Здійснено систематичну характеристику наукового простору: його виникнення, структури, функцій, особливостей розвитку в докласичний, класичний та посткласичний періоди. Особливу увагу приділено проблемам інституціоналізації наукового простору відповідно до специфіки виокремлених історичних періодів науки, а також дискусійним питанням наукового простору сучасної України.

Проаналізовано сучасні проблеми еміграції та міграції вчених у контексті існування наукового простору, змін у когнітології, а також проблем глобалістики. Зроблено висновок про суперечливість еміграції та міграції вчених як соціально-культурного феномену і показано, що сучасний глобалізм вирішує проблеми еміграції та міграції вчених на користь країн так званого "золотого мільярду".

Обговорено зміст поняття "інформація", тенденції у тлумаченні інформаційного підходу щодо пізнання природи та людини, проведено його співставлення з еволюційною епістемологією. Викладено суть останньої, головні погляди її фундаторів і сучасних дослідників.

Розглянуто зміст поняття, структуру та функції наукового простору, досліджено актуальні проблеми його формування та трансформації. Обгрунтовано, що дане поняття істотно розширює існуючі визначення науки, оскільки розкриває сутність науки як цілісного феномену культури з власним емпіричним полем (топосом) існування, яке можна описувати та пояснювати за допомогою теорії. На підставі вивчення особливостей інформатики, синергетики, теорії фракталів, еволюційної епістемології визначено основні прикмети сучасного наукового простору (нелінійність, фрактальність, біфуркаційність, еволюціонізм). Обгрунтовано положення про його прагматизацію, проектність і технологічність, виявлено тенденцію перетворення наукового знання у науковий капітал. Розглянуто питання місця та ролі ученого у новому просторі науки, зокрема, проаналізовано актуальні проблеми вітчизняних науковців у даній ситуації.

Проведено філософсько-методологічний та логіко-гносеологічний аналіз науки, розкрито витоки ідеї топології науки (ТН), її соціально-культурний аспект, викладено наукознавчий та праксеологічний підходи до вивчення науки. Розглянуто питання структуризації, формування та трансформації ТН в концептах лідерів постнекласичної науки. Визначено рефлексії над тенденціями сучасного стану ТН, трансформації реальності, економічні концепти в просторі науки, інновації в науковому просторі та їх культурно-гносеологічні критерії оцінки.

Проведен философско-методологический и логико-гносеологический анализ науки, раскрыты истоки идеи топологии науки (ТН), её социально-культурный аспект, изложены науковедческий и праксеологический подходы к изучению науки. Рассмотрены вопросы структуризации, формирования и трансформации ТН в концептах лидеров постнеклассической науки. Определены рефлексии над тенденциями современного состояния ТН, трансформации реальности, экономические концепты в пространстве науки, инновации в научном пространстве и их культурно-гносеологические критерии оценки.

Проаналізовано трансформацію наукового простору інформаційного суспільства, пов'язані з формуванням постнекласичного типу раціональності, прагматичною інтенцією сучасної науки та поворотом до гуманітарних цінностей.

Проаналізовано історичну динаміку взаємодії моральності й економіки, прояв цієї взаємодії на різних рівнях економічного буття суспільства. Розкрито сутність, значення та перспективу розвитку культури підприємництва. Проведено аналіз теорій самобутнього розвитку та теорій модернізації на предмет вияву в них взаємозв'язку моралі як типу духовності й економіки.

Зроблено спробу осмислити зміну світосприйняття сучасної людини у контексті трансформації основних онтологічних категорій: буття, небуття, простір, час, розвиток, причинність, суб'єкт, об'єкт, природа, культура, добро, зло тощо. Показано, що сучасна наука і технології радикально змінюють не лише спосіб життя людини, а й зміст основних понять, за допомогою яких людина міркує про світ, а також стають причиною численних ризиків.

Показано, що мегатехнології, основу яких складають НБІК (нано-, біо-, інформаційні-, когнітивні) технології, забезпечують можливість формування нової технологічної культури, яка характеризується особливими відносинами між наукою, суспільством і природою. Основу нової технологічної культури складає синергія чи конвергенція фундаментальної міждисциплінарної науки,технологій, освіти та виробничого процесу, яка відбувається значною мірою як реакція на запити і потреби держави, бізнесу, громадянського суспільства і не порушує гармонію з природою.

