Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.766.403

Рубрики:

Геморой

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано результати лікування 180-ти пацієнтів з хронічним гемороєм у період з 1998 до 2006 рр. Основній групі цих хворих (60 осіб) виконано циркулярну гемороїдектомію зі шкірною анопластикою в нашій модифікації. До I контрольної групи ввійшли 75 пацієнтів, яким виконано гемороїдектомію за Milligan - Morgan, II - 45 хворих, яким виконано гемороїдектомію за Уайтхедом. У разі хронічного геморою III - IV ст. виконання гемороїдектомії зі шкірною анопластикою у порівнянні з операцією Milligan - Morgan призводить до вищої радикальності оперативного втручання, а у порівнянні з операцією Whitehead - до зменшення середнього терміну непрацездатності на 24,13 %, достовірного зменшення вираженості больового синдрому на 1,5 бала та зниження частоти пізніх післяопераційних ускладнень. У хворих з хронічним гемороєм III - IV ст. після запропонованого методу гемороїдектомії показники якості життя були в 2 - 4 рази вищими, ніж у пацієнтів після гемороїдектомії за Whitehead.

Окреслено шляхи профілактики ранніх післяопераційних ускладнень, описано розроблений алгоритм передопераційної підготовки, особливості знеболення, операційної тактики та післяопераційного ведення хворих на колоректальний рак. Висвітлено частоту ранніх післяопераційних ускладнень і порівняно їх із показниками вітчизняних та зарубіжних авторів.

Висвітлено перший в Україні досвід локального видалення пухлин прямої кишки на ранніх стадіях за допомогою трансанальної ендоскопічної мікрохірургії (ТЕМ). Наведено критерії відбору пацієнтів для проведення ТЕМ, ранні результати цього лікування та критерії післяопераційного моніторингу стану пацієнтів.

Висвітлено досвід підготовки кишечника до діагностичних маніпуляцій та оперативних втручань у пацієнтів із пухлинними та передпухлинними захворюваннями товстої кишки за допомогою апарату для проведення гідроколонотерапії.

Мета роботи - поліпшити результати відновних операцій при петльових колостомах різної локалізації шляхом зменшення частоти післяопераційних ускладнень. Проаналізовано результати хірургічного лікування 152 хворих віком від 19 до 79 років з петльовими колостомами. Чоловіків було 80 (52,6 %), жінок - 72 (47,4 %). Тривалість періоду від формування стоми до проведення відновної операції і не менше ніж 3 міс. Залежно від способу закриття колостоми пацієнтів розподілили на дві групи. У першій групі (n = 73) у період з 1999 до 2006 р. закриття колостом здійснювали класичним позаочеревинним способом, у другій групі (n = 79) у період з 2006 до 2013 р. - за оригінальною методикою (після мобілізації ділянки кишки зі стомою зонд-провідник, який вводять до операції за допомогою колоноскопа крізь пряму кишку в дистальну петлю ободової кишки, використовують для проведення інтубаційного зонда-дренажу в проксимальну від стоми петлю на відстань 20 см. Після цього стому закривають безперервним дворядним швом. Інтубаційний зонд-дренаж видаляють на 4 - 5-ту добу після відновлення пасажу в товстому кишечнику). Нагноєння післяопераційної рани зафіксовано у 5 (6,8 %) пацієнтів першої групи та у 3 (3,8 %) - другої, недостатність швів анастомозу - відповідно у 6 (8,2 %) та 1 (1,2 %) пацієнта, що свідчить про переваги запропонованого методу. Висновки: використання запропонованого способу закриття петльових колостом дає змогу зменшити частоту неспроможності анастомозу на 6 % у порівнянні з традиційним способом.

У зв'язку з розширенням показань до органозберігальних операцій у випадку раку нижньоампулярного відділу прямої кишки (низька передня резекція прямої кишки, інтрасфінктерна резекція з формуванням колоанального анастомозу) збільшилася кількість протекторних петльових ілеостом і колостом. Частота виведення петльових колостом за наявності злоякісних пухлин ободової та прямої кишок становить 33,4 %. Протекторні петльові колостоми здебільшого потребують проведення повторної операції з відновлення безперервності кишечника ("закриття" стоми). Проте результати відновних операцій залишаються незадовільними і потребують покращання.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.3 + Р457.445.23

Рубрики:

Хірургічна патологія кишечника

Операції на кишечнику

Шифр НБУВ: Ж70307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто причини тонкокишкових кровотеч. Проаналізовано сучасні можливості діагностики у хворих з тонкокишковими кровотечами. Акцентовано увагу на ендоскопічних методах діагностики. Висвітлено основні аспекти лікувальної тактики. Наголошено на доцільності раціональної комбінації методів діагностики та лікування.

