У праці на основі широкого кола джерел та публікацій автор аналізує станову структуру, чисельність, національно-віросповідальну приналежність, правове та матеріальне становище, ставлення до навчання, суспільно-політичну діяльність студентської молоді Харківського, Київського та Новоросійського університетів у другій половині ХIХ ст. Розглядається система соціально-охоронного регулювання, яка була запроваджена царським самодержавством з метою усунути можливість студентських політичних виступів, в першу чергу на національному грунті, русифікація університетської освіти в Україні. Досліджуються причини масових студентських виступів, їх гасла, форми боротьби студентства українських університетів з самодержавством.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф61(2)503.5 + Т3(4УКР)61-7

Рубрики:

Комуністичні і робітничі партії

Історія

Шифр НБУВ: Ж68307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дисертацію присвячено проблемі становлення та розвитку університетської освіти в підросійській Україні у другій половині ХІХ ст. На основі широкої джерельної бази виявлено і систематизовано загальні риси і особливості розвитку університетів України, розкрито їх місце та роль в освіті українського народу, забезпеченні кадрами вищої кваліфікації. Визначено рівень науково-теоретичного опанування проблеми, висвітлено концептуальні засади російської, рядянської та сучасної української історіографії стосовно обраної теми з урахуванням громадсько-політичної детермінації впливу політичних ідей на вчених і публіцистів. З'ясовано основні фактори, які зумовили урядовий курс щодо університетів України, розкрито механізм управління ними. Досліджено професорсько-викладацький склад, його професійний рівень, місце в суспільстві. Показано основні шляхи вирішення кадрової проблеми в університетах України. Охарактеризовано студентство, зокрема, джерела та тенденції його поповнення, соціальний статус, матеріальне становище, стосунки з професурою. Визначено актуальні питання, що потребують подальшої розробки, та вироблено рекомендації, які б стали у нагоді для покращання стану університетської освіти в сучасних умовах.

Висвітлено історію становлення та функціонування системи партійно-радянських органів політичної цензури в роки НЕПу та соціалістичної реконструкції соціально-економічних відносин у 1930-х роках. Системно досліджено політично-ідеологічні функції номенклатури органів партійно-радянської цензури, діяльність структурних підрозділів НКО УСРР, висвітлено основні етапи створення та розвитку Центрального управління у справах друку, Укрголовліту, виявлено спільні та відмінні ознаки марксистської та літературної критики, використання їх як методу системно-функціональної цензури творчого літературно-художнього процесу, виявлено ідеологічні мотиви появи феномену "соціального замовлення".

Охарактеризовано історію становлення та функціонування політичної цензури в УРСР у 1920 - 1930 рр., а також особливості виникнення та діяльність її партійно-радянських органів, призначення номенклатури. Проаналізовано форми і методи здійснення політично-ідеологічного контролю за літературою, творчістю письменників, а також нагляду за репертуаром театрів, за розвитком окремих видів образотворчого мистецтва, пресою, політичним і художнім радіомовленням.

Охарактеризована история становления и функционирования политической цензуры в УССР в 1920 - 1930 гг., а также особенности возникновения и деятельности ее партийно-советских органов, предназначение номенклатуры. Проанализированы формы и методы осуществления политико-идеологического контроля литературы, творчества писателей, а также надзора за репертуаром театров, развитием отдельных видов общеобразовательного искусства, прессой, политическим и художественным радиовещанием.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ч736.022:Э

