Здійснено комплексний аналіз міфу та музики як засадничого, структуротвірного компонента культури. Міф і музику принципово розглянуто в єдиній цілісності. Міф - основа формування та розвитку музики. Музика - засіб вираження та трансформації міфу. Це невід'ємна частина людського буття, специфічна форма світовідчуття та світорозуміння. Їх взаємозв'язок і єдність сприяють постійним динамічним трансформаціям і збагаченням культури. Запропоновано тезу, що міф і музика є фундаментальною знаковою системою, яка зумовлена та зумовлює свідомість і мислення, світогляд, ціннісно-значеннєві модальності життєдіяльності людини та суспільства, а також знаходяться у взаємозв'язку з сугестивними та маніпулятивними технологіями. Виділено три основні стратагеми сугестивного та маніпулятивного впливу: контраст (бінарна архетипова опозиція), повтор (варіативність архетипу-зразка) та звернення до емоцій (універсальність і безпосередність). Як ілюстративний матеріал використано творчу - філософсько-теоретичну та музично-практичну спадщину Р.Вагнера.

Розглянуто проблему визначення категорій дитини та дитинства в німецькому педагогічному постмодерні. Висвітлено вплив концептуальних засад в цьому аспекті на інновації постмодерністичної педагогіки в загальну модель побудови відносин «вчитель – учень», «дорослий – дитина». Зазначено, що дитина в постмодерністичному контексті розглядається як унікальний проект, суспільно-природний феномен, який вимагає ретельного вивчення в кожному окремому випадку.