У дисертації висвітлюються основні філософсько-педагогічні погляди на виховання гуманності, розглядаються засоби його здійснення, умови творчого використання у школі етнопедагогічної вітчизняної спадщини. Важлива увага приділяється також розумінню духовно-емоційної сфери і творчо-оцінкового середовища, в якому відбувається гуманне виховання підлітка. Встановлено, що засоби української обрядовості є нетрадиційними формами гуманного виховання підлітків.

Розглянуто науково-практичні, історичні, філософські, правові, українознавчі, народознавчі, культурологічні, етичні, релігійні й інші матеріали, що сприяють активізації знань майбутнього вчителя з питань козацької історії, політико-правових вчень, теорії держави та права. Висвітлено питання соціальної норми, правопорядку, правосвідомості, правової культури, правового й естетичного виховання як умови конкретної демонстрації широкого спектру протидій правопорушенням у соціумі. Наведено практично-театралізовані матеріали соціально-педагогічної та дієвої саморегуляції життя українців, що орієнтують педагога на активізацію особистісної правової саморегуляції молодої людини.

Рассматриваются этнопедагогические традиции в контексте формирования духовно-творческой личности. Указаны возможности применения ряда направлений этнопедагогики в современной системе образования.

Висвітлено наукові підходи до формування християнського світогляду. Розглянуто особливості соціально-духовного підгрунтя осмислення основ християнської етики. Увагу приділено морально-етичним чеснотам, які людина отримує з Волі Творця світу. Висвітлено етичні орієнтири в осмисленні Дарів Святого Духа. Охарактеризовано розуміння етичних підвалин через аналіз духовних зобов'язань християнина. Викладено морально-етичні основи в осмисленні Заповідей Блажентсва.

Наведено результати досліджень особливостей росту, розвитку та формування урожайності сортів буряка столового залежно від строку сівби, густоти рослин і виду накриття. Визначено якісні показники буряка столового, проведено економічне й енергетичне оцінювання елементів технології вирощування буряка столового в Західному Лісостепу України. Зазначено, що найбільш урожайним був сорт Ефіоп, який найменше реагує на строки сівби. Проте, максимальною урожайністю вирізнився сорт Андромеда за сівби в І декаді квітня - 72,9 т/га. Визначено біохімічний склад буряка столового сортів Багряний, Бордо харківський, Дій, Ефіоп, Торпедо, Цітадела та встановлено, що в коренеплодах сорту Багряний (контроль) нагромаджується найбільше вітаміну С, цукрів, клітковини й загального вмісту сухих речовин. Вищий вміст білка відзначено у сортах Торпедо й Ефіоп. Уміст нітратів не перевищував максимально допустимого рівня. Кількість мікроелементів змінювалася залежно від сорту, строку сівби та виду накриття. Показано, що різні види накриття (поліетиленова плівка й агроволокно) впливають на строки одержання пучкової продукції та вищого економічного ефекту. Для одержання високої урожайності пучкової продукції буряка столового з найбільшим рівнем рентабельності рекомендовано підзимовий строк сівби. Найбільш економічно вигідною густотою вирощування буряка столового є 369 000 шт./га для сорту Бордо харківський.

Висвітлено науково-оглядові засади звичаєво-традиційних надбань, що орієнтують сучасну молоду людину на осмислення складності та різноманітності завдань, що постають перед соціумом, потребуючи соціально-креативної відповідальності, фіксуючи увагу до процесу засвоєння етично-естетичних норм співжиття. Розкрито питання етнокультурного розвитку суспільства, пізнавально-корекційної, громадсько-патріотичної ідентифікації індивідуальності. Увагу приділено проблемам звичаєво-традиційної культури українців, українського народознавства, українознавства, християнської етики, козацької педагогіки. Розглянуто історію розвитку графіки, етнографії, фольклористики, народної медицини, історико-краєзнавчих підходів та декоративно-прикладних етнопозитивів. Розкрито особливості успадкування звичаєво-традиційної культури Київської Русі на землях Галицько-Волинської держави. Подано інформацію про звичаї та традиції щодо навчання обов'язку, барокову звичаєво-традиційну спадщину, козацькі традиційні дійства.

