізовано систему образів усіх трьох ярусів пекторалі та з'ясовано, які саме космологічні сюжети вони представляють. З огляду на проведену корекцію символічної структури пекторалі, запропоновано авторську інтерпретацію її космологічного змісту. Показано, яким чином певні міфологічні сюжети (мотив "священного шлюбу", міф про "шлюбних" братів Діоскурів, міф про "золоте руно", мотив Світового Дерева) співвідносяться з астрономічними знаннями про прецесію та екліптику в міфологічній свідомості скіфів, утворюючи, зрештою, своєрідний "кістяк" їх світобачення. Визначено, що образи двох братів Діоскурів (старшого за віком і молодшого) уособлюють 2 основні напрями обертання Всесвіту - ідею прецесії та екліптики. З'ясовано також, чому саме центральна з точки зору культового призначення пекторалі сцена - сцена "священного шлюбу" - разом із головними її фігурантами (царем і царицею) опиняється "за кадром" зображеної ("видимої") сюжетної схеми. Зроблено висновок, що організуючим смисловим центром загальної композиційної структури пекторалі постає ідея прецесії. Підкреслено, що ідея прецесії як стрижнева космологічна ідея пекторалі обумовлює основні контури світоглядної матриці скіфів.