Відзначено, що досягнення у вивченні геології докембрію, океанічного дна та зон переходу від океанів до континентів, мобілістичний підхід до розуміння коро- та структуроутворення, пізнання будови й еволюції фанерозойських поясів - все це по-новому порушує проблему будови територій, які оточують з південного заходу та півдня Східноєвропейський кратон. Насамперед необхідно виділити слабо вивчені питання тектоніки та розвитку цього регіону в пізньому докембрії; їх вирішення виходить за межі регіонального значення і є частиною комплексних досліджень будови й еволюції земної кори. Місцезнаходження регіону в межах Середземноморського поясу надає вирішенню цих питань особливого змісту та значення, оскільки будова та розвиток поясу займає важливе місце під час розгляду питань теоретичної тектоніки. Сьогодні однозначно констатується, що історію розвитку земної кори вже не можна ділити спрощено на докембрійську та післядокембрійську, що після карельської тектоно-магматичної епохи (вище ізохрони 1 600 млн років), в пізньому докембрії проявилися епохи тектогенезу, які зафіксовані максимумами тектоно-магматичної активності в планетарному масштабі. Особливе місце серед них належить гренвільській епосі з віком 1 100 - 850 млн років. Це ставить питання про перегляд існуючого в літературі уявлення про належність верхньопротерозойських утворень даного регіону до "ранніх і пізніх байкалід". Аналіз показав, що виділяти "ранні байкаліди" немає підстав.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д432.6(45Укр)-24 + Д59(45Укр)43

Рубрики:

Мезозойська ера

Регіональна геологія

Шифр НБУВ: Ж60337 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Д59(45Укр3,3)34

Рубрики:

Регіональна геологія

Шифр НБУВ: Ж60337 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Стисло охарактеризовано основні досягнення у вивченні регіональної тектоніки Українських Карпат. У контексті мобілістичної концепції тектогенезу визначено першочергові завдання та намічено нові підходи до розв'язання існуючих проблем стратиграфії, тектоніки та еволюції цієї ділянки земної кори як частини Альпійської геодинамічної системи взагалі та Карпатської дуги зокрема.

Мезозойсько-кайнозойська область Українських Карпат є геоструктурною одиницею, розвиток якої був нерозривно пов'язаний з глобальними умовами в океані Тетіс і Середземноморському складчастому поясі, а також з тектонічними явищами регіонального масштабу, зокрема з особливостями формування Альпійсько-Карпатської системи. Стверджено, що Рава-Руська і Ростоцькі зони - це складова частина епікарельського Східноєвропейського континентального масиву, а не частина "молодої Західноєвропейської платформи". Обгрунтовано нові уявлення про "структурно-фаціальні зони" і "кордильєри". Створено новий варіант схеми стратиграфії міоценових відкладів Закарпатського прогину. Внесено уточнення і доповнення в стратиграфію і тектоніку Бориславсько-Покутського і Самбірського покривів. Уточнено схему еволюції магматизму регіону. Аргументовано нові погляди на формування карпатського флішу. На підставі математичного моделювання вигину літосфери Заходу України, а також порівняльного аналізу відтворено геодинамічну історію вказаної території на кайнозойському етапі. Розглянуто перспективи пошуків вуглеводнів, насамперед, у глибокозанурених і піднасувних горизонтах.

Зазначено, що утворення нафти у таких великих кількостях мало місце тільки один раз в історії планети - в неогені, що не мало аналогів у минулі геологічні періоди. Це пов'язано з післяпермським розколом Гондвани. Деструкція цього монолітного масиву, в якому було зосереджено 2/3 докембрійської сіалічної кори Пангеї з потужною (500 - 700 км) літосферою, призвела до утворення рифтових зон. Її характерною рисою було те, що вони проявилися у внутрішніх плитових областях, не підпорядковувалися границям літосферних плит і не обумовлювалися їх взаємодією. Ці зони забезпечили глибокий дренаж "первозданної" недеплетованої нижньої мантії. Саме вона, а не деплетована верхня мантія, була джерелом флюїдних систем, насичених донаторами хімічних елементів, необхідними для синтезу нафти.

Досліджено геохімічні, мінералогічні, петрологічні властивості ультраосновних та основних порід офіолітового комплексу Українських Карпат, а також вивчено особливості вторинних мінералів серпентинітів. Одержано нові дані щодо розподілу елементів-домішок (Сг, Со, V, Ni, Ва, Sr, Rb, Th, Zr, Nb, Y) і встановлено спільну тенденцію для всіх порід офіолітового комплексу Українських Карпат: збіднення елементами ферімагнезіальної групи (Сг, Со, V, Ni) та збагачення некогерентними літофільними (Ва, Sr, Rb, Th, Zr, Nb, Y). Методом електронної мікроскопії встановлено особливості структури та хімічного складу морфологічних типів серпентинів. Вперше виявлено парагенезис ангигориту із залізистим нікелем (когенітом), а також встановлено наявність відновних газів у складі серпентинітів, що дозволяє розглядати початкову серпентинізацію ультрабазитів як глибинний процес. Визначено, що офіоліти Українських Карпат є утвореннями континентальних окраїн, відповідають офіолітам лерцолітового типу та є продуктом низького ступеня розплавлення маловиснаженої субконтинентальної літосферної мантії. Зроблено висновок, що за основними мінерало-геохімічними та петрохімічними характеристиками магматичні породи досліджуваного регіону корелюються з породами офіолітового комплексу Лігурійського басейну.