Розглянуто можливості релігійної культури, зокрема наукові підходи до формування християнського світогляду та соціально-духовне підгрунтя осмислення основ християнської етики. Приділено увагу морально-етичним чеснотам, питанню розуміння етичного підгрунтя через аналіз духовних обов'язків християнина. Курс лекційного матеріалу сприятиме формуванню християнського світогляду, пізнанню християнської моралі як основи духовного поступу сучасної людини, закріплюватиме знання із суміжних дисциплін: ''Релігієзнавство'', ''Етика, естетика'', ''Історія української культури'', ''Християнська педагогіка'', ''Соціальна педагогіка'', ''Козацька педагогіка''.

Приділено увагу українській культурі XVIII, XIX, XX та початку XXI ст. Розглянуто просвітницько-освітню, театрально-музичну, релігійно-правову спадщину, живописно-скульптурне, архітектурне та декоративно-прикладне мистецтво, фольклорно-літературну, етико-естетичну культуру, наукові, звичаєво-традиційні надбання та окремі погляди щодо бачення видатних особистостей нації, які орієнтують сучасну молодь на осмислення складності та різноманітності завдань, що постають перед сучасною громадою, потребуючи соціально-креативної відповідальності.

Наведено науково-оглядові засади різнобічних підходів до осмислення чинників історичного поступу української культури від періоду Київської Русі до сьогодення. Розглянуто просвітницько-освітню, театрально-музичну, релігійно-правову спадщину, живописно-скульптурне, архітектурне та декоративно-прикладне мистецтво, фольклорно-літературну, етико-естетичну культуру тощо. Висвітлено погляди щодо бачення видатних особистостей нації, що орієнтують сучасну молоду людину на осмислення складності та різноманітності завдань, що постають перед громадою, потребуючи соціально-креативної відповідальності. Увагу приділено процесу засвоєння етично-естетичних норм. Наголошено на тому, що саме культурно-соціальний розвиток індивідуальності, креативне примноження надбань попередніх поколінь є умовою культурного поступу суспільства, пізнавально-корекційної, громадсько-патріотичної ідентифікації.

Наведено оглядові засади окремих науково-освітніх поступальних аспектів української культури, що орієнтують сучасну молоду людину на осмислення складності та різноманітності завдань, які постають перед сучасною громадою, потребуючи суспільно-креативної відповідальності. Увагу приділено процесу засвоєння соціально-ініціативних норм співжиття. Наголошено на тому, що саме культурно-освітній розвиток індивідуальності та креативне примноження надбань попередніх поколінь є умовою етнокультурного розвитку суспільства, пізнавально-корекційної, громадсько-патріотичної ідентифікації.

Представлено посібник, в якому увагу привернуто до основних факторів збереження і зміцнення психічно-інтелектуального та морально-соціального здоров'я, а також чинників ідентифікаційно-культурного поступу українця засобами мовно-мовленнєвої культури. Фіксовано історико-поступальний креатив мови, як ментально-поведінковий етносамовияв, що здатен, завдяки ціннісним орієнтаціям, запобігати соціальній байдужості, де байдуже осмислюється, як "idiotes". Зазначено, що фіксація уваги до мовно-мовленнєвого самовираження є вищим щаблем у во¬лодінні багатством духовно-морального державотворення, зокрема: мова вважа¬ється важливим провідником презентації культури, мова - виступає фіксато¬ром державної політики та незалежності нації, мова - виразник ментальних морально-мистецьких цінностей. Наголошено, що священним обов'язком кожної держави є примноження здобутків культури, збереження мови, яка є моральним духом народу, його душі та показником як морального здоров'я, так духовних основ соціуму, завданням держави, громадських інституцій має бути цивілізована політи¬ка щодо плекання усної та писемної форми етнонаціональної мови, що є основою культури.

