Проаналізовано результати хірургічного лікування 25-ти хворих на гострий рецидивний некротичний панкреатит. Летальність в цій групі хворих сягає 36 %. Суттєвим моментом у покращанні комплексу діагностично-лікувальної тактики у цієї категорії хворих є застосування малоінвазійних технологій, які дозволяють збільшити інформаційність та діапазон обстеження, зменшити операційну травму.

Проанализированы результаты хирургического лечения больных острым рецидивным некротическим панкреатитом. Летальность в этой группе больных достигает 36 %. Существенным моментом в улучшении комплекса диагностико-лечебной тактики этой группы больных является применение малоинвазионных технологий, которые существенно повышают информативность и диапазон обследования, уменьшают операционную травму.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.601.1

Рубрики:

Хірургічне лікування панкреатиту

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано лікування 135 хворих на гострий некротичний панкреатит. У 124 хворих підтверджено перитонеальний синдром із наявністю рідини в черевній порожнині. Первинний панкреатогенний перитоніт підтверджено у 115, вторинний - у 9 хворих. Деталізовано критерії діагностики та лікувальну тактику.

Встановлено ефективність доповнення череззондових лікувальних програм лаважем порожнини тонкої кишки суспензією сукральфату та наслідки попадання токсичного вмісту привідної петлі у відповідну петлю тонкої кишки. Досліджено активність некротичних процесів її слизової оболонки за маркером ушкодження 1-FABP (Intestine fatty acids binding proteins) та проаналізовано найближчі результати хірургічного лікування пацієнтів з гострою непрохідністю тонкої кишки. На підставі вивчення динаміки рівня 1-FABP, полігранної дисфункції за шкалою Bernard G.R (1995) розроблено алгоритм корекції синдрому ентеральної недостатності на етапах хірургічного лікування хворих на гостру непрохідність тонкої кишки. Запропоновано застосування сукральфату у череззондових лікувальних програмах, розширено показання до одномоментної декомпресії привідної петлі тонкої кишки та впроваджено профілактичні заходи щодо попередження ураження відвідної, що дозволило зменшити частоту ускладнень у пацієнтів з гострою непрохідністю тонкої кишки і синдромом ентеральної недостатності у стадії декомпенсації з 47,1 % до 16,7 %, а серед осіб літнього та старечого віку з 71,4 % до 25 % та уникнути летальних випадків.

Проведено експериментальне підтвердження та клінічну апробацію способу захисту відвідної петлі від токсичного ураження вмістом привідної петлі. Клінічне застосування описаного способу захисту відвідної петлі запобігає поглибленню ендогенної інтоксикації та ентеральної недостатності у ранньому післяопераційному періоді у хворих на гостру непрохідність кишечнику.

Проаналізовано результати хірургічного лікування 123 хворих з гострим поширеним перитонітом (ГПП). Вивчено динаміку активності некротичних процесів у слизовій оболонці тонкої кишки за маркером її ушкодження I-FABP, печінки - L-FABP та серця - H-FABP в доопераційному періоді та на 1, 3, 5, 7 добу після операції. Залежно від рівня поліорганної недостатності за шкалою G. R. Bernard та співавт. (1995) у разі операційного лікування хворих на ГПП обгрунтовано показання до вибору методу (закритої, відкритої) інтубації кишки, програмованої лапаростомії. Запропоновані способи медикаментозної (інотропної, антибактеріальної, інфузійної) корекції синдрому поліорганної недостатності у разі комплексного лікування хворих в токсичній та термінальній стадіях ГПП надали змогу зменшити частоту післяопераційних ускладнень з 73,6 до 39,1 % та знизити рівень післяопераційної летальності з 14,1 до 8,5 %.

Проаналізовано нестандартні ситуації під час виконання пункційно-дренувальних втручань під контролем сонографії в пацієнтів із хірургічною патологією органів черевної порожнини і заочеревинного простору, які зустрічалися у 15,8 % випадків. Диференцийований підхід до вибору доступу, застосування модифікованих методик проведення пункційно-дренувальних втручань, а також правильний вибір інструментарію дозволяють успішно вирішити такі нестандартні ситуації.

На основі дослідження рівня маркера пошкодження тонкої кишки І-FABR вивчено ішемічне та реперфузійне пошкодження тонкої кишки у хворих з гострою тонкокишковою непрохідністю. Встановлено, що тяжкість реперфузійного пошкодження тонкої кишки залежить від стадії непрохідності та тяжкості синдрому ентеральної недостатності. Виконання назоінтестинальної інтубації у хворих з гострою непрохідністю тонкої кишки за умов декомпенсованої ентеральної недостатності призводить до поглиблення ішемічно-реперфузійних розладів. У цієї категорії хворих перевагу слід віддавати виконанню одномоментної декомпресії привідної петлі.

На основе исследования уровня маркера повреждения тонкой кишки I-FABR изучены ишемические и реперфузионные повреждения тонкой кишки у больных с острой тонкокишечной непроходимостью. Установлено, что тяжесть реперфузионного повреждения тонкой кишки зависит от стадии непроходимости и тяжести синдрома энтеральной недостаточности. Выполнение назоинтестинальнои интубации у больных с острой непроходимостью тонкой кишки в условиях декомпенсированной энтеральной недостаточности приводит к углублению ишемическо-реперфузионных расстройств. В данной категории больных предпочтение следует отдавать выполнению одномоментной декомпрессии приводящей петли.