Розглянуто львівську камерно-інструментальну сонату (твори В. Барвінського, С. Людкевича, А. Солтиса, Т. Маєрського, С. Туркевича, М. Скорика, В. Камінського, О. Козаренка, Ю. Ланюка, Б. Фроляк) в історико-стильовій парадигмі розвитку жанру в загальноукраїнському та європейському контекстах. Показано, що перебуваючи у руслі історично сформованих жанрових типологій, львівська камерно-інструментальна соната вирізняється яскравістю і послідовністю втілення обраних композиторами стратегій. "Згортання" циклічної сонатної форми до одночастинності супроводжується авторизованістю розуміння сонатності: від іронічної реставрації традиційної циклічності через карнавальну стилізацію - до унікальних проектів узагальненої програмності, в основі якої лежить нове розуміння сакральності, авангардної сонорності, інструментальної театральності, вишуканої етнічності. Експериментування львівських композиторів у творенні авторських версій жанрів йде шляхом перегляду структури сонати, виконавського складу, задіяння підкресленої "фабульності", що лежать в основі більшості творів. Зазначено, що це виділило львівську камерно-інструментальну сонату як домінантний чинник розвитку жанру (особливо його постмодерної версії) в західно-українському контексті.