Сьогодні існує понад 30 схем тектонічного районування Українських Карпат. Проте єдиної загальноприйнятої схеми так і не створено. Проведений аналіз показав, що основною причиною є встановлення великої кількості типів розрізу верхньої крейди з серією перехідних різновидів. У стратиграфічному розрізі Українських Карпат виокремлено понад 90 горизонтів, світ, підсвіт, серій тощо, незв'язаних між собою, що й робило прийняте на їх основі тектонічне районування щораз більш невизначеним. Узагальнено нові схеми тектонічного районування Українських Карпат.

Перехід теоретичної тектоніки на мобілістичні позиції змінив уявлення про природу геологічних процесів, відповідно та підходи до переосмислення на новому якісному рівні поглядів на тектонічну природу областей, які традиційно трактуються як "молоді платформи" й уявлення про які формувалися на класичному вченні про геосинкліналі. Важливим компонентом геодинамічної основи аналізу є мобілістична теорія тектогенезу. Методика досліджень передбачає: формаційний аналіз протеро- та фанерозойських товщ, структурний аналіз, палеогеографічні та палеогеодинамічні реконструкції. Для міжрегіональної кореляції використано методи порівняльного аналізу (стратиграфічного, формаційного, тектонічного). Становлення "молодих платформ" як особливого тектонічного елемента біосфери традиційно визначали геосинклінальною передісторією. Приймалося, що їх структурний план розвивався під дією диференційованих вертикальних тектонічних рухів, які були похідними від процесів геосинклінальної складчастості. Такий постулат набув аксіоматичної форми та підпорядкував собі майже на півстоліття напрям думок багатьох дослідників. На схемах тектонічного районування території України традиційно виділяють дві молоді платформи - Скіфську на півдні та Західноєвропейську на заході. Однак наявні уявлення про їх будову та розвиток базувались на положеннях, які вже суперечать новому геолого-геофізичному матеріалу і не відповідають рівню сучасної теоретичної тектоніки. У новітній інтерпретації Скіфська платформа трактується як "Скіфський терен", який в інтервалі 1100 - 950 млн р. був складовою епігренвільського суперконтиненту Родінії. Після його розпаду (850 - 650 млн р.) Скіфський терейн приєднується до Східноєвропейського кратону. У пізньому протерозої - ранньому палеозої у зоні колізії формується деформаційний пояс, який сьогодні документується зеленосланцевим комплексом і системою насувів у нижньопалеозойській товщі. На тектонічній карті Заходу України виділяється зона, яка у формі трикутника виклинюється між Східноєвропейською платформою і Карпатською спорудою. Її розглядають як фрагмент молодої Західноєвропейської платформи, яка займає територію варисцид Західної і Східної Європи. Проведені дослідження показали, що в межах цієї області варисцид ні в байкальську, ні в каледонську епохи жодні тектонічні структури не сформувалися. Ця ділянка земної кори об'єднує алохтонні структури земної кори різного віку, будови та генезису. Цей мікроплитний структурний ансамбль із мозаїчним стилем будови має колізійне походження в результаті різнонапрямленої взаємодії континентів Гондвани, Лавразії і Балтики. Аналіз наявного матеріалу, з урахуванням нової геолого-геофізичної інформації, свідчить про те, що в межах Західної і Центральної Європи відсутні ознаки, які би давали підставу трактувати цю ділянку земної кори як "молоду платформу", а, відповідно, немає підстав відстоювати в межах варисцид "молодої Західноєвропейської платформи" взагалі. Переосмислено погляди на тектонічну природу "молодих платформ". Проведені дослідження показали, що той набір ознак, який слугував основою для виділення ділянок земної кори як "молоді платформи", з позицій сучасної теоретичної тектоніки виявився неслушним. Шар'яжна концепція формування в осадовій товщі структур у таких регіонах визначає нетрадиційний і перспективний напрямок пошуків вуглеводнів у насувних і піднасувних, тобто в нових за своєю тектонічною позицією, структурах.

Утворення нафти в таких великих кількостях мало місце тільки один раз в історії планети - у неогені, і не мало аналогів у минулі геологічні періоди. Це було пов'язане з післяпермським розколом Гондвани. Деcтрукція цього монолітного масиву, у якому було зосереджено 2/3 докембрійської сіалічної кори Пангеї з потужною (500 - 700 км) літосферою, привела до утворення рифтових зон. Ії характерною рисою було те, що вони проявилися у внутрішніх плитових областях, не підпорядковувалися границям літосферних плит і не зумовлювалися їх взаємодією. Ці зони забезпечили глибокий дренаж "первозданної" недеплетованої нижньої мантії. Саме вона, а не деплетована верхня мантія, була джерелом флюїдних систем, насичених донаторами хімічних елементів, необхідних для синтезу нафти.