Мета роботи - поліпшити результати діагностики та лікування у хворих з тонкокишковими кровотечами (ТКК). Вивчено результати діагностики та лікування 167 пацієнтів з ТКК в хірургічному та проктологічному стаціонарах КЗ КОР "Київська обласна клінічна лікарня". Пацієнтів було розподілено на 2 групи. До основної групи було залучено 98 хворих, яким у період з травня 2013 р. до грудня 2015 р. проводили діагностику та лікування за розробленим діагностично-лікувальним алгоритмом, до групи порівняння - 69 хворих, котрим у період з квітня 2000 р. до грудня 2013 р. здійснювали діагностику та лікування за традиційною схемою, яка передбачала проведення езофагогастродуоденоскопії, відеоколоноскопїї, контрастної рентгенографії тонкої кишки, гемостатичної та інфузійної терапії. В основній групі за допомогою капсульної ендоскопії (КЕ) джерело кровотечі виявлено у 91 пацієнта. Встановити остаточний діагноз та визначитися з лікувальною тактикою на етапі виконання КЕ вдалося у 43 (43,9 %) хворих. У групі порівняння джерело кровотечі на доопераційному етапі виявлено за допомогою традиційного алгоритму лише у 10 (14,5 %) хворих. В основній групі виконано 14 (14,3 %) оперативних втручань, у групі порівняння - 53 (76,8 %). Висновки: чутливість КЕ у виявленні джерела ТКК становила 92,9 %. Щодо встановлення остаточного діагнозу КЕ виявилася на 29,4 % ефективнішою за традиційний алгоритм обстеження на доопераційному етапі у хворих з ТКК. Застосування КЕ у випадку ТКК надало змогу зменшити частоту діагностичних лапаротомій на 62,5 %.

Наведено огляд сучасних лабораторних та інструментальних методів діагностики у пацієнтів з хворобою Крона, їх раціонального комбінованого застосування. Розглянуто консервативне та хірургічне лікування. Особливу увагу приділено малоінвазивним ендоскопічним методам лікування ускладнень хвороби Крона.

Наведено огляд літератури щодо застосування різних малоінвазивних методів хірургічного лікування доброякісних новоутворень прямої кишки (НПК). Дані провідних клінік свідчать, що основними методами лікування аденом, зокрема великого розміру, є ендоскопічна електроексцизія крізь колоноскоп (ендоскопічна резекція слизової та ендоскопічна підслизова дисекція), місцеве трансанальне висічення пухлини і трансанальна ендоскопічна мікрохірургія. Крім цих методик, при великих аденомах прямої кишки (ПК) застосовують трансректальні резекції прямої кишки та трансабдомінальні хірургічні втручання. Більшість авторів оцінюють віддалені результати застосування ендоскопічних методик видалення великих аденом ПК (ендоскопічна резекція слизової оболонки) як незадовільні у зв'язку з різким збільшенням ризику рецидиву через складність виконання одноблокової резекції. Використання техніки дисекції в підслизовому шарі потребує більших затрат часу, технічних засобів і навиків, а також стандартизації для застосування в ПК. До недоліків трансанального висічення доброякісних НПК відноситься обмеженість застосування методу розташуванням аденом у нижньо- і частково середньоампулярному відділі ПК, що призводить до неможливості адекватного видалення новоутворення при локалізації проксимального краю пухлини вище на 3 - 4 см від зубчастої лінії та, як наслідок, до виникнення великої кількості локальних рецидивів. Порівняльний аналіз малоінвазивних методик хірургічного лікування великих аденом ПК з відкритими не проводили через велику травматичність останніх, залежність від анестезіологічного забезпечення, високий ризик розвитку як хірургічних, так і анестезіологічних ускладнень, під час операції та в післяопераційний період. Опубліковані результати досліджень дають підставу оцінити трансанальну ендоскопічну мікрохірургію як найефективніший метод лікування великих доброякісних епітеліальних НПК. З існуючих методик малоінвазивного лікування НПК трансанальна ендоскопічна мікрохірургія має оптимальне співвідношення між радикальністю та мінімальною травматичністю втручання, що підтверджено значним світовим досвідом використання цього методу.

Вперше з метою передопераційної підготовки у пацієнтів з петлевими колостомами обгрунтовано доцільність введення трубки-провідника трансанально в дистальний (відвідний) відділ ободової кишки до колостомічного отвору під час передопераційної колоноскопії. Трубка-провідник використовується для проведення під час операції інтубаційного дренажа на 10 - 15 см в проксимальний відділ товстої кишки безпосередньо перед формуванням анастомозу. Вперше доведено, що закриття петлевої колостоми на інтубаційному дренажі, який заводиться на 10 - 15 см за ділянку анастомозу забезпечує його декомпресію, зменшує внутрішньокишковий тиск не порушуючи при цьому кровопостачання зшитих ділянок стінки товстої кишки, що зменшує вірогідність неспроможності кишкового анастомозу. Обгрунтовано ефективність розробленого алгоритму комплексного хірургічного лікування пацієнтів з петлевими колостомами, який, крім загальноприйнятих заходів, включає: передопераційну інтубацію дистального відділу ободової кишки трансанально трубкою-провідником під час колоноскопії; проведення інтубаційного дренажу на 10 - 15 см за зону кишкового анастомозу під час операції; післяопераційну декомпресію ділянки кишки з анастомозом до відновлення пасажу по товстій кишці.

Досліджено актуальну проблему хірургічної гастроентерології - реконструкція товстої кишки у стомованих хворих. Висвітлено причини, частоту накладання та різні варіанти формування кишкових стом. Увагу приділено медико-соціальним аспектам колостомованих хворих та ускладнення колостом. Представлено сучасні погляди на тактику ведення хворих із застосуванням ручних та степлерних анастомозів. Наведено покази, уточнені строки реконструктивно-відновлюючих операцій, способи та об'єм хірургічного втручання в залежності від локалізації стоми та клінічної ситуації. Розроблено модель прогнозу можливої неспроможності товстокишкового анастомозу.