За допомогою кінематичного методу тектонофізики та його модифікації - побудови стереограм ізоліній вірогідності орієнтації головних осей нормальних напружень - проаналізовано деформаційні режими орогенних етапів розвитку Українських Карпат і Гірського Криму. Показано, що у міоцені - плейстоцені Українські Карпати розвивались у підкидовому режимі, характерному для насуво-складчастих систем. Гірський Крим, починаючи з пізньої юри, формується, головним чином, у зсувному режимі за відсутності великоамплітудних насувів, що зумовлено одночасною дією північно-західного - південно-східного стиснення та північно-східного - південно-західного розтягнення земної кори. Сейсмологічні дані не підтверджують наявності процесу підсування Чорноморської плити під континент на кримській ділянці колізійної зони.

Для Полярного, Приполярного і Північного Уралу за допомогою комплексу методів відновлені різнорангові тектонічні напруження. У місцях перетину розломів виявлено ділянки з варіацією вигляду напруженого стану, які характеризуються максимальною дисперсією коефіцієнта Лоде - Надаї. До цих ділянок приурочені гнізда гірського хрусталю. Для блоків, виділених за геологічними критеріями, встановлено тектонічні напруження II рангу. Масові виміри орієнтації кварцових жил і площин розсланцювання показали, що ці орієнтування узгоджуються з блоковими осями головних нормальних напружень. В усій базі даних орієнтації векторів тектонічних переміщень на дзеркалах ковзання (понад 10 000) виділено цикли та фази деформування. Встановлено єдиний регіональний цикл. Він є загальним для дорифейського метаморфічного комплексу осьової частини Уралу, рифей-нижньокембрійських комплексів, палеозойських відкладів Західного й офіолітів Східного Уралу. В цьому циклі виділено шість фаз, у загальних рисах єдиних для всіх різновікових комплексів, що свідчить про посторогенний вік відновлених полів напружень. Відповідність герцинських структур відновленим полям напружень не суперечить успадкованому розвитку Уралу на постгерцинському етапі.