Здійснено компаративний і аксіологічний аналіз "внутрішньо" орієнтованої науки, яка спрямовується, передусім, когнітивними чинниками, та "зовнішньо" орієнтованої науки, яка стимулюється чинниками соціального, економічного, виробничого, політичного, технологічного та іншого характеру. "Внутрішньо" орієнтована наука - це так звана класична наука, що спрямовується пізнавальними інтересами дослідника, емпіричними та теоретичними засобами відкриває закони об'єктивного світу. Для "зовнішньо" орієнтованої науки (науки некласичної) характерні особливі форми організації досліджень, способи взаємодії науки із соціальними інститутами, трансформація мотиваційних, ціннісних установок вчених, форм вираження результатів дослідження та способів їх оцінки. Розглянуто концепції українських і зарубіжних учених, які мають прикметні назви - "проблемно-орієнтовані дослідження", "наука на замовлення", "програмно-цільові" дослідження, дослідження, орієнтовані на виконання певної "місії", дослідження, які є реакцією на "виклики", перед якими опинилося людство. Їх характерними рисами є: міждисциплінарна та трансдисциплінарна організація; інструментальність, алгоритмічність, контекстуальність знань; практично-орієнтований інтерес дослідників; увага до етичних питань, врахування можливих ризиків, пов'язаних із наслідками впровадження новітніх технологій; особливі стандарти оцінки результатів наукових досліджень. Зроблено висновок, що "зовнішньо" орієнтована наука характеризується значною практичною ефективністю. Водночас їй притаманні певні ризики: якщо наука цінується лише як засіб для створення матеріальних цінностей, то втрачаються певні функції пізнання, такі як формування картини світу, стимулювання раціонального мислення, підготовка кваліфікованих кадрів і незалежних експертів. Програмно-цільові дослідження мають поєднувати "внутрішню" та "зовнішню" орієнтацію і робити свій внесок у реалізацію вищих культурних цінностей.

На основі аналізу результатів соціологічних опитувань учених, проведених фондом Wellcome Trust, ідей, на яких грунтуються ініціативи Президентського комітету радників з науки і технологій США, стану наукової сфери в Україні показано, що виклики сучасній науці (тотальна комерціалізація, бюрократизація, втрата академічних свобод, невідповідне кадрове забезпечення, проблема розуміння науки суспільством, загроза втрати сприйняття наукової істини як загальнолюдської цінності) набули глобального характеру. Подолання цих викликів можливе через організаційне об'єднання теоретичних (фундаментальних) і прикладних досліджень у цільові програми наукових досліджень та реалізацію принципів соціальної держави. Обгрунтовано, що директивна форма управління, характерна для дисциплінарної організації досліджень, у міждисциплінарних і трансдисциплінарних дослідженнях має доповнюватися мережевими формами організації та управлінням модераторного типу. Особливого значення набувають питання кадрового забезпечення наукової діяльності. В умовах комерціалізації науки виникло таке явище, як тимчасові робочі місця чи фрілансерство в науці, а з ним і невпевненість у стабільності працевлаштування. Наведено приклади підходу до цих проблем у НАН України та зроблено висновок, що суспільство через владні структури має стимулювати створення комфортних умов праці вчених, особливо молодого покоління. Розв'язання проблем сучасної науки значною мірою залежить від її сприйняття суспільством, тому необхідно активізувати усі форми комунікації між ними. Провідна роль тут належить ученим, їх вмінню доступно і переконливо інформувати широкий загал про наукові здобутки та їх соціокультурне значення. Успішному подоланню викликів науці в Україні, розвитку теоретичних і прикладних досліджень на рівні вищих світових стандартів сприятиме створення спеціалізованого державного органу управління наукою - Міністерства науки України. Його функції доцільно надати Президії НАН України, яка має великий досвід успішного керівництва наукою.