Посібник привертає увагу до основних факторів збереження та зміцнення психічно-інтелектуального та морально-соціального здоров'я, а також чинників ідентифікаційно-культурного поступу українця засобами мовно-мовленнєвої культури. Фіксується історико-поступальний креатив мови, як ментально- поведінковий етносамовияв, що здатен, завдяки ціннісним орієнтаціям, запобігати соціальній байдужості, де байдуже осмислюється, як «idiotes». Наголошується, що фіксація уваги до мовно-мовленнєвого самовираження є вищим щаблем у володінні багатством духовно-морального державотворення; зокрема: мова вважається важливим провідником презентації культури; мова - виступає фіксатором державної політики та незалежності нації. Священним обов'язком кожної держави - примножувати здобутки культури, оберігати мову, яка є моральним духом народу, його душі та показником як психічно-морального здоров'я, так духовних основ соціуму. Мова - виразник ментальних морально-мистецьких цінностей. Завданням держави, громадських інституцій має бути цивілізована політика щодо плекання усної й писемної форми етнонаціональної мови, що є основою культури.

Посібник привертає увагу до основних факторів збереження та зміцнення психічн інтелектуального та морально-соціального здоров’я, а також чинників ідентифікаційно-культурно поступу українця засобами мовно-мовленнєвої культури. Фіксується історико-поступальний креати мови, як ментально-поведінковий етносамовияв, що здатен, завдяки ціннісним орієнтаціям, запобігати соціальній байдужості, де байдуже осмислюється, як «idiotes». Наголошується, що фіксація уваги до мовно-мовленнєвого самовираження є вищим щаблем у володінні багатством духовно-морального державотворення; зокрема: мова вважається важливим провідником презентації культури; мова - виступає фіксатором державної політики та незалежності нації. Священним обов’язком кожної держави - примножувати здобутки культури, оберігати мову, яка є моральним духом народу, його душі та показником як психічно-морального здоров’я, так духовних основ соціуму. Мова - вирази ментальних морально-мистецьких цінностей Завданням держави, громадських інституцій має б цивілізована політика щодо плекання усної Й писемної форми етнонаціональної мови, що є основою культури

Акцентовано увагу на основних факторах збереження та зміцнення психічно-інтелектуального та морально-соціального здоров'я, а також чинниках ідентифікаційно-культурного поступу українця засобами мовно-мовленнєвої культури. Розглянуто історико-поступальний креатив літературно-фольклорної мови як ментально-поведінковий етносамовияв, що здатен, завдяки духовно-ціннісним орієнтаціям, запобігати соціальній байдужості. Наголошено, що фіксація уваги до мовно-мовленнєвого самовираження є вищим щаблем у володінні багатством духовно-демократичного державотворення; зокрема мова вважається важливим провідником презентації історії та культури; виступає фіксатором державної політики й ідентифікації нації. Підкреслено роль держави та громадських інституцій у координаційній політиці щодо плекання усної та писемної форм мови та соціально-правового захисту основ етнокультури.

Наведено науково-оглядові засади різнобічних підходів до осмислення чинників історичного поступу української культури від періоду Київської Русі до сьогодення (просвітницько-освітня, театрально-музична, релігійно-правова спадщина, живописно-скульптурне, архітектурне та декоративно-прикладне мистецтво, фольклорно-літературна, етико-естетична культура, наукові, звичаєво-традиційні надбання та видатні особистості нації), що орієнтують сучасну молоду людину до осмислення складності та різноманітності завдань, що постають перед громадою, потребуючи соціально-креативної відповідальності. Звернено увагу до процесу засвоєння етично-естетичних норм. Наголошено на тому, що саме культурно-соціальний розвиток індивідуальності, креативне примноження надбань попередніх поколінь є умовою культурного поступу суспільства, пізнавально-корекційної ідентифікації нації.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш141.14-0 + Ш100.33

Рубрики:

Українська мова

Мова і культура. Етнолінгвістика (антрополінгвістика)

Шифр НБУВ: ВА871146 Пошук видання у каталогах НБУВ