Шифр НБУВ: Ж68592 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Ефективне функціонування соціальних комунікацій в новітніх умовах масового поширення інформаційно-комунікаційних технологій, де нерідко присутня неперевірена або неправдива інформація, неможливе без розвитку такої традиційної його форми як документальні видання. Мета роботи - узагальнення досвіду України щодо формування політики документної комунікації через видання збірників архівних документів в останне десятиліття для надання суспільству максимально об'єктивної інформації в найрізноманітних сферах його життєдіяльності. Методологія дослідження 'рунтується на стратегіях порівняння, типології, принципах історизму, соціального підходу. В основу логіки викладу матеріалу покладено проблемно-історичний принцип. Наукова новизна розвідок пов'язана з тим, що питання аналізу місця й ролі документальних видань як складової системи соціальних комунікацій досі не стало предметом спеціального дослідження. Показується, що обсяг документальних матеріалів, виданих в останнє десятиліття, досить великий і створив тематичні блоки з широкою хронологією. Відзначений вагомий внесок документальних збірників, підготовлених в регіонах, присвячених зокрема темам, що отримали свій розвиток лише в часи незалежності. Можна констатувати, що історики й архівісти загалом справляються з завданням показу об'єктивної картини історичних подій, що є головним в ефективній соціальній комунікації. Разом з тим, стан соціальних комунікацій має значні резерви в своему розвитку для підготовки документальних видань, які б відповідали назрілим інформаційним запитам населення та розвіювали кліше і міфи стосовно важливих історичних подій, і де є особливо наявним зовнішній щодо України інформаційний вплив.

Мета дослідження - з'ясування цілей, механізмів і методів здійснення політичних репресій проти командного складу Червоної армії на території радянської України в 1920 - 1930-х рр., висвітленні їх наслідків, впливу на боєздатність збройних сил та на морально-психологічний стан військовослужбовців. Використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння, діалектичний) та спеціально-наукових (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний) методів історичного пізнання. Проаналізовано репресивну політику вищого керівництва держави стосовно військовослужбовців крізь призму встановлення всеосяжного контролю за армією і флотом із боку каральних органів. Установлено, що терор проти командних кадрів мав чітке політичне забарвлення. Тотальний характер репресій указує на системний терор як неухильний політичний курс, що мав на меті не просто знищити політичних конкурентів, а змусити суспільство покірно реалізовувати вказівки центру. Висновки: втілення сталінським керівництвом власного політичного курсу неминуче вело до широкомасштабних репресій, які стали універсальним засобом жорсткого контролю суспільства, збереження влади, забезпечення функціонування партійно-державної системи, придушення будь-яких спроб інакодумства, зокрема в армії. Репресії проти командного складу дислокованих в УСРР-УРСР військ призвели до нестабільності в командуванні Київського й Харківського військових округів, зниження рівня професійності, управлінського досвіду командно-політичного складу, встановлення гнітючого психологічного клімату, атмосфери донощицтва. Нищення командних кадрів усіх рівнів суттєво підірвало міць Червоної армії, що особливо дасться взнаки на початковому етапі німецько-радянської війни.

Мета дослідження - вивчення каральних заходів стимулювання виробничої діяльності робітників усіх галузей промисловості, транспорту та будівництва УСРР-УРСР, які застосовувала держава-комуна впродовж 1929 - 1938 рр. для підвищення продуктивності їх праці в умовах тотального володіння, користування й розпорядження всіма засобами виробництва. У науковому пошуку наголос робився на головний принцип історичної науки - принцип історизму. При визначенні структури студії використано проблемно-хронологічний підхід. Висвітлено каральні практики та примус як спосіб залучення робітників при відсутності матеріального стимулювання праці до економічного життя в умовах комуносоціалізму. З'ясовано, що впродовж 1929 - 1932 рр., коли правляча партія здійснювала другий комуністичний штурм, робітництво республіки негативно реагувало на спроби державикомуни замінити матеріальне стимулювання праці каральними практиками. Наприкінці 1933 р. заміна належного матеріального заохочення позаекономічним примусом поставила радянську економіку на межу економічної катастрофи: посилилася плинність робочої сили, зросла кількість випадків браку і прогулів, знизилася продуктивність праці, посилилося відставання СРСР від розвинутих капіталістичних країн. У 1934 - 1936 рр. партійнора дянське керівництво продовжувало застосовувати каральні практики разом із матеріальним заохоченням праці. Впродовж 1937 - 1938 рр. каральні заходи щодо стимулювання виробничої діяльності на промислових підприємствах було значно посилено, напередодні Другої світової війни вони перетворилися в масові репресії. Висновок: на основі вивчення нових архівних документів та аналізу статистичних даних доведено, що в 1929 - 1938 рр. в умовах економічної кризи уряд застосовував страх як інструмент примусу, завдяки якому партійнорадянське керівництво намагалося підвищити продуктивність праці робітників.