Досліджено концертмейстерську діяльність піаніста як феномен ансамблевої творчості, яку розглянуто в аспекті науково-класифікаційних настанов та художньо-творчої орієнтації на виконавську цілісність унікальності інтерпретації авторського задуму. Ансамблеву творчість концертмейстера представлено як узагальнення досвіду піаніста та виконавців на струнно-щипкових народно-академічних інструментах. Обгрунтовано концепцію концертмейстерської майстерності як носія режисерських функцій у виконавському процесі. На базі поєднання музикознавчих і культурологічно-етимологічних підходів наведено нову методику (тонус-ідея). Усвідомлення художнього цілеспрямування діяльності піаніста-концертмейстера запропоновано визначати як ансамблеву гру на основі тонус-ідеї виконавського рішення. Наведене поняття сприяє розвитку ідеї асаф'євського поштовху, початку розгортання живого процесу музикування. Введено класифікацію тембрально-фактурних якостей клавірного звучання в їх історично-генетичній обумовленості. Проаналізовано твори В.Івка, Б.Міхеєва, А.Білошицького, В.Підгорного, В.Власова, О.Циганкова для народних інструментів і фортепіано, які були виконані на Міжнародних і Національних конкурсах, фестивалях, концертах, хоча специфіка їх ансамблевого співвідношення з клавіром у музикознавстві не вивчалась.

Досліджено концертмейстерську діяльність піаніста як феномена ансамблевої творчості. Акцентовано увагу на етимологічному розрізненні понять "акомпаніатор" та "концертмейстер". Обгрунтовано концепцію концертмейстерської майстерності як носія режисерських функцій у виконавському процесі.

Исследована концертмейстерская деятельность пианиста как феномен ансамблевого творчества. Акцентировано внимание на этимологическом разделении понятий "аккомпониатор" и "концертмейстер". Обоснована концепция концертмейстерского мастерства как носителя режиссерских функций в исполнительском процессе.

Розглянуто ансамблеву творчість концертмейстера як узагальнення досвіду піаніста та виконавців на струнно-шипкових народно-академічних інструментах. Досліджено нову ансамблеву гетерофонію сполучення домри та фортепіано на прикладі оригінальних творів В. Івка, Б. Міхеєва, А. Білошицького, В. Подгорного, В. Власова.

Рассмотрено ансамблевое творчество концертмейстера как обобщение опыта пианиста и исполнителей на струнно-щипковых народно-академических инструментах. Исследована новая ансамблевая гетерофония соединения домры и фортепиано на примере оригинальных произведений В. Ивко, Б. Михеева, А. Билошицкого, В. Подгорного, В. Власова.

Розглянуто камерно-ансамблеве музикування в системі музичних жанрів. Розкрито поняття камерності як "пам'ять жанру". Висвітлено генезис інструментально-ансамблевих жанрів у епоху бароко. Приділено увагу формуванню жанрової системи камерного ансамблю у класицистичний період. Викладено художні принципи романтизму в інструментально-ансамблевих жанрах. Простежено вплив естетичних напрямків ХХ ст. на розвиток семантичної сфери камерно-ансамблевих жанрів. Подано інформацію про інструментальні ансамблі композиторів Німеччини, Англії, Угорщини, Чехії, Румунії, Польщі. Охарактеризовано інструментально-ансамблеву творчість українських композиторів.

Наведено архівні матеріали з історії кафедри камерного ансамблю Одеської національної музичної академії імені А.В. Нежданової. Подано інформацію про викладачів і концертмейстерів кафедри за півстоліття, їх творчі, наукові досягнення та конкурсну діяльність. Вміщено перелік дисертаційних досліджень, монографій, навчальних посібників, а також список наукових публікацій працівників кафедри.

Вперше здійснено комплексне музикознавче дослідження феномену камерності у контексті історичного розвитку музичного мистецтва та камерних інструментально-ансамблевих жанрів з ключовою відправною тезою історично-естетичної, просторово-акустичної, художньо-органологічної універсальності камерності. Категорія камерності досліджується як семантична структура, що утворюється складним художньо-комунікативним конструктом «автор – твір – виконавець – ансамбль – акустичний простір – слухач», дія якого сприяє примноженню смислів з безперечним правом першості семантичного авторського вмісту та художнього виконавського відтворення. Пропонується широке дискурсивне обґрунтування кола категорій, що представляють концептуально-смислові вектори феномену камерного інструментально-ансамблевого виконавства: категорія камерності, інваріант камерності, генетичний код камерних жанрів, семантика повторюваності авторських присвят, камерно-ансамблевий інструменталізм, художня диференціація ансамблевої фактури, виконавська інструментально-ансамблева мізансцена, тембрально-інструментальний мімезис, виконавсько-інструментальна театралізація, Аrtе da camera. Введено до наукового обігу поняття виконавського інструментально-ансамблевого динамотопу та мікроструктурні динамічні та артикуляційні інструментально-ансамблеві терміни/ознаки. Розроблено ансамблево-виконавську артикуляційну систему засобів художнього виразу на інструментах з різним типом звуковедення; систематизовано специфічні прийоми звуковидобування; узагальнено тембрально-образні та міметичні характеристики інструментів камерного ансамблю. Обґрунтовано мізансценічну типологію камерних інструментально-ансамблевих жанрових різновидів.