В последнее время все больше внимания уделяют изучению вопроса об ассоциации между инфекцией вируса гепатита С, стеатозом печени (СП) и инсулинорезистентностью (ИР), однако причинно-следственные связи, которые лежат в основе сосуществования этих феноменов, изучены недостаточно. СП среди пациентов с хроническим гепатитом С (ХГ-С) диагностируют примерно у 50 % инфицированных, также наблюдается большая частота развития ИР у пациентов с ХГ-С по сравнению с общей популяцией. Различают две основные формы СП при ХГ-С: вирусиндуцированный и метаболический. Освещены возможные патогенетические механизмы развития СП и ИР при ХГ-С, рассмотрена связь СП и ИР с прогрессированием фиброза и их влияние на эффективность противовирусной терапии при ХГ-С. Указана необходимость определения и коррекции метаболических нарушений у пациентов с ХГ-С, учитывая их негативное влияние на прогрессирование патологии печени.

Наведено результати дослідження особливостей перебігу хронічного гепатиту С (ХГС) на тлі неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП) залежності від наявних факторів ризику її виникнення. На основі комплексного вивчення клініко-лабораторних та ультрасонографічних даних у таких хворих, теоретично узагальнено та запропоновано нове вирішення науково-практичної задачі, яка полягає у поглибленні уявлення про особливості перебігу ХГС у поєднанні з НАЖХП, а також ефективності лікування даної категорії пацієнтів. Обгрунтовано принципи та розроблено засоби підвищення ефективності обстеження хворих.

Спільні шляхи передачі ВІЛ-інфекції та вірусу гепатиту C, збільшення кількості осіб, що вживають внутрішньовенні наркотичні речовини, призводять до зростання кількості хворих із поєднаною патологією ВІЛ/ВГC. За даними ВООЗ, у світі нараховують майже 200 млн хворих на хронічний гепатит C. Від 4 до 5 млн людей ко-інфіковані з ВІЛ. У США та Західній Європі серед ВІЛ-інфікованих поширення ВГC у внутрішньовенних споживачів наркотичних речовин становить 72 - 95 %. Ко-інфекція асоціюється з вищою смертністю, ніж моноінфекція кожним з вірусів. Лікування ВГC-інфекції у ВІЛ-інфікованих є пріоритетним завданням з огляду на швидкі темпи прогресування до термінальних стадій хвороб печінки, гіршу переносність антиретровірусної терапії та вищий ризик гепатотоксичності.

Мета роботи - проаналізувати стан функції печінки у хворих на вперше діагностованим туберкульозом (ВДТБ) легень до початку антимікобактеріальної терапії (АМБТ) за допомогою ультразвукового дослідження (УЗД) гепатобіліарної системи печінки. У клінічному дослідженні взяли участь 47 дорослих хворих із ВДТБ легень, яких обстежували за національними методами і стандартами до початку АМБТ. Пацієнтів було розподілено на дві групи залежно від супутньої патології, а саме: вірусних гепатитів B і/або C. Хворі обох груп не відрізнялися за віком, статтю, типом туберкульозного процесу та коморбідністю. У більшості пацієнтів із супутніми вірусними гепатитами виявлено ознаки ураження печінки, які проявлялися гепатомегалією і спленомегалією, зниженням або підвищенням ехогенності паренхіми печінки, неоднорідністю її структури та параметрів портального кровоплину, на відміну від пацієнтів із ВДТБ легень без вірусних гепатитів. Висновки: ще до початку антимікобактеріальної терапії у пацієнтів із супутніми вірусними гепатитами були збільшені деякі біохімічні показники та спостерігалися зміни в паренхімі печінки під час УЗД. Це потребує особливої уваги у разі застосування антимікобактеріальних препаратів.

В умовах боротьби з пандемією СOVID-19 застосування ультразвукового дослідження легень біля ліжка хворого швидко було визнано ефективним інструментом діагностики і моніторингу вираженості та характеру легеневого ураження. Описано типові ультрасонографічні знахідки при дослідженні легень, притаманні коронавірусній хворобі (СOVID-19). Здійснено порівняння рентгенографії, комп'ютерної томографії та ультрасонографії на клінічних прикладах. Показано ефективність ультразвукового дослідження легень як для первинного скринінгу, так і з моніторинговою метою, особливо за умов клінічного погіршення, для стратифікації ризиків і прийняття клінічного рішення, що дасть змогу суттєво знизити необхідність у виконанні рентгенографії та комп'ютерної томографії, особливо в системі охорони здоров'я з обмеженим доступом до ресурсів.