Проаналізовано особливості створення простору засобами архітектури. Акцентовано увагу на значенні внутрішнього простору архітектурного об'єму. Аналіз проведено через призму всезагального процесу смислоутворення та самоорганізації смислового постору, що є основою розгортання всього універсуму духовно-практичної активності людини.

Проанализированы особенности создания пространства средствами архитектуры. Акцентировано внимание на значении внутреннего пространства архитектурного объема. При рассмотрении образования архитектурных пространств подчеркнута связь с всеобщим процессом смыслообразования и самоорганизации смыслового пространства, на основе которого формируется универсум духовно-практической активности человека.

Зроблено спробу концептуального обгрунтування зодчества як особливої художньої форми репрезентації світовідношення. Проаналізовано особливості становлення архітектурних форм естетичного вираження. Наголошено, що архітектура здатна виявляти глибинні засади людського світорозуміння, як це має місце у сакральній храмовій архітетурі. Обгрунтовано, що процес смислотворення як результат взаємодії людини та світу є передумовою виникнення культурного універсуму, в контектсі якого естетична діяльність становить особливу сферу прояву ідеальних сутностей. Зазначено, що поняття "співобразне" та "хронотоп" - антологічні передумови творчості та виникнення художнього твору, вони зумовлюють специфіку утворення архітектурної форми вираження. Показано, що ритм відіграє структуруючу роль у процесі становлення культурного універсуму, у художній діяльності він набуває значення духоритму, так як мистецтво є сферою цілеспрямованого вираження ідеального. Становлення формообразів зодчества пов'язане з сутнісними буттєвими процесами людської життєдіяльності, тому ритм є важливою константою архітектурного творення. Обговорено положення, що архітектура як тектура соціальної форми буття утворює реальність, у межах якої розгортається процес культуротворення. У контексті художньої реальності архітектура демонструє концептуальні засади світовідношення, створюючи уявлення про характер епохи в цілому. Зауважено, що простір і маса - основні формотворчі засоби архітектури, характер поєднання яких визначає художню цінність створеної споруди. Зазначено, що культове зодчество репрезентує сакральне як особливий феномен світовідношення, формообраз