Мета дослідження - висвітлити історію й особливості формування сфери охорони культурної спадщини України. Методологія полягає у застосуванні методів історизму, системності, загальнонаукових методів логіки, компаративного аналізу, спеціально-історичних методів (історіографічного аналізу, ретроспективного аналізу, хронології, історико-системного, історико-генетичного, порівняльно-історичного). З'ясовано історичні витоки й чинники формування пам'яткоохоронної галузі України, питання культурної політики і збереження національної спадщини. Висновки: питання формування дієвої та ефективної системи охорони культурної спадщини, яка становить основу й запоруку обліку, охорони, збереження її об'єктів і пам'яток, нагальне. Необхідно спрямувати спільні зусилля органів державної влади, місцевого самоврядування, науковців, громадськості на його вирішення. Держава зобов'язана розглядати національну культурну спадщину в контексті культурної політики як стратегічний ресурс країни. Вирішення наявних проблем слід розпочинати з розробки виразної стратегії та розв'язання пріоритетних завдань. Адже на сьогодні надзвичайно актуальне питання щодо необхідності створення результативної й ефективної системи органів державної влади у сфері охорони культурної спадщини з чітко визначеними повноваженнями, як це передбачено законом України "Про охорону культурної спадщини" (2000 р.). Україна є країною з високим рівнем духовності громадян, який визначається їх ставленням до культурних надбань минувшини. Залишені у спадок від попередніх поколінь історичні релікти - підвалина розвитку культури нашої держави й людства загалом. За всієї самобутності українська культурна спадщина становить собою невід'ємну складову світового культурного надбання, яка викликає широкий інтерес у міжнародної спільноти.

Розглянуто основні напрями сучасної реставраційної діяльності, зокрема превентивній та інвазивній консерваціям, а також реставрації. Сформульовано основні завдання кожного напряму, визначено передумови практичного проведення окресленого кола заходів та проаналізовано їхній вплив на об'єкт реставрації. Звернено увагу на важливе значення превентивної консервації для сфери охорони світової культурної спадщини та недостатнє використання напрацювань цього напряму в українській реставраційній справі.

Мета дослідження - вивчення загроз об'єктам культурної спадщини України в умовах російської агресії та опрацювання можливих шляхів захисту пам'яток із використанням досвіду країн, що пережили воєнні конфлікти. Методологія полягає у застосуванні загальнонаукових методів логіки, методів системності, історизму, компаративного аналізу, спеціально-історичних методів (хронології, історіографічного аналізу, ретроспективного аналізу, історико-системного, порівняльно-історичного). З'ясовано причини загроз та мотиви нападів на об'єкти культурної спадщини України під час російської агресії. Вивчено досвід країн, культурна спадщина яких опинялась у зонах воєнних конфліктів. Досліджено трансформацію міжнародного пам'яткоохоронного права під впливом воєнних протистоянь у різних країнах світу та ефективність правових механізмів захисту пам'яток у контексті війни Росії проти Україні. Окреслено напрями діяльності української пам'яткоохоронної галузі в умовах конфлікту та в повоєнний період. Висновки: забезпечення дієвої системи охорони культурної спадщини є нагальним завданням в умовах російської агресії. Повномасштабне вторгнення, як продовження "гібридної війни", виявилося найбільшим викликом для української культури за роки незалежності України. Захист об'єктів культурної спадщини як матеріальних виявів багатовікової історії нашого народу став одним зі стратегічних напрямів у протистоянні ворожій експансії. Ефективний захист українських об'єктів культури повинен спиратися на досвід країн, що зіткнулися з подібними викликами, та на сучасні механізми міжнародного права, згідно з якими українська культурна спадщина є невід'ємною складовою світового культурного надбання. За неможливості фізичного доступу захист пам'яток на тимчасово окупованих територіях в умовах воєнного конфлікту обмежується політичними заявами, моніторингом ситуації та документуванням злочинів, спрямованих проти об'єктів культури. Тактика ведення бойових дій з урахуванням цінності об'єктів культурної спадщини й отримання базових знань з охорони пам'яток військовослужбовцями армій НАТО заслуговує особливої уваги в контексті наступальних операцій Збройних сил України. Значно ширший діапазон превентивних заходів можливий для захисту пам'яток на територіях, що не охоплені активними бойовими діями. Комплекс потенційних загроз вимагає від вітчизняної пам'яткоохоронної системи спрямування зусиль як на швидке реагування в поточній ситуації, так і на стратегію повоєнної відбудови.

Висвітлено життєвий та творчий шлях академіка НАМ України, заслуженого діяча мистецтв України, доктора мистецтвознавства, професора Л. Міляєвої. Вміщено авторські лекції про українське бароко, які учена читала студентам Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Наведено покажчик наукових праць Л. Міляєвої.