Обгрунтовано, що поряд зі зростанням ролі науки у всіх сферах життя і поширенням глобалізаційних процесів, тенденцій плюралізму, мультикультуралізму оцінка наукових знань має включати не лише логіко-гносеологічні, семантичні критерії, а й екзистенційні смисли та цінності, загальні історичні, культурні, політичні інтереси та традиції, а також соціотехнічні уявлення про бажане майбутнє людства, які виконують перформативну роль. При цьому оцінка наукових знань трактується як істина, правда, а також як постправда, постфактичність. Останнє обумовлено тим, що соціотехнічні образи майбутнього орієнтуються на зміни, постійною стає мінливість, невизначеність, майбутнє постає як бажане, модельоване, конструйоване "працюючим артефактом". Соціотехнічні уявлення дедалі частіше формуються технологічними компаніями, їх інтересами, бізнес-моделями та публічною риторикою. Останнє нерідко супроводжується зростанням недовіри до експертної думки, залученням "альтернативних експертів", знеціненням освіти та професіоналізму, ослабленням критичного мислення, неприйняттям альтернативних думок або ж, навпаки, релятивізацією істини. Згадані вище тенденції сприяють створенню ситуації, для характеристики якої почали застосовувати концепт "постправда". Показано, що в такому разі концепт "постправда" набуває багатогранного змісту: від тверджень про відсутність чи втрату істини, нівелювання фактів і до намагання обгрунтувати її вагомість як прикмети найновішої форми науки - технонауки. В останньому випадку істотною є перформативна функція постправди як засобу ініціювання творчих наукових пошуків, нестандартного мислення, шляхів розвитку креативності пізнання та технічного конструювання майбутнього, реалізації соціотехнічних уявлень про образ майбутнього. Хоча у разі такого її сприйняття слід звертати увагу на те, що майбутнє ніколи заздалегідь не визначене, навіть у випадку його технонаукового конструювання, і несе небезпеку певних ризиків. Виявлення та викорінення негативних проявів постправди є необхідним завданням науки та освіти.

На основі аналізу оглядів ЮНЕСКО, ОЕСР, результатів опитування "Академічна реакція на COVID-19", проведеного Міждисциплінарним науковим журналом "Frontiers in Public Health", інших джерел, присвячених проблемам науки, показано, що в умовах пошуку виходу з надзвичайних ситуацій, як-то панд емії та стихійні лиха, посилюється гносеологічна, праксеологічна та соціальна роль науки, зростає потреба в експертних рекомендаціях учених, активно використовуються методи та принципи "відкритої науки", пожвавлюється міжнародна співпраця та державно-приватне партнерство. Водночас експертам доводиться працювати в умовах "епістемологічної невизначено-сті", тобто неповної інформації, мінливої ситуації, обмеженого часу та іноді нечітко поставлених завдань. Тому висновки і рекомендації часто доводиться корегувати, що породжує проблеми довіри суспільства до науки, труднощі комунікації з владою. Важливим заходом, що сприятиме нівелюванню негативних явищ, є покращення наукової грамотності суспільства, зокрема керівників різних рівнів. Представники влади, засобів масової інформації та громадськості повинні володіти не лише фактологічними знаннями, а й компетенціями у методології науки: вони мають відрізняти завершені дослідження від попередніх результатів, експертні оцінки - від наукової та політичної публіцистики, а також розуміти логіку наукових дебатів і формування наукового консенсусу. Окрім того, пандемія провокує численні соціальні виклики і потребує використання міждисциплінарних знань, у т. ч. в соціальних і гуманітарних галузях, оскільки нагальними стають також проблеми психічного здоров'я, освіти, економіки, культури. Науковий етос в умовах соціальних і гносеологічних викликів є синтезом усіх відомих норм, але у формі, необхідній для розроблення ефективних механізмів подолання надзвичайних ситуацій. Набувають більшого значення норми колективізму, універсалізму та скептицизму, які уможливлюють колективний пошук способів подолання недуги та критичний розгляд усіх пропозицій, коли головна увага зосереджується на проблемах, пов'язаних із надзвичайними ситуаціями, активізуються консультативні та експертні функції науки.