Розглянуто проблему прояву кращих людських якостей - чуйності, гуманності, доброзичливості, безкорисливої допомоги, співчуття. Учні сучасної школи не мають чітко сформованих моральних ідеалів та еталонів поведінки, оскільки колишні, радянські, втратили актуальність, а нові, задекларовані, ще не стали необхідними життєвими орієнтирами. Проведено кількісний аналіз одержаних у ході дослідження даних щодо особистісних якостей опитуваних

Наведено результати теоретичного аналізу наукової літератури з проблеми чуйності. Проведено етимологічно-семантичне вивчення поняття "чуйність" та розглянуто особливості її прояву на різних етапах онтогенезу. Виділено структурні компоненти чуйності (когнітивний, емоційний, поведінковий), рівні розвитку даної морально-психологічної якості у ранньому юнацькому віці (високий, середній, нижче середнього, низький). Установлено психолого-педагогічні чинники, які визначають розвиток чуйності на даному етапі онтогенезу (сформованість моральної самосвідомості учнів, розширення системи ціннісних орієнтацій старшокласників за рахунок прийняття ними гуманних цінностей, актуалізація емпатійності школярів, сформованість у них прийняття іншої людини, доброзичливості, турботливості, розвиток культури спілкування (виховання тактовності, ввічливості), гуманно-особистісний підхід учителя у вихованні учнів та конструктивне поєднання навчально-виховної роботи школи з впливом сім'ї на моральний розвиток старшокласника). Доведено, що чуйність у ранньому юнацькому віці можна формувати шляхом розвитку її структурних компонентів з урахуванням відповідних психолого-педагогічних чинників засобами соціально-психологічного тренінгу.

Розглянуто методологічні підходи до побудови дворівневої моделі процесно-орієнтованої системи керування та наведено механізми й інструменти оцінювання її структурної стійкості й ефективності.

Досліджено проблему чуйності у теоретичному та практичному аспектах. Наведено узагальнені результати етимологічно-семантичного аналізу поняття чуйності. Розглянуто проблему чуйності в історії філософсько-психологічної думки. Розкрито психологічні особливості складових чуйності й її вчішкову природу. На основі результатів емпіричного дослідження чуйності у ранньому юнацькому віці визначено психологічні чинники її розвитку. Доведено, що чуйність на даному етапі онтогенезу можна формувати засобами соціально-психологічного тренінгу.

Висвітлено актуальну проблему феномену милосердя з психологічної точки зору. Простежено шлях розвитку традиції милосердя у стародавньому Єгипті, Китаї та Індії. Розкрито особливості милосердя у духовних культурах Греції та Риму. На основі здійсненого ретроспективного огляду традицій милосердя у різних релігійних системах зроблено висновок, що ця загальнолюдська цінність є спільною для усіх світових релігій, вона наповнена глибоким моральним і гуманістичним смислом, пов'язаним зі становленням духовності людини. Проведено етимологічно-семантичний аналіз поняття "милосердя". Визначено, що милосердя характеризує вищий прояв людського співстраждання і поєднує в собі жалість, співчуття, співпереживання з активною, діяльною любов'ю до ближнього. Милосердя є показником сердечної ніжності та чутливості, воно включає доброзичливість, розуміння іншої людини й у досконалому своєму вираженні передбачає діяльну участь у житті іншого.